ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Процес доказування у кримінальних справах

Реферат на тему:

Процес доказування у кримінальних справах

Процес доказування, як відомо, розглядають у гносеологічному та функціональному аспектах. Гносеологічна сторона доказування полягає в пізнанні обставин, які складають предмет доказування, з метою встановлення істини у справі. Функціональна ж сторона цього процесу полягає у роботі з доказами: їх збиранні, дослідженні, оцінці й використанні. Ці дії суб\'єкта доказування створюють стадії або елементи процесу доказування.

Процесу доказування в теорії доказів, науці кримінально-процесуального права приділялась увага в різні часові періоди переважно вченими-криміналістами щодо тактичних прийомів і способів здійснення доказування у кримінальній справі (Г. Гросс, Е. Локар, А. Вейнгарт, М. Сторогович, У. Уильз, Р. Бєлкін, С. Трегубов, В.А. Банін та інші). В Україні досліджувалися проблеми предмета доказування, доказів, носіїв і джерел доказової інформації, умов їх допустимості та інших інститутів теорії доказів як у загальному аспекті, так і щодо розслідування злочинів у сфері оподаткування (М.М. Михеєнко, М. Гродзинський, В.М. Тертишник, В.О. Попелюшко, В.Т. Нор, О.В. Левицький, В.В. Лисенко, М. Костін, Г.Л. Чигирина). Проте, незважаючи на вирішальне значення процесу доказування в теорії доказів і кримінально-процесуальній діяльності, питання елементів (стадій) доказування як практичної і логічної діяльності залишається актуальним і недостатньо вирішеним. Поняття і зміст процесу доказування і стане предметом огляду даної статті.

Предметом досліджень у кримінально-процесуальній діяльності є злочин як акт людської діяльності, як специфічне явище встановлення змісту якого є одним із завдань доказування. Це завдання вирішується лише за допомогою фактичних даних про злочин, тобто тієї інформації, яка в установленому законом порядку визнається доказами по справі. Процес виникнення інформації має закономірний характер. Така закономірність базується на знаннях про всезагальність властивості відображення. Відображення в свою чергу притаманне будь-якій матерії, будь-який матеріальний процес відображається в інших матеріальних процесах, пов\'язаних з ним.

Виходячи із закону діалектики про взаємозв\'язок і взаємообумовленість явищ матеріального світу можна зробити висновок про те, що взаємозв\'язок при відображенні є одним із необхідних і універсальних зв\'язків об\'єктивної дійсності: якщо будь-який матеріальний процес пов\'язаний з іншими процесами, то не існує ізольованих явищ, а відповідно, не існує явищ, які принципово не відображаються.

Подія злочину – один із матеріальних процесів, і тому знаходиться у зв\'язку і взаємообумовленості з іншими процесами, подіями і явищами, відображається в них і сам виступає відображенням інших процесів [7, с. 131].

Отже, сам процес виникнення інформації є процесом відображення, а її виникнення – результат цього процесу. Оскільки ж подія злочину відображається в навколишньому середовищі, елементами якого є не тільки речі, предмети, а й люди, у свідомості яких відображається ця подія, то і процес виникнення інформації про злочин є закономірністю.

Даний процес має ситуаційний характер, тобто залежить від умов, в яких протікає, від ситуації. Ситуаційність процесу виникнення інформації про подію та її учасників й обумовлює те, що закономірності, які керують цим процесом, проявляються як тенденції. Ступінь здійснення цієї тенденції залежить від конкретної обставини.

Визначення кола й змісту ситуаційно типових процесів виникнення і зникнення відображень події і самих цих відображень стає основою для розробки рекомендацій з типових для цих ситуацій дій суб\'єкта доказування.

Доказування як пізнавальний процес можна розглядати як процес накопичення, переробки, передачі і використання доказової інформації.

Доказова інформація мовою теорії доказів – це ступінь зв\'язку доказів з подією, до якої вони відносяться, що знаходяться у прямій залежності від кількісного і якісного змісту цих змін. У теорії доказів інформація розглядається в семантичному і прагматичному аспектах, які виступають розділами семіотики, що досліджує властивості знакових систем [15, с. 28–35].

Семантика – вивчає знакові системи, як засоби відображення смислу (інтерпретації знаків і знакових сполучень).

Прагматика – вивчає відношення між знаковими системами і тими, хто сприймає , інтерпретує і використовує відомості, що в них містяться.

Семантика і прагматика досліджують інформацію щодо її значення, змісту, цінності та доцільності.

Сутність інформаційних процесів при доказуванні полягає в наступному:

  1. доказування – це процес, який полягає в отриманні, зберіганні, передачі й переробці інформації з метою виконання спеціальних завдань судочинства;

  2. доказ – це сигнал – образ або повідомлення, як єдність змісту, джерела і форми;

  3. інформація (доказова, судова, ідентифікаційна) – це відомості про обставини, які становлять предмет доказування.

У структурі доказування наявні і поєднуються пізнавальні (пошукові та інформаційні процеси), комунікативні (фіксація та забезпечення передачі фактичних даних у часі та просторі), посвідчувальні (закріплення, підтвердження достовірності фактичних даних) та обгрунтовуючі елементи [5, с. 54–56].

Пізнавальний елемент доказування полягає у виявленні джерел доказової інформації та отриманні фактичних даних щодо обставин, які входять у предмет доказування по справі.

Комунікативний елемент доказування полягає в тому, що сприймаючи доказову інформацію, слідчий мислить себе частиною „пізнавальної системи\", частками якої є всі посадові особи, які здійснюють пізнавальну діяльність у кримінальному процесі. Його завдання полягає в тому, щоб перетворити „істину в собі\" в „істину для всіх\".

Процесуальна форма збирання та дослідження доказів виступає універсальним комунікативним і посвідчувальним засобом, засобом передачі доказової інформації адресату та створення необхідних гарантій її надійності, достовірності та допустимості у справі.

Посвідчувальний елемент доказування проявляється в документуванні та засвідченні в установленому порядку виявлених даних, а водночас і самої процедури одержання доказів для того, щоб обґрунтувати їх достовірність і правильність висновків, зроблених на їх основі [8]. При реалізації вказаного елемента в процесі доказування здійснюється надійне закріплення доказів.

Підсумок доказування – висновок у справі – являє собою результат синтезу чуттєво-практичної (пізнавально-засвідчувальної і комунікативної) та розумової (оціночної та обґрунтовуючої) діяльності суб\'єктів доказування.

Якщо розглядати процес доказування в аспекті практичної діяльності, то він поділяється на декілька взаємопов\'язаних частин: збирання (пошук, вилучення та закріплення) доказів; дослідження, перевірка, оцінка та використання доказів.

Для того, щоб докази використовувались як засоби доказування, їх потрібно збирати, тобто надати можливість суб\'єкту доказування використати їх саме як докази, виділити їх з фактичних даних за ознакою важливості для справи. І тут ми не погоджуємось з думкою М. Костіна, який стверджує, що збирання і практичні дії з перевірки доказів не повинні включатись у поняття доказування у кримінальному процесі [5]. Таким чином, автор зводить процес доказування лише до односторонньої діяльності суб\'єкта доказування – логічної, і виключає практичні дії, тим самим заперечуючи самому собі, що термін „доказування\" вживається у обох значеннях – логічному обґрунтуванні певної тези, твердження і практичному.