ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Судове рішення як юридичний факт у податковому праві

Актуальним, з погляду практики, є питання щодо визначення частини судового рішення, де мають викладатися преюдиційні факти.

Щодо даного питання не існує однозначної відповіді серед юристів-практиків і учених. В. Висневський у своїй статті „Решение суда как образец для подражания\" зазначає: \"на практиці ми досить часто зустрічаємо протиріччя, що виникають через різне тлумачення та застосування суддями терміна „преюдиційність\". Так, різні судді по-різному підходять до питання, враховувати чи невраховувати обставини, відображені в іншому рішенні суду: одні сприймають такі обставини та важають їх преюдиційними фактами, інші – не вважають, зазначаючи, що це є лише правова позиція судді (судової колегії), а не встановлений факт, що має преюдиційне значення\". При цьому автор зазначеної статті посилається на випадок зі своєї практичної діяльності та стверджує, що на його думку преюдиційними можуть бути лише факти, які викладені в резолютивній частині рішення [13, с. 17–18].

Така позиція є спірною, оскільки, норми процесуального права містять чіткі вимоги до змісту частин судового рішення. Так, відповідно до статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення (постанова) складається з: 1) вступної частини із зазначенням: дати, часу, місця її прийняття; найменування адміністративного суду, прізвищ та ініціалів судді (суддів) і секретаря судового засідання; імен (найменувань) сторін ті інших осіб, які беруть участь у справі; предмета адміністративного позову; 2) описової частини із зазначенням: короткого змісту позовних вимог і позиції відповідача; пояснення осіб, які беруть участь у справі; інших доказів, досліджених судом; 3) мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, через які суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався; 4) резолютивної частини із зазначенням: висновку суду про задоволення адміністративного позову або про відмову в його задоволенні повністю чи частково; висновок суду по суті вимог; розподіл судових витрат; інших правових наслідків ухваленого рішення; строку і порядку набрання постановою законної сили та її оскарження. Аналогічні вимоги до змісту частин судового рішення містить Господарський кодекс України.

З вищезазначеного вбачається, що резолютивна частина не може містити юридичних фактів, вона визначає висновок суду про результат розгляду, а юридичні факти, що мають значення в податкових правовідносинах, знаходять своє відображення у мотивувальній частині рішення.

У теорії юридичної фактології ряд учених зазначає, що судове рішення безпосередньо впливає на правовідносини, породжуючи його виникнення, зміну та припинення. Однак таке судження, на думку автора, підлягає уточненню, оскільки судове рішення, як акт компетентного органу, спрямоване на наявність чи відсутність якого-небудь спірного правовідношення між суб\'єктами.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що судове рішення є юридичним фактом, що приймається органом судової влади та яке впливає не лише на матеріальні, але і на процесуальні податкові правовідносини, змінюючи їх характер і зміст, або ж припиняючи їх. А тому при прийнятті судом таких важливих актів як для платника, так і для органу державної податкової служби необхідно, щоб суд застосовував, але не змінював і удосконалював податкове законодавство, що зміцнить його значення та авторитет у суспільстві.

Література:

1. Абрамов С.Н. Гражданский процес. – М., 1948. – С.149.

2. Гурвич М.А. Решение советского суда в исковом производстве. – М., 1955; Гурвич М.А. Советское гражданское процессуальное право. – М., 1957.

3. Господарський процесуальний кодекс України: Офіц. видання. – К.: Концерн „Видавничий дім „Ін Юре\", 2004. – С. 70.

4. Цивільний процесуальний кодекс України: Офіційе видання. – К.: Концерн „Видавничий дім „Ін Юре\", 2004. – С. 131.

5. Кодекс адміністративного судочинства України. – К.: Атіка, 2005. – С. 72–73.

6. Красавчиков О.А. Юридические факты о советском гражданском праве. – М., 1958. – С. 133, 138, 143.

7. Зейдер Н.Б. Судебное решение по гражданскому делу. – М., 1966. – С. 88–100.

8. Добровольский А.А., Иванова С.А. Основные проблемы исковой защиты права. – М., 1979. – С.80–81.

9. Данилин В.И., Реутов С.И. Юридические факты в советском семейном праве. – Свердловск, 1989. – С. 84–85.

10. Про порядок погашення зобов\'язань пдатників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами: Закон України.

11. Про судоустрій України: Закон України від 07.02.2002 р. № 3018 – III (із змінами та доповненнями).

12. Збірник роз\'яснень Вищого господарського суду України / Відп. ред. Д.М. Притика. – К.: Видавничий дім „Ін Юре\", 2003. – С. 253.

13. Вишневський В. Решение суда как образец для подражания // Юридическая практика. – 2005. – № 23. – С. 17–18.