ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Соціально-правові аспекти поводження із засудженими до покарання у виді позбавлення волі

Реферат на тему:

Соціально-правові аспекти поводження із засудженими до покарання у виді позбавлення волі

Міжнародний досвід показує, що для багатьох країн тією чи іншою мірою залишаються актуальними не тільки покарання, але і поводження із ув\'язненими і засудженими, зокрема попередження тортур, латентного насилля в місцях позбавлення волі, забезпечення засуджених суспільно-корисною оплачуваною працею, надання юридичного захисту, соціально-реабілітаційної допомоги їм після звільнення. Очевидно, що ні одна із сучасних в\'язничних систем повною мірою не відповідає вимогам і рекомендаціям, викладеним у Мінімальних стандартних правилах поводження з в\'язнями і Європейських в\'язничних правилах, інших міжнародних нормах з прав людини і поводження із правопорушниками.

Для України проблема поводження з в\'язнями і засудженими до позбавлення волі є чи не найбільш актуальною з багатьох причин і передусім обставин, викликаних соціально-економічною кризою, кризою науки про покарання і поводження із засудженими, відсутністю традицій гуманного поводження з людьми взагалі і засудженими до позбавлення волі зокрема. По-перше, ріст злочинності за останнє десятиліття, зокрема тяжкої та організованої, призвів до посилення кримінальних репресій, збільшення кількості осіб у місцях позбавлення волі. По-друге, на високому рівні знаходиться репресивна свідомість населення, вимоги до посилення каральних засобів, розширення застосування покарання та більш суворого поводження із злочинцями, що суттєво позначається на характері каральної, кримінально-виконавчої політики, законодавства і практики. По-третє, економічний спад, обмежені можливості виділення достатніх фінансових, матеріальних і духовних ресурсів загострили протиріччя між необхідними потребами засуджених і можливостями їх задоволення. По-четверте, погіршення соціальних умов у місцях позбавлення волі позначається на загостренні відносин між засудженими і працівниками установ, між засудженими і державою, відчуженням багатьох із них від суспільства. Врешті Україна є повноправним членом Організації Об\'єднаних Націй, Ради Європи і повинна виконувати взяті на себе зобов\'язання, також і щодо гуманного поводження з ув\'язненими, без чого неможлива повноцінна її реінтеграція в європейське і світове співтовариство.

Проте процес втілення міжнародних норм у життя потребує достатнього наукового забезпечення, врахування особливостей національного розвитку, що не суперечить зобов\'язанням у даній галузі, а навпаки, передбачає їх. В Україні відсутня наука про покарання і поводження – пенологія, недостатньо вивчені соціальні проблеми позбавлення волі. Кримінально-виконавче право зосереджує увагу на виконанні покарання, а не на поводженні із засудженими. За час незалежності України не з\'явились фундаментальні роботи з питань поводження із засудженими до позбавлення волі. У сучасній кримінально-виконавчій науці більше уваги приділяється виконанню покарання – екзекуції, ніж поводженню із засудженими.

Для належного поводження з вказаними категоріями осіб уже створені правові передумови. У Конституції України на основі міжнародних норм з прав людини і поводження з правопорушниками закріплені гарантії дотримання прав людини, гуманного ставлення до ув\'язнених і засуджених. Так ст. 28 Конституції України проголошує, що \"Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.\" Згідно із ст. 63 Основного Закону \"Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду\". Новий Кримінальний кодекс України (далі КК), на відміну від попереднього, встановлює більш чіткі межі покарання у виді позбавлення волі, чим створює умови для розширення правового та соціального поля належного, гуманного поводження із засудженими. У ст. 63 даного Кодексу \"Покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п\'ятнадцяти років,\" а ст. 64 передбачає \"Довічне позбавлення волі\".

Відтепер виконання покарання і характер поводження повинні бути прерогативою кримінально-виконавчої (пенітенціарної) політики законодавства і практики на основі Конституції України, міжнародних норм і стандартів із врахуванням своїх національних особливостей та інтересів.

У кінці 80-х рр. минулого століття наука виправно-трудового права сконцентрувала свою увагу на гуманізацію існуючої на той час виправно-трудової системи. Втім, як показав подальший досвід, реалізація гуманізму без корінних змін репресивної системи із слабкою соціальною інфраструктурою стала проблематичною. Очевидно, що гуманізація в рамках жорсткої каральної, адміністративно-командної системи із збереженням застарілих норм виправно-трудового законодавства не можлива. За час незалежності України зроблена спроба гуманізувати виправно-трудову політику і систему, замінивши її на кримінально-виконавчу. За цей час прийнято більше 50 законів і змін до них. У 1998 році був утворений самостійний Державний департамент України з питань виконання покарань. Основні напрями реформи визначено у відповідній концепції, затвердженій Кабінетом Міністрів у 1991 році. Урядом було прийнято ряд постанов щодо приведення умов утримання ув\'язнених і засуджених до міжнародних стандартів (1992 р.), заходи щодо забезпечення діяльності та надання державної підтримки кримінально-виконавчій системі в її подальшому реформуванні (2000 р.). Постановою Уряду від 20 червня 2000 року було затверджено Програму зміцнення матеріальної бази органів та установ виконання покарання на 2000–2004 роки. Відповідно до цих та інших рішень, кримінально-виконавча система, незважаючи на її консервативність, поступово змінюється. Очевидно, що перші прогресивні кроки з реформування кримінально-виконавчої системи вже зроблено, але їх недостатньо для нормалізації стану щодо гуманного поводження із засудженими і в\'язнями, реалізації міжнародно-правових стандартів з прав людини і поводження з правопорушниками. Існуюча система карально-виправного впливу на засуджених більше спрямована на виконання покарання і менше на належне поводження.

Про це свідчить застаріла нормативна база і практика виконання покарання. Нова законодавча база, яка концентрується в проектах Кримінально-виконавчого кодексу, Законі України \"Про державну службу виконання покарань в Україні,\" інших законах і підзаконних актах, не передбачає корінних змін, адже на першому місці стоїть виконання покарання, реалізація \"кари\" – екзекуція. Поводження із засудженими та ув\'язненими залишається без належної уваги. У нових законах і нормативних актах відсутнє саме поняття \"поводження,\" а в їх змісті ще зберігається репресивне ставлення до засуджених.

Практика виконання покарання у виді позбавлення волі ще недостатньо враховує особливості поводження із засудженими в умовах глибокої соціально-економічної кризи, збіднення засуджених і населення, їх психологічного стану, відчувається відсутність теоретичних розробок щодо поводження із засудженими в умовах кризового стану. Варто звернути увагу на труднощі втілення міжнародного досвіду щодо ресоціалізації засуджених, адже це пов\'язане з додатковими матеріальними і духовними затратами, але в кінцевому результаті такий підхід більш вигідний для суспільства. Реінтеграція засуджених у суспільство обходиться набагато дешевше, ресоціалізація скорочує рівень повторної злочинності майже вдвічі.