ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Проблема дефініції національної меншини у доктрині міжнародного права

Друга форма своєї самоідентифікації пов\'язана з прийняттям рішення про належність чи неналежність до меншини. Деякі особи можуть надати перевагу асиміляції з більшістю населення. Це їхнє право і ніхто (ні меншини, ні більшість) не повинні перешкоджати їм у його здійсненні.

Стає зрозумілим, що враховуючи різноманіття ситуацій, у яких перебувають меншини, жоден із критеріїв не може бути визнаний нами як абсолютний при визначенні поняття „національна меншина\", а повинен застосовуватися відповідно до ситуації й у комплексі з іншими критеріями. Враховуючи ці науково обґрунтовані критерії, можна систематизувати практично майже всі підходи, що застосовуються для визначення поняття національних меншин та їх правового статусу.

Незважаючи на всі зусилля, як зазначалось раніше, на сьогодні відсутнє єдине загально-прийнятне визначення „меншини\" не лише в доктрині міжнародного права, а і в міжнародно-правових та законодавчих актах держав, що є предметом окремого аналізу.

За таких умов „робочим визначенням\" вважаються так звані „роз\'яснення\", зроблені в 1977 р. експертом ООН Франческо Капоторті. Згідно з цим роз\'ясненням, меншинице групи, які „кількісно поступаються більшості населення (даної) держави, перебувають у недомінантному становищі, а члени яких, будучи громадянами держави, мають етнічні, релігійні або мовні характеристики, що відрізняються від зазначених характеристик решти населення, і виявляють, хай навіть не явно, почуття солідарності стосовно збереження своєї культури, традиції, релігії або мови\" [26, c. 5].

Враховуючи аналіз літератури та сучасні реалії, вважаємо за необхідне доповнити дане визначення деякими важливими, на нашу думку, положеннями:

1. Захист меншин поширюється на етнічні групи, що володіють спільною культурою, релігією або мовою та зазнають дискримінації з боку домінуючої більшості.

2. Права захисту меншин поширюються на осіб, які не є громадянами держави, однак ці особи повинні постійно проживати на території країни і бути під її юрисдикцією.

3. Національна меншина є частиною іншого народу (на відміну від корінних народів).

4. Наявність у країні етнічних, релігійних і мовних меншин визначають не закони і державні постанови, а тільки об\'єктивні критерії, якими є наявність характерних для меншин рис.

Вважаємо, що вироблення чіткої загальновизнаної дефініції національної меншини сприятиме як ефективному захистові прав національних меншин, так і подальшій еволюції їхнього міжнародно-правового статусу.

Література:

1. Гегель Г.В.Ф. Наука логики. – М., 1995. – С. 349.

2. Детальніше: http://www.strasbourg-reor.org/

3. Gerber – Minderheitenprobleme. Berlin, 1927. – N.Ito j.w. – Str. 90–103.

4. Fouques-Duparc.La Protectiondes Minoritesde race, de langue, et de religion. – Paris, 1922.

5. Zaleski W. Mi\'dzynarodowa ochrona mniejszo[ci. Nakladem Instytutu badaD spraw narodowo[ciowych. – Warszawa, 1932. – Str. 13.

6. Юрьев С.С. Правовой статус национальных меньшинств (теоретико-правовые аспекты). – 2-е изд. – М.: Эдиториал УРСС, 2000. – С. 16.

7. Абашидзе А.Х. Защита прав меньшинств по международному и внутригосударствен-ному праву. – М., 1996. – С. 170–202.

8. Нікітюк В.О. Статус етнонаціональних меншин (порівняльно-правний аспект): Автореферат дис.... канд. юрид. наук. – К., 1995.

9. Кимлічка В. Лібералізм і права меншин. – Харків: Центр освіт. ініціатив, 2001.

10. Zaleski W. Mi\'dzynarodowa ochrona mniejszo[ci. Str. 12.

11. Пунжин С.М. Проблема защиты прав меньшинств в международном праве // Государ-ство и право. – 1992. – № 8. – С. 123.

12. Schermerhorn R.A. Comparative Ethnic Relations. – New York, 1970. – P.14.

13. Van Amersfoort H. Minority as a Sociological Concept // Ethnic and Racial Studies. – 1978. – Vol.1. – № 2. – P. 233.

14. Карапетян Л. М. Федеративное государство и правовой статус народов. – М., 1996. – С. 75.

15. Катько Н. Критерии определения меньшинства // http://www.homeru.com.

16. Wirth L. The Problem of Minority Groups // The Sciense of Man in the World Crisis / Ed. Linton R. – New York, 1945. – P. 347.

17. Блищенко И.П., Абашидзе А.Х. Права национальных меньшинств в свете мирового опыта // Общественные науки и современность. – 1992. – № 4. – С. 125–126.

18. Катько Н. Критерии определения меньшинства.http://www.homeru.com.

19. Parliamentary Assembly of the Council of Europe, 44th Ordinary Session, Recommendation 1201 (1993) on an Additional Protocol on the Right of National Minorities to the European Convention on Human Rights, 1 February. – 1993.

20. Товт М. Міжнародно-правовий захист національних меншин (тенденції сучасного розвитку) / Відпов. ред. В.І. Євінтов. – Ужгород: ІВА, 2002. – С. 9; Юрьев С.С. Правовой статус национальных меньшинств (теоретико-правовые аспекты). – 2-е изд. – М.: Эдиториал УРСС, 2000. – С. 22.

21. Мицик В.В. До питання про визначення поняття „меншина\" та „національна менши-на\" у міжнародному праві // Вісник Київського національного ун-ту ім. Тараса Шевченка. Юридичні науки. – К., 2003. – Вип. 53. – С. 67–70.

22. Гекман Ф. Народ, нация, этническая группа и этническое меньшинство: к некоторым основам категорий этничности. – М., 1990. – Вып. 19.

23. http://www.strasbourg-reor.org/

24. Encyclopedia of the Social Sciences. – Vol. IX. – New York, 1954. – P. 519.

25. Ентоні Д. Сміт. Національна ідентичність. – К., 1994. – С. 30.

26. Capotorti F. Study on the Rights of Persons Belonging to Ethnic, Religious and Linguistic Minorities // Human Rights Study Series. – № 5. – N.Y., 1978. – P. 5.