ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Теоретико-методологічні підходи до визначення поняття інформаційного права

Слід зауважити, що сьогодні поняття „інфомраційне право\" як юристи-практики, так і науковці визначають дещо по-різному:

– перша група (найчисленніша) вважають, що інформаційне право – це сукупність правових норм, що регулює суспільні відносини, пов\'язані з доступом особи до інформації, реалізацією цього конституційного права;

– друга група вважає, що інформаційне право – це сукупність правових норм, що регулює суспільні відносини щодо засобів масової інформації, як друкованих, якими є періодичні друковані видання (преса) (газети, журнали, бюлетні тощо), разові видання з визначеним тиражем, так і аудіовізуальні, до яких належить радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо;

– третя група вважає, що інформаційне право – це сукупність правових норм, що повинна регулювати суспільні відносини щодо захисту інформації, обігу в суспільстві комп\'ютерних технологій (комп\'ютерні програми, бази даних, автоматизовані системи та ін.) [10].

Соснін О. наголошує, що інформаційне право – це галузь юридичної науки, що вивчає суспільні відносини в інформаційній сфері, їх закономірності та відображення у правоохоронній і правозастосовній практиці у суспільній правосвідомості. В Україні без створення необхідної наукової бази інформаційного права підготовка наукової еліти та управлінських кадрів відповідної кваліфікації для цієї сфери діяльності є проблематичною. Галузь інформаційного законодавства та нормативно-правова база інформаційного права в Україні розвиваються досить активно [11].

Зокрема, зазначені ознаки комплексної галузі права притаманні й інформаційному праву України, що дає теоретичні підстави для переведення його зі статусу міжгалузевого комплексного інституту. Виходячи з класичних положень вітчизняної теорії права та поданого універсального визначення, сутність інформаційного права може проявлятися у трьох формах:

– як сфера правовідносин (у тому числі як норма правил поведінки суб\'єктів суспільних відносин щодо інформації);

– як галузь наукових досліджень правовідносин щодо інформації, інформаційної діяльності;

– як навчальна дисципліна.

Системні ознаки щодо сутності та змісту інформаційного права дозволяють говорити про нього як про умовно автономну сферу (галузь) правовідносин у загальній системі права на рівні комплексної галузі права. Виходячи з цього, можна сформулювати й універсальне визначення інформаційного права: інформаційне право – це комплексна галузь права, яка регулює суспільні відносини щодо інформації (відомостей, даних, знань, сигналів), технологій її одержання, поширення та зберігання у всіх сферах життєдіяльності людей, їх спільнот, суспільства, держави, міжнародного співтовариства [9].

Пропонуємо власне визначення поняття „інформаційне право\". Інформаційне право – це галузь права у співвідношенні з іншими галузями права, що регулює суспільно-інформаційні відносини щодо інформації. Дане поняття дозволяє цілком і повністю осягнути інформаційні відносити щодо інформації.

Природа формування інформаційного права як умовно автономної сфери (галузі) суспільних відносин (в об\'єктивному змісті) усвідомлюється як публічно-правове відображення на рівні законодавства у певній державі, а також у підзаконних нормативно-правових актах органів державної виконавчої влади. В Україні публічно-правовий масив нормативних актів (законодавчих і підзаконних) органів державної виконавчої влади щодо сфери суспільних інформаційних відносин нараховує майже 3 000 документів, але слід зауважити, що навчальні посібники чи підручники з традиційних галузей права не зовсім ґрунтовно відображають дані щодо інформаційних правовідносин. І це зрозуміло, адже навряд чи можна у межах традиційної галузі права осягнути всю різноманітність усіх правовідносин? Теоретично – „так\", практично – „ні\". Обмеження часу на викладання навчальної дисципліни не дозволяє в межах її предмета осягнути неосяжне.

Цимбалюк В. наголошує, що, можливо, саме це історично і зумовило виділення на межі сфер публічного і приватного права нових предметів (об\'єктів) дослідження та пізнання правовідносин, а отже, і формування галузей права: адміністративного, цивільного, кримінального. Критична маса інформації (у формі знань) у цих уже традиційних провідних галузях права з часом створила умови для формування комплексних міжгалузевих, інститутів права, з яких, у свою чергу і у свій час, формувалися комплексні галузі права (наприклад, фінансове, господарське, трудове право тощо).

Саме з цих міркувань можна сказати, що сьогодні маса знань щодо інформаційних правовідносин (у тому числі відображених на рівні законодавства та у науково-практичних публікаціях) у нашій країні досягла критичної маси, що зумовлює необхідність переведення інформаційного права зі статусу комплексного міжгалузевого інституту у статус комплексної галузі права.

У суб\'єктивному аспекті інформаційне право, традиційно для теорії права, може розглядатися як комплекс визначених прав і обов\'язків (зобов\'язань) суб\'єктів суспільних відносин щодо інформації. У нашій країні сутність структури права щодо інформації базується на теоретичних положеннях конституційного права, зокрема, на визначених у ньому доктринальному співвідношенні та ієрархії пріоритетів прав і обов\'язків суб\'єктів правовідносин [12].

Таке неоднозначне тлумачення поняття інформаційного права не є випадковим. На нашу думку, це пов\'язано з тим, що суспільні відносини щодо інформації регулюються великою кількістю нормативно-правових актів. Більше того, деякі з них містять тотожні поняття, які вчені визначають по-різному [10].

Однак, як свідчить ряд проведених досліджень, відсутність гармонізації між галузевими інститутами інформаційного права (конституційного, адміністративного, цивільного, трудового, кримінального та ін.) зумовлює ряд проблем у правозастосовній діяльності. На нашу думку, така галузь, як інформаційне право, вже сформована, але потрібно звернути увагу на виявлення недоліків у вітчизняному законодавстві. Зокрема, слід звернути увагу на запобігання негативним для суспільства наслідкам.

Визначення, запропоноване нами, дозволить остаточно встановити межі поняття інформаційного права, а також регулювати суспільно-інформаційні відносини з іншими галузями права щодо інформації.

Література:

1. Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 16. – Ст. 130.

2. Бюлетень вищої атестаційної комісії України. – 2003. – № 8.

3. Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 26. – Ст. 368.

4. Цимбалюк В. Інформаційне право: визначення сутності та змісту як комплексної галузі права // Правова інформатика. – 2005. – № 2 (6). – С. 14.

5. Демкова М. http://www. isu. org. ua/view article/publications/117 new Jang // Інформація як основа інформаційного суспільства: визначення поняття та правове регулювання.

6. Демкова М. Інформаційне право: стан та перспективи розвитку в України // Право України. – 2004. – № 5. – С. 196–197.

7. Гриценко В., Гавловський В., Цимбалюк В., Ковпак Р. // Науковий-вісник НАДПСУ. – 2001. – № 3 (13). – С. 18.

8. Калюжний Р., Хахановський В., Цимбалюк В. Структура науки і навчальної дисципліни „інформаційне право\" // Правова інформатика. – 2003. – № 1. – С. 23.

9. Основи інформаційного права України: Навч. посіб. / Цимбалюк В.С., Павловський В.Д., Грищенко В.В., та ін.; За ред. М.Я. Швеця, Р.А. Калюжного та П.В. Мельника. – К.: Знання, 2004. – 274 с. – С. 30.

10. Красноступ Г. Організаційно-правові аспекти необхідності реформування сучасного інформаційного законодавства // Право України. – 2005. – № 9. – С. 82.

11. Соснін О. Передумови формування в Україні інформаційного права // Право України 2005. – № 11. – C. 101–102.

12. Цимбалюк В. Інформаційне право: визначення сутності та змісту як комплексної галузі права // Правова інформатика. – 2005. – № 2 (6). – С. 15–19.