ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Проблеми конституційного закріплення принципів податкового права

У свою чергу, наявність механізму стягнення недоїмок з податків виходить із презумпції винності платника податків. С.О. Герасименко підкреслює, що безспірний порядок стягнення недоїмки є наслідком того, що законодавець виходить з презумпції недобросовісності і некомпетентності армії платників податків у цілому, ідеалізуючи рівень компетентності, добросовісності і неупередженості працівників податкових органів [3. – С. 10]. Питання про презумпцію винності платника податків, де роль останнього має дещо обмежувальний характер у податкових правовідносинах, є досить цікавим. Перш за все, податкове законодавство не має прямої дії. Існують підзаконні акти, відомчі інструкції, що використовують податкові органи, інколи суперечать окремим положенням законів або ж носять настільки вузький відомчий характер, що просто недоступні платнику і як наслідок –підривають його право на інформацію. Тим самим порушується принцип публічності і гласності інформації в податкових відносинах, який гарантований ст. 57 Конституції України, де зазначено: „...закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов\'язки громадян, повинні бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом\". У той же час, якщо закон або інший (підзаконний) нормативно-правовий акт не буде доведений до населення або буде порушений порядок такого доведення, то він не вважається введеним у дію, не є чинним і не породжує будь-яких юридичних наслідків.

Презумпція винності відображається і в самому Законі України „Про систему оподаткування\" [19], де закріплені права, обов\'язки і відповідальність платника податків, а дане становище щодо податкового органу відсутнє. Таким чином, податкові правовідносини, що складаються між податковим органом і платником, закріплення прав, обов\'язків і відповідальності тільки платника податків ставлять податковий орган у виняткове становище, при якому зобов\'язаним є тільки платник. А якщо уважно вивчити Закон України „Про державну податкову службу в Україні\" [17], то можна прийти до висновку, що і в цьому нормативному акті питання відповідальності та обов\'язків податкових органів носять чітко не окреслений декларативний характер.

З урахуванням сказаного, можна зробити висновок, що хоча в закони та інші нормативно-правові акти і вносилися зміни та доповнення, але при цьому не ставилася ціль привести їх у відповідність до Конституції України. Зміни і доповнення носили в основному організаційно-функціональний характер і не завжди торкалися розвитку податкових законів і включення в них конституційних норм про права і свободи людини і громадянина, а також про систему оподаткування в цілому.

Узагальнюючи сказане, зазначимо, що принцип законностіповинен розглядатися з погляду його функціональності. Якщо визнання пріоритету прав і свобод особистості, сприйняття людини як основної цінності є мета держави і суспільства, то реалізація принципу законності – засіб досягнення цієї мети. Конституційне закріплення принципу законності повинне відповідати вимогам сучасного розуміння ролі права і закону. Соціально позитивний ефект його реалізації залежить як від розвитку законодавчої бази, заснованої на конституційних нормах, так і від рівня сприйняття даного принципу громадською думкою.

Третім важливим моментом у практиці застосування податкового права є реалізація принципу обов\'язкової сплати податків, обліку платників податків. Обов\'язок платити податки відповідно до ст. 67 Конституції України лежить у контексті її розділу ІІ „Права, свободи та обов\'язки людини і громадянина\". Це означає, що конституційні обов\'язки випливають, перш за все, із конституційних прав і свобод. Формулювання обов\'язку платити законно встановлені податки передбачає необхідність використання судового захисту для обгрунтування законності відчуження грошових коштів при оподаткуванні і захисті майнових інтересів платників податків від неправомірних дій посадових осіб. Законність тих чи інших дій встановлюється органами судової влади. Саме ст. 124 Конституції України підкреслює гласність судочинства, здійснення його на основі змагальності і рівності сторін.

Четверта проблема податкового права – застосування до юридичних осіб фінансових санкцій за порушення податкового законодавства шляхом примусового відчуження майна, ураховуючи положення ст. 41 Конституції України.

Фінансові санкції за порушення податкового законодавства, що підлягають стягненню винятково за рішенням суду, не можна вважати примусовим відчуженням у значенні статті 41 Конституції України, оскільки в ній встановлюється обов\'язок держави наперед відшкодувати вартість майна, яке є у власника. Неправильно стягненні податки можуть повертатися за рішенням податкового органу чи суду і попередньо не відшкодовуються.

При притягненні платника до юридичної відповідальності потрібно чітко усвідомлювати, порушення яких правових норм буде розцінено саме як „порушення податкового законодавства\". Теорія права визначає поняття „законодавство\" як синонім поняття „нормативно-правові акти\", яким охоплює широкий комплекс актів органів законодавчої, виконавчої, а інколи і судової влади. Термін „законодавство\" може застосовуватись як у вузькому значенні (Конституція та закони), так і в широкому (усі види нормативно-правових актів) [21. – С. 272, 340].

Якщо звернутися до положень російського законодавства, то поняття „законодавство про податки і збори\" охоплює законодавство про податки і збори Російської Федерації (далі – РФ), до якого входять Податковий кодекс РФ і прийняті відповідно до нього федеральні закони, а також нормативно-правові акти суб\'єктів РФ і представницьких органів місцевого самоврядування з питань оподаткування і сплати зборів [11, C.1].