ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Розвиток криміналістики в деяких зарубіжних країнах

У 1951/1952 навчальному році криміналістика була введена як обов\'язкова дисципліна в навчальний план юридичного факультету Болгарського державного університету та інших юридичних навчальних закладів.

З погляду болгарських учених, криміналістика є самостійною правовою наукою, що має свій специфічний предмет, систему та завдання, які відповідають сучасним вітчизняним поглядам на зміст криміналістичного наукового знання.

Так, у другому виданні підручника „Криміналістика\" (1972), професора І. Вакарелскі, зазначається, що до змісту криміналістичних знань відносяться три групи явищ: а) закономірності виникнення та розвитку специфічних явищ, процесів, відносин, фактів, пов\'язаних із певною людською діяльністю, яку законодавець кваліфікує як злочин; б) заснований на цих закономірностях механізм відображення явищ, процесів, відносин, фактів в об\'єктивній дійсності у формі як матеріальних слідів, так і уявних образів; в) розроблені на основі цих закономірностей і механізмів специфічні засоби, методи та методики збирання, дослідження й оцінки судових доказів [6].

Криміналістика в Румунії, що стала незалежною державою лише в 1878 р., одержала найбільш широке суспільне та наукове визнання після Другої світової війни. У 1945 р. у структурі міліції створені науково-технічні підрозділи, в яких проводилися трасологічні та інші криміналістичні експертизи. У 1957 р. при Генеральній прокуратурі Румунії був створений Інститут криміналістики, який займався дослідженням проблем криміналістичної тактики та методики розслідування злочинів, а з 1958 р., у системі Міністерства юстиції Румунії були утворені криміналістичні лабораторії [7].

Найбільш широке визнання криміналістика одержала в Німецькій Демократичній Республіці, яка проіснувала з 7 жовтня 1949 р. до 3 жовтня 1990 р., коли приєдналася до ФРН. У цій країні криміналістика розвивалася одночасно як особлива галузь наукового знання і як система засобів, які забезпечують попередження, розкриття та розслідування злочинів. 3 жовтня 1990 р. відбулося об\'єднання НДР та ФРН у єдину німецьку державу [8].

Оцінюючи сучасний стан криміналістичного наукового знання в країнах СНД, необхідно відзначити, що він має ряд особливостей.

У цих державах зародження, становлення та розвиток криміналістики відбувалося ще в період існування СРСР, тому нинішній стан даної науки значною мірою характеризується наступністю традиційних, уже виважених поглядів та їхнім використанням у сучасних дослідженнях. Ця обставина продовжує залишатися визначальною і в даний час, забезпечуючи спільність наукових позицій криміналістичних шкіл країн СНД.

У Республіці Білорусь молоді вчені успішно захищають дисертації з криміналістики, ефективно діють експертно-криміналістичні установи, результативно використовуються досягнення криміналістики в судово-слідчій діяльності. Найбільш активне дослідження та вирішення проблем криміналістики здійснюється в даний час у чотирьох навчальних і науково-дослідних установах: Білоруському державному університеті, Гродненському державному університеті, Академії МВС Республіки Білорусь та Науково-дослідному інституті проблем кримінології, криміналістики, судових експертиз Міністерства юстиції Республіки Білорусь. Тому, незважаючи на деякий розрив колишніх творчих зв\'язків білоруських учених з дослідниками інших країн СНД, розвиток криміналістики в Республіці Білорусь успішно продовжується і збагачує її теорію та практику [9].

У цілому успішно розвивається криміналістика й в інших країнах СНД.

Відразу після жовтневої революції 1917 року в Росії розвиток криміналістики як науки дещо загальмувався. Такі ведучі криміналісти, як Б.Л. Бразоль, С.М. Трегубов, В.І. Лєбєдєв, опинилися в еміграції, науково-судові кабінети були розграбовані і не відразу відновили свою роботу.

У післяжовтневий період російська криміналістика продовжила свій розвиток в особливих історичних реаліях: механізм буржуазної держави був зламаний, а органи поліції, суду та прокуратури ліквідовані. Іншими стали соціально-політичні орієнтири криміналістики, яка була спрямована служити партійно-державному апаратові, використовувалася для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією, саботажем, а потім нерідко і з проявами інакомислення. Докорінно змінилися її правова та методологічна основи, оскільки кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство було переглянуто. Усе це помітно відобразилося на змісті та практичному застосуванні криміналістичних засобів, методів і прийомів.

Перший етап післяжовтневого розвитку російської криміналістики (1918–1940) характеризується суто практичною спрямованістю проведених наукових досліджень. Узагальнювався досвід застосування методів і засобів, запозичених після відповідної доробки з інших галузей знань, а також розроблених криміналістами самостійно. Продовжувалися переклади робіт закордонних авторів, в основному з проблем криміналістичної техніки.

Першу спробу визначити предмет і зміст криміналістики зробив у 1921 р. Г.Ю. Манс. Він писав, що криміналістика вивчає способи вчинення злочинів, побут кримінального елемента, прийоми розслідування та ідентифікацію злочинців. Тоді криміналістику в Росії вважали однією з природничо-технічних наук, відмежовуючи її, таким чином, від кримінального процесу.

Узагальнення багатого емпіричного матеріалу протягом першого післяжовтневого етапу розвитку російської криміналістики послужило базою для формування в 1940–1960 р. (другий етап) окремих криміналістичних теорій та вчень. У ці роки закладалися методологічні основи криміналістики, розроблялася наукова база її складових частин. Після напружених дискусій було сформульовано вчення про предмет криміналістики як юридичної науки, про технічні засоби і тактичні прийоми роботи із судовими доказами з метою розкриття та запобігання злочинів.