ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Формування інформаційного законодавства України: проблемні аспекти

Реферат на тему:

Формування інформаційного законодавства України: проблемні аспекти

На нинішньому етапі розвитку українського суспільства існують певні проблеми щодо інтеграції України у світовий інформаційний простір. Однією з умов інтеграції до інформаційного суспільства є розроблення нових нормативно-правових актів про дотримання європейських інформатизаційних та інформаційних стандартів в Україні, які суттєво впливають \"...на законодавче врегулювання відносин між громадянами і державою, громадянами і комерційними структурами тощо, тобто інформаційні відносини є, з одного боку, зовнішнім проявом будь-яких відносин у житті країни та її громадян, а з іншого – основою, на якій вибудовується законодавство в інших сферах\" [1].

На нашу думку, необхідно звернути увагу на досягнення стабільності та узгодженості законодавчих актів, забезпечення оптимальної відповідності законів та інших нормативних актів. В тому числі питання, що регулюють інформаційні відносини в Україні, а також послідовність реалізації принципу наукової нормотворчої діяльності, котра полягає в тому, що при підготовці та прийнятті нормативно-правового акту потрібно проводити аналітичне дослідження правового регулювання певних груп суспільних відносин.

Для фахівців у сфері інформатизації, інформатики, правової інформатики це – інформація для роздумів і дискусій. Для правників – база формування інформаційного права, законодавства у сфері інформації та інформатизації.

Ці питання є новими для України, яка тільки почала робити нові кроки на шляху входження до Європейського світового простору і тому велика кількість питань ще не досліджена. Одним із питань є недостатньо гармонізована з вимогами Європейського Союзу нормативно-правова база України. Хоча багато що зроблено в цьому напрямі такими вітчизняними дослідниками, такими як: В. Брижко, В. Гавловський, Р. Калюжний, С. П. Ріппа, Л.А. Савченко, В. Цимбалюк, В. Шамрай, М. Швець, В. Шкарупа, Ю.В. Яцишин та ін., а також російськими – Г. Артамонов, І. Бачило, В. Іноземцев, В. Копилов, В. Отрековський, А. Ракітов, І. Сиголян, С. Черемкін тощо.

Як свідчить історія розвитку земної цивілізації, інформатизація (удосконалення спілкування, комунікації між людьми за допомогою досягнення науки і техніки) не має меж. Не залишилася поза цим процесом і Україна. В організаційно-правовому аспекті це знайшло відображення в юридичному забезпеченні інформатизації. З часу проголошення 24 серпня 1991 року державної незалежності України створюється національна система законів та підзаконних нормативних актів щодо правового регулювання суспільних інформаційних відносин, в тому числі процесу інформатизації [2].

Національне (державне, публічне) право має значний масив нормативних (законів та підзаконних) актів, які прямо чи опосередковано регулюють суспільні інформаційні відносини в Україні. За підрахунками науковців кількісний склад нормативних актів органів державної влади у цій сфері характеризується такими показниками: 262 Закони, 290 Постанов Верховної Ради (нормативного змісту), 379 Указів Президента, 90 розпоряджень Президента, 1160 постанов Кабінету Міністрів, 208 розпоряджень Кабінету Міністрів, більш ніж 1100 нормативних актів міністерств і відомств [3].

Ситуаційний підхід до формування інформаційного законодавства України зумовив ряд проблем. Наприклад: відсутність легальної, чіткої, ієрархічної єдності законів, що викликає суперечне тлумачення при застосуванні норм у практиці та інші.

Як зазначають вітчизняні вчені, такі, як Калюжний Р., Гавловський В., Цимбалюк В., Гуцалюк М. [2], сукупність правових норм у сфері інформації та інформатизації, визначених у підзаконних актах, досягли за кількістю критичної маси, що зумовлює можливість і необхідність виділення їх в окремий, автономний, міжгалузевий інститут права – інформаційне право, та відповідну легальну систематизацію інформаційного законодавства.

Активний розвиток інформаційних відносин та процесів, а також збільшення законодавчої бази, направленої на їх регламентацію, обумовлює становлення та розвиток такої комплексної галузі права, як інформаційне. Складовими інформаційного права є правові інститути, сукупність інформаційно-правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини в інформаційному просторі. Зокрема, в їх складі потрібно виділити інститути: інформаційних ресурсів, державної таємниці, конфіденційної інформації, захисту інформації, відповідальності за скоєння правопорушень та інші.

В нашій державі інформаційне право як галузь права, незважаючи на численні пропозиції з боку вітчизняних науковців, почало формуватися лише після вольового рішення парламентарів, а приводом для цього стала необхідність чіткого правового регулювання діяльності засобів масової інформації. Не ставлячи під сумнів важливість цієї проблеми, необхідно все ж таки зазначити, що інформаційне право має на меті не лише регулювання діяльності засобів масової інформації, а й соціальних відносин у сфері обігу інформації [4].

Як зазначає В.А. Копилов [5], нормативно-правову базу дослідницької галузі складає інформаційне законодавство, представлене сукупністю нормативно-правових актів і окремих норм права, спрямованих на регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері.

Аналіз нормативно-правового регулювання суспільних інформаційних відносин дозволяє синтезувати структуру законодавства України у сфері інформаційних правовідносин на основі положень теорії гіперсистем права: інформаційні правовідносини на рівні законодавства регулюються двома групами законодавчих актів:

1.Загально-правові. Дія їх розповсюджується на всі суб\'єкти інформаційних відносин, відповідно до поділу права України на провідні галузі: конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, кримінальне (це - Конституція України, Цивільний кодекс, Цивільний процесуальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Кодекс законів про працю, Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси ).

2.Спеціально-правові. Дія їх розповсюджується тільки на суб\'єкти, що беруть безпосередню участь у конкретній соціальній діяльності (наприклад, закон України „Про авторське право і суміжні права\" тощо).

Спеціально-правові акти, у свою чергу, можна розділити на дві категорії, які мають відповідні системоутворюючі законодавчі акти (в теорії права вони утворюють синтетичні міжгалузеві комплексні інститути права):

а) системоутворюючі загальні норми публічно-правового регулювання інформаційних відносин (інформаційне право) в Україні - Закон „Про інформацію\" (02.10.1992 p.);

б) системоутворюючі окремих інституцій інформаційного права – закони: „Про наукову і науково-технічну діяльність\" (13.12.1991 р.); „Про державну таємницю\" (21.01.1994 р.); „Про рекламу\" (03.07.1996 р.) тощо.

У системі загальноправових норм умовно виділяють також комплекс публічно-правових норм, що регулюють інформаційні відносини у сфері інформатизації, включаючи технічні засоби комунікації. До них належать такі системоутворюючі закони: „Про телекомунікації\" (18.11.2003 р.); „Про телебачення і радіомовлення\" (21.12.1993 p.); „Про Національну програму інформатизації\" (04.02.1998 р.) та інші.