ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Поняття і цілі покарання → Курсова робота


2.2 Загальне попередження.

Загальне попередження (загальна превенція) визнається в якості однієї із цілей покарання і в теорії кримінального права, і в законодавстві багатьох країн.1 Загально примусовий вплив покарання, як писав М.Д. Шаргородський, проявляється, по-перше, в самому факті видання кримінального закону і у встановлені в ньому визначеного покарання за конкретне суспільно-небезпечне діяння; по-друге, у призначенні судом міри покарання конкретній особі, винній у скоєні злочину, і , по-третє, в процесі виконання призначеного покарання1.

Під загальним попередженням розуміють комплекс державно-правових заходів, направлених на утримання громадян від вчинення злочину, як особливий психолого-виховний вплив на свідомість і волю людей, що полягає у цілій системі заходів державно-правового характеру.

Мета загального попередження припускає такий вплив покарання, що забезпечує попередження вчинення злочину з боку інших осіб. Ця мета покарання звернена насамперед до осіб, схильних до вчинення злочину. Переважна частина громадян не вчиняють злочинів не під загрозою покарання, а внаслідок своїх моральних властивостей, звичок, громадських, релігійних настанов і переконань. Стосовно таких громадян кримінальне покарання теж впливає позитивно, підвищує правову культуру, виховує нетерпиме ставлення до злочинців, формує відповідний рівень правосвідомості.

Досягнення мети загального попередження забезпечується самим оприлюдненням законів, санкції яких попереджують про покарання кожного, хто порушить ці закони, засудженням винного, призначенням покарання та його виконанням. Погроза невідворотності покарання і його реалізації є засобом залякування тих антигромадських елементів, що схильні вчиняти злочини. Частіше за все саме залякування, страх покарання, погроза його неминучості стримують багатьох із них від вчинення злочину. Причому більшою мірою такий вплив справляє невідворотність покарання, а не його суворість.

Спеціальне і загальне попередження, як і інші цілі покарання, тісно взаємозалежні. Будь-яке покарання незалежно від його виду і розміру повинно забезпечувати досягнення всіх цілей покарання.

2.3 Спеціальне попередження.

Спеціальне попередження (спеціальна превенція) як мета покарання полягає в попередженні скоєння нових злочинів зі сторони тих осіб, які вже скоїли злочини. В літературі немає одностайної думки щодо змісту мети спеціального попередження і засобів її досягнення. На думку В.С. Устінова, сутність спеціального попередження, яке він розглядає як самостійний метод боротьби із злочинністю, полягає у загрозливому і виховному впливі діяльності, що реалізує кримінальну відповідальність і покарання. А.І. Марцев вважає, що суть спеціального попередження полягає в тому, щоб не допустити вчинення нового злочину (чи нових злочинів) зі сторони особи притягнутої до кримінальної відповідальності; застосовується ця мета шляхом застосування кари і виховання. 1

Отже, мета спеціального попередження полягає в такому впливі покарання на засудженого, що позбавляє його можливості знову вчиняти злочини. Запобігання вчиненню нових злочинів з боку засудженого досягається самим фактом його засудження і тим більш — виконанням покарання, коли особа поставлена в такі умови, які значною мірою перешкоджають або повністю позбавляють можливості вчинити нові злочини. Так, при відбуванні позбавлення волі режим виконання покарання, обмеження контактів з навколишнім світом, постійний контроль за поведінкою засудженого тощо фізично позбавляють його можливості вчинення багатьох злочинів. Досягненню цієї мети сприяють і положення закону, що посилюють покарання за вчинення нового злочину (визнання його обставиною, що обтяжує покарання — ст. 67; більш суворі правила і межі призначення покарання — ст. 71). При призначенні такого покарання, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, засуджений позбавляється можливості знову вчинити злочин з використанням свого службового становища. Наприклад, завідувачка відділу крамниці, засуджена за зловживання службовим становищем (ст. 364) до двох років обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов\'язані з матеріальними цінностями, строком на три роки, фактично не зможе вчинити подібний злочин як мінімум протягом строку призначеного їй покарання.

РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЇ МЕТИ ПОКАРАННЯ.

Проблема мети покарання цікавила багатьох вчених-юристів і філософів, що працювали в галузі кримінального права, протягом всієї історії його розвитку. Багато запропонованих ними концепцій і теорій не призвели до однозначного тлумачення цієї складної проблеми. Проте серед їх множин можна виділити дві основні групи:

а) абсолютні теорії покарання (теорії відплати);

б) відносні теорії покарання (теорії досягнення корисних цілей).

Представники абсолютних теорій (Кант, Гегель та їх послідовники) не бачили в покаранні ніякого іншого змісту, крім єдиної абсолютної ідеї — мети відплати за вчинений злочин. Як практичну реалізацію прихильники цих теорій відстоювали необхідність законодавчого закріплення різних систем пропорційності злочину і покарання, відплати рівним злом за заподіяне винним зло. Наприклад, за вбивство — смертна кара, за статеві злочини — кастрація, за майнові — каторга, за образу — застосування заходів, що ганьблять винного, тощо.

Прихильників відносних теорій об\'єднувало те, що вони бачили сенс і корисність покарання в досягненні якоїсь конкретної мети. Так, прибічники теорії залякування (Бентам та ін.) і теорії психологічного примушування (А. Фейєрбах) вважали, що покарання повинно стримувати інших осіб від вчинення злочинів, тобто виконувати мету загального попередження. На думку А. Фейєрбаха, воно має спричиняти винному більше невдоволення, ніж те задоволення, яке він одержує від вчинення злочину. Таким чином, застосовуване покарання психологічно впливає на інших осіб, утримуючи їх від вчинення злочинів. Представники теорії спеціального попередження відстоювали ідею застосування покарання виключно для того, щоб сам винний не вчинив нового злочину. Подібні ідеї відстоювали і прихильники теорій виправлення, на думку яких покарання повинно забезпечити виправлення винного, тобто невчинення ним нових злочинів.