ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Соціально-правові аспекти поводження із засудженими до покарання у виді позбавлення волі

На сучасний стан установ з виконання покарань і поводження із засудженими впливає затяжна соціально-економічна криза. Найбільш гострими проблемами залишаються велика кількість засуджених (не дивлячись на часті амністії та зміни в КК), недостатнє фінансування, дефіцит підготовленого персоналу, трудової зайнятості, розміщення та умови тримання, матеріально-побутового забезпечення, харчування, медико-санітарного обслуговування, репресивного ставлення до засуджених з боку воєнізованого персоналу, що загалом характеризує неналежне поводження із засудженими.

На кінець 2001 року в установах кримінально-виконавчої системи України утримується близько 200 тисяч осіб, з яких 170 тисяч відбуває покарання у вигляді позбавлення волі. Протягом останніх п\'яти років більшість засуджених не працює. Значна частина продукції, виготовленої засудженими, не користується попитом. Розміщення засуджених, умови їх тримання, харчування і матеріально-побутове обслуговування не відповідають нормам національного законодавства, а тим паче міжнародним нормам і стандартам. Особливо гострими є проблеми захворюваності та смертності засуджених, передусім на туберкульоз, СНІД, педикульоз, серцево-судинні хвороби, психічні відхилення. На цьому фоні виділяється незадовільне медико-санітарне обслуговування, нестача медикаментів, медичного обладнання.

За даними дослідження, у суспільстві зберігається усталене войовниче ставлення до злочинців, зокрема репресивне поводження із засудженими до позбавлення волі, спрямоване на більш суворе покарання у видах і строках, погане поводження з ними. Анкетування, проведене серед населення, включаючи юристів професіоналів (суддів, прокурорів, працівників установ з виконання покарань), показало, що більшість із них (69,9 %) схиляється до більш широкого застосування покарання у виді позбавлення волі, збільшенні строків, більш суворого його виконання. Спроби гуманізувати покарання і поводження із засудженими, позбавленими волі, сьогодні зустрічають серйозну протидію в суспільстві. І це зрозуміло, адже злочинці наносять величезну шкоду: вбивають, грабують, ґвалтують, наносять матеріальні збитки, вчиняють інші антисуспільні дії, небезпека яких зростає. У зв\'язку з цим поводження з ними, як з людьми, викликає обурення і недостатнє розуміння. Але більш переконливими аргументами на користь гуманного ставлення навіть до найнебезпечніших злочинців повинні бути результати наукових досліджень, зокрема висвітлення соціальних проблем застосування покарання, негативних наслідків широкого застосування позбавлення волі і репресивного поводження із засудженими. За цими результатами стоять не тільки права засудженого до позбавлення волі, але й права, інтереси багатьох верств населення і врешті безпека самого суспільства. Надмірне покарання і жорстоке поводження мають зворотний зв\'язок і разом з рецидивними злочинами створюють додаткову загрозу безпеці суспільства.

Анкетування засуджених до позбавлення волі у виправних установах посиленого і суворого режиму для повнолітніх (осіб) показало, що найбільші страждання і переживання у них викликають наступні елементи: факт засудження – 22,4 %, ізоляція від суспільства – 41,2 %, примусовий спосіб життя – 23,5 %, обмеження побачень – 21,0 %, матеріально-побутові обмеження – 23,5 %, відрив від сім\'ї – 60,0 %, вимушеність бути у середовищі інших засуджених – 13,6 %, інші умови – 7,1 %, страждань не викликають – 4,0 %. Проведені дослідження показали, що у місцях позбавлення волі відбувають покарання переважно особи молодого і середнього віку, майже половина з них не одружені, мають низький освітній рівень, більше половини не мають спеціальності, більшість засуджених не працює, із працюючих більшість незадоволені працею, головними причинами цього є: низький заробіток, примусова праця, відсутність зацікавленості, низький рівень організації праці. Найбільше невдоволення викликають матеріальне забезпечення (66,0 %), харчування (70,0 %). Як показують соціологічні опитування засуджених, більшість із них турбують питання не тільки і навіть не стільки власне покарання (ізоляція і строк), скільки репресивне, примусове, нерідко жорстоке поводження з ними у місцях позбавлення волі і після звільнення. Ці дані підтверджуються й іншими фактами. У жовтні 2001 року в Женеві Комітет ООН з прав людини розглядав ситуацію, що склалася щодо прав людини в Україні. Міжнародні правозахисники звернули увагу на знущання над ув\'язненими в українських в\'язницях. За даними \"Емністи інтернешнл\" в окремих випадках ув\'язнені вмирали від тортур. Експерти Ради Європи ще у 1996–1997 рр. звертали увагу на неналежне поводження із ув\'язненими і засудженими, зокрема умови тримання, харчування, медичне обслуговування. Офіційні дані щодо надзвичайного становища з прав людини у місцях позбавлення волі України ще недостатньо висвітлюються, очевидно, випадки катування, застосування тортур більше стосується попереднього ув\'язнення, де ще існує практика проведення \"поглиблених допитів\" для визнання підслідними \"своєї\" провини, але це не менше стосується порушень прав людини, покараної до позбавлення волі.

У юридичній літературі, виправно-трудовому законодавстві і практиці виконання покарання у виді позбавлення волі довгий час абсолютизується режимом виконання і відбування покарання. На думку А.П. Кривошеї \"режим є вираженням властивої кримінальному покаранню – кари,\" під яким розуміються усі правообмеження: ізоляція з усіма атрибутами, включаючи зв\'язки із зовнішнім світом, нагляд і контроль за поведінкою засуджених, зміни умов відбування покарання, заборони, особливі правила поведінки, обов\'язки засуджених та порядок і умови виконання та відбування покарання, забезпечення ефективного впливу праці, навчання, професійної підготовки.

Таке широке розуміння режиму призвело до того, що увесь спосіб життя засуджених стає об\'єктом примусу, який характеризує репресивне поводження з ними, і каральні функції режиму суттєво відрізняються від функцій режиму, передбачених міжнародними стандартами. У Виправно-трудовому кодексі, незважаючи на велику кількість змін і доповнень, зберігається \"карально-виправний вплив\" на засуджених, який полягає у репресивному режимі, примусовій праці, примусовій виховній, соціально-психологічній роботі, обмеженні багатьох прав засуджених, які виходять за межі покарання, встановлених Кримінальним кодексом і вироком суду. За результатами дослідження, серед працівників установ з виконання покарань зберігається виражена тенденція на переоцінку ролі примусових методів і засобів впливу на засуджених. Дисциплінарні стягнення у вигляді штрафного ізолятора, поміщення в приміщення камерного типу, позбавлення побачень і передач, серед інших дисциплінарних стягнень становить більше половини. Втім такі засоби, як показує досвід, не дають очікуваних позитивних результатів, швидше навпаки, озлоблюють, відчужують і десоціалізують засуджених, тому вони повинні бути винятковими. Нерідко в практиці установ допускається свавілля адміністрації у ставленні до засуджених, хоча свавілля одних призводить до безвілля і безпорадності інших.

Для належного поводження із засудженими, їх виправлення важливе значення має задоволення першочергових соціальних потреб, адже на цьому ґрунтується їх мотивація і подальша поведінка. Для усвідомлення цього слід звернутися до відомої теорії змісту мотивацій, розробленої Абрахамом Маслоу. Згідно із теорією мотивацій, в основі неї лежить комплекс потреб, які зводяться до п\'яти головних типів: 1) фізіологічні потреби (в їжі, воді, сексі, опаленні, чистому повітрі, гарантіях оплати праці тощо); 2) потреби в безпеці; 3) відносини приналежності; 4) потреби в самоповазі; 5) потреби в самоактуалізації. Отже, першочергово повинні бути задоволені потреби нижчого рівня і тільки після цього активізуються більш високі наміри, адже задоволення потреб людини проходить послідовно: спочатку фізіологічні, потім потреби в безпеці, приналежності тощо. За даними нашого дослідження у місцях позбавлення волі об\'єктивно та суб\'єктивно не задовольняється цілий комплекс фізіологічних і соціальних потреб, зокрема: в харчуванні, сексі, матеріально-побутових умовах, праці й оплаті за працю, безпеці тощо. Тому очевидним є те, що засуджені направляють свої зусилля для задоволення потреб, компенсації їх, для чого створюється відповідне мікросередовище, групування за різними критеріями, часто негативної спрямованості. Отже, не вирішивши першочергові соціальні питання засуджених, які характеризують поводження, марно сподіватися на їх виправлення і соціальну інтеграцію в суспільство. На виправлення чи невиправлення засуджених, як показує дослідження, впливає не стільки власне покарання, скільки поводження з ними.