ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Юридичні компаративістські дослідження: деякі проблеми теорії та методології

– дослідження основних об\'єднань (правових сімей, правових кіл) правових систем сучасності [5];

– порівняльно-правові дослідження, що здійснюються у межах теоретико-історичних, галузевих та спеціальних (прикладних) юридичних наук.

Компаративістські дослідження, зокрема, спрямовуються на публічне та приватне, кримінальне, конституційне та адміністративне право, місцеве самоврядування, визначення шляхів розвитку міжнародного права та удосконалення національного законодавства; опрацювання еквівалентного понятійного апарату (наукового та нормотворчого); поглиблення самобутності національного права та юридичної науки; інтеграцію юридичного наукового знання різних напрямів, шкіл, течій тощо.

Поряд з традиційними позитивістськими і нормативними або юридико-догматичними дослідженнями з\'являються нові напрями – юридико-соціологічні та юридико-філософські компаративістські дослідження.

Результати компаративістських досліджень можуть бути використані як при удосконаленні національної нормотворчої роботи та юридичної практики, так і підготовки висококваліфікованих юристів – науковців і практиків.

У зарубіжній та сучасній науковій літературі загальновизнаним є розуміння компаративістики як однієї з юридичних наук, яку складають:

1) предмет – загальне і особливе у національних правових системах, їх складових (галузях, інститутах, нормах);

2) методологія – система різних методів порівняльного аналізу та оцінки (ідентифікація, аналіз, моделювання, індукція, дедукція та інші);

3) понятійний апарат – система наукових термінів, понять, понятійних рядів, теоретичних конструкцій (правовий простір, правове коло, правова сім\'я, національна правова система тощо);

4) частково-наукові теорії, концепції, доктрини як результати наукового пізнання предмета юридичної компаративістики.

Ю.А. Тихомиров пропонує у межах теорії чи наукової дисципліни юридичної компаративістики виділяти загальну і спеціальну частини. До загальної частини (або загальної теорії) компаративістики відносяться поняття, предмет, методологія, суб\'єкти, об\'єкти, критерії співставлення і оцінки, способи сприйняття іноземних правових систем у національному законодавстві. До особливої (або частково-наукових теорій) – особливості застосування методології компаративістики щодо правових сімей, правових масивів, правових систем та їх складових; галузей юридичної науки та законодавства [5].

На сьогодні оптимальним сполученням є визнання компаративістики як однієї з юридичних наук і порівняльно-правового методу як одного із методів будь-якої юридичної наукової дисципліни (історії держави та права, теорії держави та права, соціології права, філософії права, кримінального та адміністративного права тощо).

Роль, місце та призначення юридичної компаративістики в системі юридичних наук відбивається в її основних функціях, до яких доцільно віднести:

а) гносеологічну – аналіз і оцінку загального і особливого у правових явищах, створення відповідних наукових конструкцій (типологій, класифікацій, моделей тощо);

б) методологічну – удосконалення порівняльно-правового методу, його засобів, прийомів, технологій чи методик застосування;

в) інформаційно-інтегративну – сприяння гармонізації та наближенню національних законодавств, обміну правової інформації між юристами різних країн, адекватному її тлумаченню;

г) критичну – виявлення негативних тенденцій і недоліків національного та іноземного законодавства, міжнародного права, визначення шляхів їх подолання.

Методологія юридичної компаративістики вже довгий час є предметом жвавих дискусій серед фахівців, які досить об\'ємно представлені у юридичній літературі [7]. В основі протилежності підходів щодо визначення основних засад методології юридичної компаративістики, на нашу думку, лежить протилежність праворозуміння різними групами вчених, зокрема, позитивістського та соціологічного спрямування у їх широкому тлумаченні. Для перших головним є порівняльне дослідження національного законодавства, а для других – соціальних проблем, що вирішуються за допомогою права.

„Арсенал\" методів, які використовуються при проведенні порівняльно-правових досліджень, досить різноманітний. Зокрема, виділяються:

– методи аналогії; державно-правової ідентифікації; термінологічної ідентифікації; підсумовування, узагальнення національних доповідей; участі країн у міжнародних дослідницьких і прикладних проектах [8];

– підтверджуюче, заперечуюче, контрастуюче порівняння [9].

Серед фахівців загальновизнаним є положення про те, що у компаративістських дослідженнях можуть застосовуватися усі правила і методи мислення, але порівняльний метод є домінуючим [10].

Однією із основних проблем методології компаративістики вважається пошук і визначення критерію порівняння, за допомогою якого можна виявляти об\'єкти компаративістських досліджень, порівняння яких можливе і виправдане.

При позитивістському підході формально-юридичним критерієм порівняння є юридична термінологія, яка адекватно використовується і тлумачиться в однорідних національних правових системах (або є інваріантом для різних національних правових систем, або еквівалентною чи адекватною, тобто відбиває однакові правові явища). Недоліком цього критерію є імовірність помилок при порівнянні неоднорідних правових систем.

При юридико-соціологічному підході критерієм є „проблема, що вирішується\" або „предметне\" порівняння, тобто порівняння повинно здійснюватися за суспільними проблемами, які забезпечуються за допомогою права або його складових. Так, К. Цвайгерт і Х. Кьотц є прихильниками „функціонального\" критерію у компаративістиці, тобто критерієм порівняння вони вважають виконання правовими інститутами різних правових систем певного соціального завдання. Недоліком цього підходу позитивісти вважають орієнтацію на зв\'язок права з соціальною дійсністю, недооцінку закономірностей системності права, взаємозв\'язку правових інститутів певної національної правової системи чи власних закономірностей саморозвитку права [11].

Ю.А. Тихомиров запропонував такі критерії порівняння і оцінки:

1) суб\'єкт, який уповноважений діяти;

2) об\'єм і характер правил поведінки;

3) забезпеченість норм санкціями, стимулами тощо;

4) зв\'язок з іншими нормами;

5) положення нормативного акта у системі галузевого і загального законодавства;

6) умови і час прийняття;

7) ефективність, тобто відношення громадян та органів, ступінь реалізації.

Для різних об\'єктів порівняння необхідно застосовувати відповідні критерії, причому у певній пропорції, які визначаються „коефіцієнтом порівняння\", тобто для простого (нескладного) об\'єкта доцільно використовувати 1–2 критерії, а для складних – декілька [12].

Безумовне визнання вченими порівняльно-правового методу як основного компонента методології юридичної компаративістики породжує ряд проблем:

– порівняльно-правовий метод використовується й в інших юридичних науках (історико-теоретичних, галузевих, прикладних),тому, якщо не вводити інших критеріїв, то важко виділити юридичну компаративістику як юридичну науку взагалі;

– визначення методології без окреслення об\'єкта та предмета компаративістських досліджень майже неможливе, тому одразу виникає питання – що є особливого у об\'єкті або предметі компаративістики, якщо у цьому випадку визнати чи „соціальну проблему\", чи законодавство, чи право з його інститутами і нормами, чи взагалі правову систему у сукупності її складових та обумовлюючих факторів.

На нашу думку, предметом юридичної компаративістики є тільки загальне і особливе і тільки, щонайменше, на рівні національних правових систем, а також методологія їх дослідження, тобто такі властивості національних правових систем та їх наднаціональних об\'єднань, які виявляються і можуть бути дослідженими виключно у їх порівнянні за допомогою певної методології. Крім того, доцільно ввести до предмета юридичної компаративістики не тільки загальне і особливе у порівнянні національних правових систем, але й елементи їх непорівнюваності [13].