ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Проблеми удосконалення правового регулювання і практики застосування міліцією заходів адміністративного примусу: правозахисний аспект

Адміністративне затримання особи, яка скоїла адміністративне правопорушення, не може перевищувати трьох годин, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством про адміністративні правопорушення. Це загальна норма, а затримання на такий строк у літературних джерелах називають загальним.

Більш тривалі строки адміністративного затримання можуть бути встановлені тільки законодавчими актами. Так, п. 5 ст. 11 Закону України \"Про міліцію\" передбачає можливість затримання правопорушника на строк до трьох діб, якщо необхідно встановити особу порушника або з\'ясувати обставини правопорушення. З метою встановлення додаткових гарантій забезпечення прав громадян у цих випадках про затримання на строк, який не перевищує доби, тобто коли виникає такий обов\'язок, на нашу думку, повідомляти в суд (судді) про адміністративне затримання необхідно у всіх випадках, коли воно перевищує три години. Це буде повною мірою відповідати загальним положенням регулювання адміністративного затримання. У ч. 3 ст. 263 КпАП України передбачено випадки, коли допускається затримання порушника до розгляду справи за скоєння дрібного хуліганства, порушення порядку організації та проведення зборів мітингів, вуличних походів і демонстрацій або неповаги до суду справи розглядаються протягом доби.

Доцільно зазначити, що в Законі України \"Про міліцію\" із перерахованих нами випадків указано лише на злісну непокору, що, звичайно, не можна визнати правильним.

Особливий порядок обчислення строку адміністративного затримання особи, яка вчинила дрібне хуліганство, злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, народного дружинника, а також військовослужбовця чи образу їх, публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції можуть бути затримані до розгляду справи суддею або начальником (заступника начальника) органу внутрішніх справ.

Адміністративне затримання не вважається стягненням, воно не переслідує мету покарання порушника. Законодавець, виходячи з гуманних міркувань, передбачив, що строк адміністративного затримання зараховується до строку адміністративного арешту, звичайно, якщо за правопорушення буде застосовано саме це стягнення (п. 2 ст. 327 КпАП України). Затриманий відповідно до ст. 267 КпАП України може оскаржити адміністративне затримання у вищий орган (вищій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або в суд. Закон не встановив порядок оскарження його наслідків, а також характер рішення за скаргою. У будь-якому випадку працівники міліції повинні надавати затриманому можливість звернутися із скаргою як в усній, так і в письмовій формі. Якщо скарга обґрунтована, а адміністративне затримання триває, затриманого необхідно звільнити. Якщо ж скаргу подано після звільнення, то вищий начальник може прийняти рішення про притягнення винних працівників міліції до дисциплінарної відповідальності. Питання про відшкодування збитків, заподіяних громадянинові за незаконне затримання в чинному законодавстві не вирішено. В інших законодавчих актах записано, що шкода відшкодовується у випадку незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.

Доцільно також у законодавчому порядку вирішити питання про надання адвокатом юридичної допомоги особі, яка затримана за адміністративне правопорушення, за її проханням. На нашу думку, таке право може бути надане після складання протоколу про адміністративне затримання. Такої думки дотримується і А. Довлетов, який визначає, що \"в будь-якому випадку затримання фіксується відповідним протоколом. З моменту його оформлення і починається затримання, відповідно з цього моменту затримана особа набуває право на захист\".

Вирішення даної проблеми є однією із гарантій щодо забезпечення права на захист, адже діюче законодавство про адміністративне правопорушення таке право згаданим особам не надає, а тільки дозволяє їм особисто захищати, відстоювати свої законні інтереси (це можна назвати особистим захистом).

Поширеними є випадки, коли при затриманні громадян за правопорушення не виконуються вимоги складання протоколу про адміністративне затримання або ці документи оформлені несвоєчасно, без вказівки на час та мету затримання. \"Як свідчить практика, – пише Д.М. Калаянов, – в адміністративно-юрисдикційній діяльності міліції, ще є значні недоліки, які суттєво знижують ефективність цієї діяльності. Тільки в одному з випадків при перевірці органів внутрішніх справ на 150 осіб, які були затримані і поміщенні в кімнати для тимчасового затримання, протоколи взагалі не складалися. На ці недоліки вказувалось у наказі МВС України № 274 від 6 травня 1995 року. Основні недоліки адміністративно-юрисдикційній діяльності міліції, на думку Д.М. Кальянові, пов\'язані, в першу чергу, з хибною кваліфікацією скоєних діянь, невмінням збирати, фіксувати та оцінювати зібрані докази, а також необґрунтованим застосуванням до громадян заходів адміністративного впливу.

У посадової особи органів внутрішніх справ, яка здійснила затримання, виникає необхідність провести особистий огляд особи, огляд речей і документів, які тією чи іншою мірою пов\'язані із вчиненим проступком (зокрема були знаряддям або безпосереднім об\'єктом правопорушень). У діяльності міліції використовується це досить часто. Він провадиться у кімнатах для затриманих з метою виявлення в особи речей і документів, які мають значення речових доказів у справі, а також заборонені для зберігання. Особистий огляд проводиться працівником міліції в присутності двох понятих, які є тієї ж статі, що й оглядуваний. Він проводиться у приміщенні або в іншому місці, що обмежує доступ сторонніх громадян, і відповідає правилам санітарії та гігієни. Ця вимога випливає із змісту ст. 264 КпАП України. Проте й сьогодні правовий статус понятого як учасника провадження в справах про адміністративні правопорушення не визначено.

При проведенні огляду також необхідно забезпечити безпеку особи, яка оглядається, схоронність отриманих під час огляду відомостей, що його компрометують. При проведенні особистого огляду робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення або затримання, він підписується особою, що проводить огляд, а також понятими та правопорушником. У випадку відмови правопорушника від підписання протоколу в ньому робиться запис про це.

Особистий огляду та огляд речей тісно пов\'язані з такими процесуальними діями, як огляд жилих приміщень громадян. У практичній діяльності органів внутрішніх справ (міліції) ці дії мають місце після того, як Указ ПВР СРСР від 29.05.1987 декриміналізував виготовлення та зберігання самогону та апаратів для його вироблення без мети збуту, відніс діяння, за які особа притягалась до кримінальної відповідальності, до категорії адміністративних проступків.

У діючому законодавстві про адміністративні правопорушення була закріплена ст. 176 \"Виготовлення, зберігання самогону та інших міцних напоїв домашнього виготовлення\". Але законодавець з декриміналізацією не передбачив передачі із Кримінально-процесуального кодексу в Кодекс про адміністративні правопорушення такі процесуальні заходи для виявлення факту самогоноваріння, як огляд жилого та іншого приміщення громадян. Не отримуючи санкції суду (судді) і знаючи заздалегідь незаконність огляду, працівники міліції або бездіють, або прямо порушують закон, маскуючи огляд під здійсненням інших видів адміністративної діяльності. Деякі дільничні інспектори міліції, наприклад, залучають для виявлення самогону та апаратів для його вироблення працівників пожежної безпеки, проводиться огляд тих приміщень, де за наявною у них інформацією зберігається самогон або апарат для його вироблення. Є всі підстави вважати, що у працівників пожежного нагляду є важливіше завдання: служити \"прикриттям\" для міліції, які вимушені таким способом виконувати недосконалі правові акти, що регулюють боротьбу з пияцтвом.