ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Проблеми конституційного закріплення принципів податкового права

У той же час нормативно-правові акти органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевого самоврядування та органів державних позабюджетних фондів про податки і збори відповідно до ст. 4 Податкового кодексу РФ не підпадають під поняття „законодавство про податки і збори\" [11]. Даючи таке визначення, російські законодавці тим самим здійснюють реалізацію основного принципу формування податкового законодавства РФ – створення системи законів про податки прямої дії [13. – С. 105].

Необхідно зазначити, що в теорії українського податкового права існують різні погляди щодо терміна „законодавство з податків і зборів\". Так, Д.А. Бекерська зазначає, що його складовими є закони, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, укази Президента України, інструкції, положення і правила, встановлені ДПА України, Міністерством фінансів України, Національним банком України [2. – С. 22–23]. М.П. Кучерявенко вважає, що „термін „законодавство\" охоплює закони України, чинні міжнародні договори України, постанови Кабінету Міністрів України...\" [7. – С. 41], тобто розглядає його у більш вузькому значенні.

Українське законодавство сьогодні не містить визначення понять „податкове законодавство\" чи „законодавство про податки і збори\". Лише в ст. 1002 проекту Податкового кодексу України, яка має назву „Податкове законодавство\" [22], зазначається, що „відносини у сфері оподаткування регулюються Конституцією України, цим кодексом і прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами з питань оподаткування\", а саме – законами України, нормативно-правовими актами, прийнятими Кабінетом Міністрів України та центральними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, актами, що приймають органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених Податковим кодексом.

Як вбачається, таке широке розуміння податкового законодавства не повною мірою відповідає вимогам Конституції України, відповідно до яких „винятково законами України встановлюються ... система оподаткування, податки і збори\" [6. – Ч. 2. – С. 92]. Сьогодні законодавець не дотримується цієї вимоги і, наприклад, відносить регулювання окремих елементів загальнодержавних зборів (ставок, строків сплати, пільг) до компетенції Кабінету Міністрів України. Крім того, порушуючи чинне законодавство, окремі податки встановлюються не законами, а підзаконними актами, наприклад, єдиний податок [23].

Зауважимо, що Конституція України не використовує у своїх нормах вираз „юридична особа\". Тим самим заслуговує критики та обставина, що в Конституції України відсутня норма, що проголошує рівність прав і обов\'язків фізичних і юридичних осіб. Однак, на відміну від Конституції України. стаття 45 Конституції Грузії від 24 серпня 1995 року говорить: „Вказані у Конституції основні права і свободи людини з урахуванням їх змісту поширюються також на юридичних осіб\" [12. – С. 145]. Проте це не означає, що основні принципи оподаткування поширюють свою дію тільки на фізичних осіб-платників податків. Аналіз норм Конституції України дає нам право робити висновок: конституційні права людини і громадянина, закріплені у ст. 67 Основного Закону держави, поширюються на юридичні особи настільки, наскільки це право за своєю природою може бути до них застосоване.

На даному етапі дослідження варто торкнутися ще одного з моментів, без якого неможливе розкриття конституційних основ принципів оподаткування: взаємозв\'язок принципів оподаткування і діяльності Конституційного Суду України. Ураховуючи ту обставину, що Конституція України не визначає загальні принципи оподаткування, можна впевнено стверджувати – її норми характеризуються стислістю та лаконічністю. Конституційний Суд України покликаний, беручи до уваги зміст норм Конституції України, слідкувати за законністю дій державних органів і посадових осіб, зокрема щодо встановлення нормативно-правових актів, які регулюють загальні принципи оподаткування, однак на сьогодні ним не приділяється належна увага розгляду питань, присвячених проблемам оподаткування.

Однак, на відміну від бездіяльності Конституційного Суду України, Конституційний Суд РФ, оперуючи конституційними нормами, визначає у своїх постановах загальні принципи оподаткування і зборів. Він створює передумови для того, щоб конституційні норми і принципи стали реальними факторами суспільного життя [9. – С. 40; 10. – С. 30–31].

П\'ята суперечлива проблема, що виникає із зобов\'язання платити податки і захищати права власності, пов\'язана з необхідністю визначення, чи є власністю юридичних осіб приховані від оподаткування фінансові кошти або суми податку за інший прихований чи неврахований об\'єкт оподаткування.

Частка власності стає податковим платежем, на який право власності переходить до держави тільки після проходження визначених законом стадій оподаткування. Такими послідовними стадіями є: визначення на підставі фінансових результатів об\'єкта оподаткування, бази оподаткування; вирахування витрат, що входять у собівартість; застосування порядку вирахування податку і встановлення строків його сплати. До застосування норм про вирахування і стягнення податків сховані від оподаткування суми є власністю юридичної особи на підставі ст. 133 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що надходження, які отримуються в результаті використання речі (плоди, доходи, приплід тварин), належать власникові речі, який використовує її на законній підставі.

Підводячи підсумок сказаному про відповідність принципів оподаткування Основному закону України – Конституції в цілому, можна зазначити, що принципи податкового права – це основоположні правила і положення, які відображають найістотніші особливості і цілеспрямованість фінансової діяльності держави, а базуються вони на Конституції України і розвиваються виходячи зі змісту норм про основи конституційного ладу, прав і свобод людини і громадянина. Як основні засади правового регулювання, принципи податкового права „виступають своєрідним камертоном всієї наступної нормотворчості у даній сфері суспільних відносин\" [24. – С. 16]. Вони гарантують безперервність і послідовність нормотворчого процесу, забезпечують взаємозв\'язок податкового законодавства та податкової політики держави.