ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Удосконалення механізму адміністративно-процесуальної діяльності органів державної податкової служби України

Виходячи зі змісту ст. 251 КУпАП протоколи про вилучення речей та документів є різновидом документів як джерел доказів, оскільки стаття встановлює, що фактичні дані визначаються й іншими документами.

Документами є будь-які видані державними або громадськими установами, підприємствами, посадовими особами і громадянами папери, якщо в них викладені або засвідчені обставини і факти, які мають значення для правильного розв\'язання справи про адміністративне правопорушення.

Деякі фахівці-адміністративісти пропонують законодавчо закріпити поняття „документ\". Поряд з традиційними документами в практику все більше входять матеріали фото- та кінозйомок, звукозапису, малюнки, схеми.

У ст. 58 КПК УРСР 1927 р. закріплювалось поняття „письмовий документ\". Терміном „документ\" автори охоплюють все більшу кількість предметів. Так В.К. Лисиченко вважає, що документами є кінострічки, фонограми, фотозйомки, статті, книги [8].В.Я. Дорохов вважає, що документ – це лише письмовий акт [9]. Необхідно зазначити, що в теорії адміністративного права [10] дається чітке визначення критеріїв документа як такого.

Документи, які використовують податкові органи по справах про адміністративні правопорушення, є в основному письмовими. Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку за № 88 від 24.05.95, первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати наступні обов\'язкові реквізити: назву підприємства чи організації, від імені яких складений документ; назву документа (форму), код форми, дату та місце складання; посади, прізвища та підписи осіб, відповідальних за дозвіл і проведення господарської операції, а також за складання первинного документа. Саме тому при проведенні формальної перевірки документів, перш за все, встановлюється наявність у документах усіх передбачених реквізитів [11].

Досить часто податкові органи використовують зустрічні перевірки документів або записів. Зазначені перевірки здійснюються шляхом співставлення їх з такими ж або взаємопов\'язаними даними підприємств та організацій, з якими підприємство, що перевіряється, має господарські зв\'язки.

Як показує практика, при якісному проведенні ревізії за участю спеціалістів може бути зібрана необхідна кількість доказів по всіх обставинах справи. Таким чином, експертиза, яка є джерелом доказів, не підмінює собою призначену за вимогою податкових органів ревізію, хоча вони й мають багато спільного. Як ревізія, що призначається за вимогою податкових органів, так і судово-бухгалтерська експертиза застосовуються для розслідування правопорушень у сфері економіки. Але між ними існують і суттєві відмінності процесуального характеру, які постійно необхідно враховувати, а саме:

1. Ревізія – це засіб збору доказів у повноваженим органом шляхом використання спеціальних знань ревізора.

2. Ревізія призначається та проводиться згідно зі ст. 66 КПК України.

3. Безпосередня підстава для проведення ревізії – наказ керівника ревізійної служби.

4. Порядок призначення та проведення ревізії регламентується Законом України „Про Державно-ревізійну службу в Україні\". КПК України лише визначає право деяких органів вимагати проведення ревізії.

5. Ревізор у суді може виступати як свідок.

6. Ревізор може самостійно проводити дії з пошуку та збору додаткових матеріалів про протиправні дії шляхом використання документального та фактичного контролю.

7. За результатами ревізії складається акт, який підписується ревізором, а також керівником і головним бухгалтером підприємства. Акт, відповідно до ст. 65 КПК України, відноситься до інших документів, що встановлюють фактичні дані по справі.

Результати досліджень показують, що оцінка доказів повинна здійснюватись з дотриманням наступних принципів: докази оцінюються за внутрішнім переконанням у повноваженої особи; докази необхідно всебічно розглянути, повно та об\'єктивно оцінити в їх сукупності; при оцінці доказів повноважна особа повинна користуватися законом; ніякі докази не мають завчасно встановленої сили.

Необхідно зазначити, що робота, яка проводиться співробітниками державної податкової служби України з доказами при веденні справ про адміністративні правопорушення, враховує досягнення криміналістичної, кримінально-процесуальної і цивільно-процесуальної наук. У той же час враховується і специфіка розгляду по справах про адміністративні правопорушення.

Література:

1. Закони, постанови та інші акти, прийняті Верховною Радою України на п\'ятій сесії (січень – липень 1992). – Ч. 2. – 1992. – С. 341.

2. Селіванов А.О. Адміністративний процес в Україні: реальність і перспективи розвитку правових доктрин. – К.: Видавничий дім \"Ін Юре\", 2000. – С. 68.

3. Дулов А.В., Нестеренко П.Д. Тактика слідчих дій. – Вища школа, 1971.

4. Приходько К. Рассмотрение материалов о мелком хулиганстве несовершеннолетних // Советская юстиция. – 1971. – № 18.

5. Дорогов В.Я. Протоколи слідчих і судових дій, як вид доказів // Радянська держава і право. – 1979. – № 3. – С. 83.

6. Фаткулін Ф.Н. Загальні проблеми процесуального доказування. – Казань, 1976. – С. 150.

7. Михеєнко М.М. Доказування в радянському кримінальному процесі. – С. 59.

8. Лисиченко В.К. Криміналістичне дослідження документів. – К., 1974.

9. Дорохов В.Я. Поняття документа в радянському праві // Правознавство. – 1982. – № 2.

10. Юсупов В.А. Теорія адміністративного права. – М., 1985. – С. 123.

11. Понікаров В.Д. та інші Судово-бухгалтерська експертиза: Навчальний посібник. – Харків: Арсіс, 2002. – С. 130.