ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Роль Кабінету Міністрів України у конституційно-право¬вому механізмі здійснення зовнішньої політики

У цьому контексті слід нагадати, що Парламентська Асамблея Ради Європи у Резолюції від 19 квітня 2007 р. закликала реформувати державні інституції, привести конституційні положення у відповідність до європейських стандартів, зокрема, щодо розподілу влад та встановлення ефективної системи стримувань та противаг[16].

Таким чином, можна зробити загальний висновок, що норми конституцій та практика, що склалася в Україні та зарубіжних країнах, розглядають уряд як ключовий інструмент здійснення зовнішньої політики, а в деяких державах — ще і її формування. Типовим для урядів закордонних держав є таке регулювання, коли законодавець встановлює лише їх загальні повноваження у сфері зовнішніх зносин, дозволяючи їм самостійно визначати предметно-функціональний обсяг зовнішньополітичних прерогатив, та конкретні форми їх здійснення.

Необхідними умовами забезпечення нормального функціонування державних структур у режимі консенсусу є чітке правове регулювання цих відносин, створення єдиного внутрішньо узгодженого, стабільного законодавства, яке повинно базуватися на нормах Конституції України. Потребує вдосконалення конституційно-правовий механізм взаємовідносин різних гілок державної влади, який не лише забезпечуватиме реальний розподіл функцій та компетенції різних гілок державної влади у зовнішньополітичній сфері, а й сприятиме встановленню тісної взаємодії, насамперед між Президентом, з одного боку, та парламентською коаліцією й урядом, — з іншого.

Внесення відповідних змін до Конституції України, прийняття закону про Президента України та приведення у відповідність з Конституцією Закону України \"Про Кабінет Міністрів України\" сприятиме вирішенню цієї проблеми.

Припиненню протистояння між гілками влади сприяло б конституційне визначення для України конкретного виду форми правління. Подібну норму можна внести до розділу І Конституції України. До речі, така норма, наприклад, передбачена у Конституції Греції (ст. 1), відповідно до якої вона є парламентською республікою[9].

Вдосконаленню зовнішньополітичної діяльності Кабінету Міністрів, як і інших державних органів, сприятиме прийняття Закону України \"Про засади зовнішньої політики України\", необхідність якого зумовлена вимогами п. 9 частини першої ст. 92 Конституції. За 11 років після прийняття Конституції України подібний закон так і не схвалено. Законом бажано було б чітко визначити зміст термінів \"зовнішні відносини\" та \"зовнішня політика\", принципи, цілі та завдання зовнішньої політики, національні інтереси у зазначеній сфері, інструменти здійснення зовнішньої політики, стратегію зовнішньополітичного курсу держави та пріоритети на коротко-, середньо- та довготривалу перспективи тощо.

Вагомим, на наш погляд, для вдосконалення порядку розробки, прийняття і реалізації зовнішньої політики держави; визначення суб\'єктів здійснення зовнішніх зносин; механізму координації прийняття рішень сприяло б прийняття Закону \"Про координацію формування, прийняття та реалізації рішень у сфері зовнішньої політики і міжнародних відносин держави\". Це дозволило б чітко розподілити повноваження вищих державних органів, що дозволить вирішити проблеми дуалізму здійснення виконавчої влади у зовнішньополітичній сфері Президентом та Урядом; механізму взаємодії Міністерства закордонних справ з Президентом України та Кабінетом Міністрів, зовнішньополітичний блок Секретаріату Президента, Міністерства закордонних справ у реалізації зовнішньої політики України, а також інших органів влади, які мають відношення до зовнішньої політики.

У даному Законі слід зазначити функції стратегічного аналізу і планування, порядок висвітлення засобами масової інформації формування та здійснення зовнішньої політики у сучасній міжнародній системі; участь громадськості; відповідальність та контроль за здійсненням зовнішньої політики тощо. Одним з основних його положень, як вважаємо, має бути норма щодо колегіальності прийняття зовнішньополітичних рішень. У зв\'язку з цим доречно навести думку М.Делягіна, який зазначає, що в зовнішній політиці неприпустима ситуація, коли прийняття усіх важливих рішень зосереджено в руках однієї людини,

оскільки практика свідчить, що вона просто технологічно не може підмінити собою державу. Розрізнені інститути формування і реалізації зовнішньої політики повинні бути зібрані у раціональну політико-управлінську схему[17, 8].

Врахування викладених пропозицій не тільки сприятиме вдосконаленню зовнішньополітичного механізму і взаємодії вищих державних органів, а й дозволить усунути розбіжності у їх поглядах та підходах до визначення зовнішньополітичної стратегії і принципів здійснення зовнішньої політики держави.

Використані матеріали:

1. Конституционно-правовой механизм осуществления внешней политики государств / Ильинский И.П., Лейбо Ю.И., Энтин Л.М. и др. — М.: Междунар. отношения, 1996. — С. 184.

2. Авер\'янов В.Б. Конституційні засади організації та діяльності Кабінету Міністрів України / Виконавча влада і адміністративне право. — К.: Ін Юре, 2002. — С. 257—263; Конституційно-правовий механізм українського уряду: проблеми реалізації // Юридичний журнал. — 2005. — № 4.

3. Веніславський Ф.В. Конституційні засади взаємовідносин законодавчої та виконавчої влади в Україні. Дис. канд. юр. наук. — 12.00.02 — X., 2000. — 20 с.

4. Виконавча влада: поняття, сутність / Державна виконавча влада в Україні: формування та функціонування: 36. наук, праць: Ч. І / Кол. авт.: Н.Р.Нижник (наук, кер.) та ін.; Центр досліджень адміністративної реформи. — К., 2000. — С 5—15.

5. Конституційне право України / За ред. Погорілко В.Ф. — К.: Наукова думка, 2002. — С 383; Фрицький О.Ф. Конституційне право України. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — С 255.

6. Конституційне право зарубіжних країн / За зал ред. В.О.Ріяки. — К.: Юрьлком Інтер, 2004. — 544 с

7. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — X.: Консум, 2000. — 656 с

8. Шаповал В.М. Сучасний конституціоналізм: Монографія. — К.: Юридична фірма \"Салком\"; Юрінком Інтер, 2005. — 560 с

9. Окуньков Л.А. Конституции государств Европейского Союза. — М.: ИНФРА-М: НОРМА, 1997. — 816 с.

10. Конституции зарубежных стран / Сост. В.НДубровин. — М.: Юрлит-информ, 2003. — 448 с.

11. Новые конституции стран СНГ и Балтии: Сборник документов. Вып. 2 / Сост. Ю.А.Дмитриева, Н.А.Михалева. — М.: Манускрипт, 1997. — 672 с.

12. Енгибарян Р.В., Тадевосян Э.В. Конституционное право. — М., 2000. — 492 с.

13. Офіційний сайт Міністерства юстиції України // http://minjusLgov.ua

14. Офіційний вісник України. — 2006. — № 31. — Ст. 2237. — С 136; № 28. — Ст. 2022. — С. 212. 15.ЖваніяД. Я хочу, щоб Україна знайшла себе та не перетворилася на музей конституційних змін // Українська правда. — 2006. — 8 грудня.

16. Офіційний сайт Верховної Ради України // http://rada.gov.ua

17. Делягин М. Основы внешней политики России. Матрица интересов. — М.: Инфра-М, 2007. — 80 с.