ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Проблеми і перспективи нового законопроекту про судоустрій

Відповідь на нього знаходимо у п. 2 ст. 21 проекту, де зазначено, що місцеві дільничні суди розглядають усі цивільні справи, а також адміністративні, кримінальні та інші справи, віднесені до їх підсудності. Тобто всі цивільні справи будуть розглядати суди найнижчої ланки — місцеві дільничні суди.

Тепер з\'ясуємо, які ж справи розглядатимуть місцеві окружні суди? Окружні господарські суди розглядатимуть справи, пов\'язані з приватно-правовими відносинами у сфері господарювання, що віднесені до їх підсудності; окружні адміністративні суди — адміністративні справи, пов\'язані з публічно-правовими відносинами, що віднесені до їх підсудності; окружні кримінальні суди — кримінальні справи, віднесені до їх підсудності. В цих судах для розгляду окремих категорій справ планується утворення суду присяжних.

Що до повноважень окружних кримінальних судів, то на цьому слід зупинитися детальніше. Концепцією вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів передбачається розгляд окружними кримінальними судами кримінальних справ, які на даний час розглядають апеляційні суди у першій інстанції. Так, на даний час апеляційним судам у першій інстанції підсудні злочини, передбачені невеликим переліком статей КК України, де санкцією встановлено довічне позбавлення волі, зокрема ст. 112; ч. 2 ст. 115; ч. З ст. 258; статті 348; 379; 400; ч. 4 ст. 404; ч. 2 ст. 438; ч. 1 ст. 442 КК України, більша половина яких на практиці не застосовувалася і в найближчій перспективі застосовуватися не буде.

Зазначене стверджує і статистика: так, за 2006 р. апеляційними судами Рівненської та Львівської областей розглянуто у першій інстанції відповідно 12 та 26 кримінальних справ. Про яке створення оружних кримінальних судів можна вести мову?

Слід зауважити, що практика розгляду обласними судами справ у першій інстанції склалася, коли не було апеляційної інстанції, і ці суди функціонували як касаційна інстанція.

Адже апеляційна інстанція при надходженні скарги або апеляційного подання прокурора має завжди можливість розглянути справу по суті, аналогічно суду першої інстанції, і вирок місцевого суду не вступить в закону силу до розгляду справи в апеляційному суді, відповідно він не буде звернутий і до виконання.

Як бачимо, через незначну кількість справ утворювати окремі суди із новими приміщеннями, адмінперсоналом явно не доцільно як з правової точки зору, так і з економічної.

Статистика також свідчить, що місцеві суди (в проекті — дільничні) на даний час розглядають біля 90% всіх судових справ України у першій інстанції. Відповідно, у кожного судді місцевого суду, який має стати дільничним суддею, закономірно постає питання: яким чином покращить роботу місцевих судів даний проект? Ніякого покращення не бачимо, адже місцеві суди і надалі розглядатимуть ті ж самі справи і таку саму їх кількість. А зміна назви на дільничні не тільки не сприяє покращенню роботи цих судів, а лише принижує їх авторитет.

Одним із важливих завдань судової реформи, є не тільки розвантаження місцевих загальних судів за кількістю розглянутих справ, а й звуження категорії справ, які розглядають місцеві загальні суди. При сьогоднішній плинності законодавства, постійному внесенні змін один суддя не може одночасно якісно розглянути кримінальну справу, справу про адміністративне правопорушення, трудовий і цивільно-правовий спір та адміністративний позов.

Названі законопроекти явно не спрощують діяльність судді місцевого дільничного суду, а лише ускладнюють. Він вже повинен досконало знати чотири процеси: кримінальний, цивільний, адміністративний і порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення.

При такому стані речей важко детально вивчити матеріальні правові норми, які регулюють вирішення даних судових спорів, а тут ще й ускладнення процесу, яке явно не сприяє успішному розгляду, оскільки збільшується вірогідність допущення помилки не тільки норм матеріального, а й процесуального права.

Таким чином, проект не вирішує другу і основну проблему функціонування судової системи в Україні, зокрема, зменшення навантаження на суддів в діючих місцевих судах.

Не є панацеєю від наведеної проблеми введення спеціалізації з розгляду конкретних справ в місцевому загальному суді, що пропонують автори в п. 2 ст. 17 проекту. Реально втілити спеціалізацію можна лише за наявності не менше шести суддів в місцевому дільничному суді, оскільки під час відпустки судді (яка складає майже два місяці), хвороби, відрядження або очікування на обрання судді безстроково парламентом, а воно інколи затягується до 3—6 місяців, справи певної категорії просто не будуть розглядатися в суді.

Тим більше це не можна буде реалізувати на практиці відповідно до п. 5 ст. 20 проекту, де зазначено, що місцевий суд складається не менш як із трьох суддів[1, 5].

Слід врахувати, що спеціалізація одного судді з розгляду конкретних справ потягне ряд інших проблем, таких, наприклад, як повторний розгляд справи в даному суді після скасування рішення місцевого суду апеляційною інстанцією або розгляд справ в колегіальному складі суддів, коли кожний суддя буде спеціалізуватися в різному судочинстві? В результаті автори проекту пропонують нам громіздку та складну і явно недешеву та неефективну п\'ятиступеневу судову систему: дільничний — окружний — апеляційний — касаційний суди та судова палата Верховного Суду України.

Більше того, в самій системі автори схрестили спеціалізовані та міжгалузеві судові ланки, які переплелися в судовий клубок, що незрозумілий не лише простому обивателю, а навіть й професійному юристові.

При такій судовій системі судді місцевих дільничних судів приречені на допущення значної кількості помилок у вирішенні судових справ, оскільки на них з одного боку буде давити вал справ, розгляд яких обмеженим процесуальними строками, а з іншого — лавина змін в нормах матеріального та процесуального права, за якими вони фізично не зможуть простежити. В результаті в суспільстві знову виникне невдоволеність та справедливі нарікання на стан здійснення правосуддя та судочинства в державі. Фактично нам пропонують наступити в черговий раз на ті ж самі граблі.

Складається враження, що система судів за даним проектом створювалася не для громадян України, а під чиїсь конкретні посади.

Разом з тим, в законопроекті є багато надзвичайно цікавих і корисних новел, на необхідність яких і вказував автор в багатьох своїх публікаціях, однак стратегічна проблема, над якою б\'ємося більше п\'ятнадцяти років, невирішена: суспільству не запропоновано просту, зрозумілу, доступну та ефективну систему судів.

Використані матеріали:

1. Див. http zakonl .rada.gov.ua.IIpoeKT Закону України \"Про внесення змін до Закону України \"Про судоустрій України\". — СІ.

2. Концепція удосконалення судового устрою та забезпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до європейських стандартів. Офіційний текст. Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права. — К., 2006. — С. 27.

3. Бринцев В.Д. \"Медовий місяць\" судової реформи. — X., 2006. — С. 218.

4. Селіванов А.О. Організація судової влади в Україні. — К.,2002. — СІП.

5. Марочкін І.Є., К р ю ч к о Ю.І., Москвич Л.М., Назаров І.В., Т р а г н ю к P.P. Статус судів. — X., 2006. — С 583.

6. Москвич Л.М. Статус суддів: теоретичний та порівняльно-правовий аналіз. — X., 2004. — С 222.

7. Стрижак А.А. Судове управління в Україні. — Ужгород, 2004. — С 119.

8. Проект Закону України \"Про внесення змін до Закону України \"Про судоустрій України\". — СІ. Див. http zakonl.rada.gov.ua

9. Марочкін І.Є., С і б і л ь о в а Н.В., Т о л о ч к о О.М. Організація судових та правоохоронних органів. — X., 2000. — С 40.

10. Мартинчик Є. Про судову владу // Право України. — 1992. — № 11. — С 12.

11. Погорілко В.Ф., Кривснко Л .Т., Авєр\'янов В.Б., Мурашин Г.О. та ін. Проблеми реалізації Конституції України. Теорія і практика. — К., 2003. — С 434.