ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Правовий захист організацій – платників податків

С.Г. Пепеляєв зазначає, що перевагами адміністративного способу вирішення розбіжнос-тей з податковими органами є [2, с. 562–563]:

– проста процедура, що дозволяє платнику податків самостійно захищати свої права, не користуючись послугами юристів;

– швидкий розгляд скарги;

– відсутність необхідності сплати мита;

– оскарження навіть з негативним для платника податків результатом дозволяє йому краще зрозуміти позицію податкового органу, і при зверненні до суду платник податків отримує можливість більш детально підготуватися до захисту своєї позиції.

Цікавим є адміністративний порядок захисту прав платників податків у зарубіжних країнах. Для такого розгляду спорів у податкових органах ряду країн створені спеціальні підрозділи. Наприклад, у складі Служби внутрішніх доходів США і в Головному управлінні Франції діють відповідні служби; у Данії існують спеціальні податкові суди, що входять у систему податкових органів; у Німеччині спроба досудового врегулювання спору є обов\'язковою умовою прийняттям справи до судового розгляду [2, с. 562].

В Індонезії розгляд спірних питань оподаткування здійснює спеціально створений для цього орган – Агенство з урегулювання податкових спорів [6, с. 251], який фактично розглядається як підрозділ Міністерства фінансів [6, с. 251]. Підставою для податкових спорів в Агенстві є позовні, включаючи так звані апеляційні заяви платників податків. Умовою прийняття заяви до розгляду є повна сплата податку та реєстраційного збору (1 млн рупій) [6, с. 252]. Податкові спори розглядаються на засіданнях Агенства, які називають-ся сесіями [6, с. 252]. Спір може бути розглянутий як колегіально, так і одноособово. Провадження по податкових спорах є закритим для сторонніх осіб, їхня присутність допускається лише після оголошення рішення. За результатами розгляду податкового спору, який може тривати більше 12 місяців, виноситься постанова, яка „має виконавчу владу і рівну з постановою суду юридичну силу\". Така постанова не визнається адміністративним актом, через це не може бути оскаржена в державному адміністративному суді [6, с. 253].

Якщо досудовий порядок не дозволив вирішити спір між податковим органом і платником податків, то організація – платник податку, відповідно до чинного законодавства України має право оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового обов\'язку шляхом подання позову у будь-який момент протягом трьохрічного терміну. Процесуальний порядок судового розгляду таких спорів і складає податкове судопровадження [6, с. 253]. В окремих країнах розгляд спорів, які виникають у зв\'язку з оподаткуванням, віднесено до підвідомчості спеціалізованих податкових судів. Наприклад, такі суди діють у США, Канаді, Японії та Південній Кореї, у Великобританії діють спеціальні податкові трибунали, у Німеччині діють фінансові суди. Так, особливістю Податкового суду США є те, що тільки в цей суд платник податків може звернутися ще до того, як він сплатив податок, вважаючи, що сума, визначена Службою внутрішніх доходів, обчислена не правильно [6, с. 254].

Створення таких судів обумовлено специфікою справ, пов\'язаних з оподаткуванням, а також їхньою складністю. Податкові спори потребують знань різних галузей права (податко-вого, фінансового, цивільного, підприємницького, трудового, сімейного, міжнародно-приватного, митного та ін .), а також бухгалтерського обліку і економіки.

Податковий спір – це юридична ситуація, в основі якої лежать розбіжності між платни-ками податків (податковими агентами), з одного боку, і державними органами і їхніми посадовими особами – з іншого, що виникають щодо правильності застосування норм податкового права [7, с. 204]. Ініціаторами такого спору можуть бути як платники податків, так і податкові органи. Основною кваліфікуючою ознакою податкового спору є те, що податковим є тільки той спір, який випливає з податкових правовідносин [8, с. 1].

І.В. Цвєтков, на підставі судової практики, розмежовує сучасні податкові спори на три основні категорії [8, с. 2–3]:

1) спори з питань права – це такі спори, в яких виниклі між платником податків і податко-вим органом розбіжності пов\'язані з різним тлумаченням і (або) застосуванням окремих норм матеріального права (податкового, цивільного та іншого законодавства); 2) спори з питань факту – це такі спори, в яких виниклі між платником податків і податковим органом розбіжності пов\'язані з різною оцінкою фактичних обставин справи, що мають пряме або непряме відношення до оподаткованої діяльності платника податків (наприклад, що стосуються змісту, сутності і параметрів здійснюваних платником податків господарських операцій, що впливають на обчислення податкової бази різних об\'єктів оподаткування; що стосуються достовірності наданих платником податків документів для обґрунтування свого права на застосування податкових пільг та ін.); 3) процедурні спори – це спори, в яких платник податків посилається на допущені податковим органом порушення законодавчої процедури проведення міроприємств податкового контролю і (або) провадження у справах про податкові правопорушення.

Переваги судового способу вирішення конфліктів із податковим органами порівняно з адміністративним порядком полягають у наступному [2, с. 565]: відносна об\'єктивність розгляду спору, як наслідок його розгляду поза межами податкового відомства. Відсоток задоволення вимог платників податків у судовому порядку значно вище, ніж в адміністратив-ному; можливість (якщо дозволяє суть позову) прийняття судом заходів щодо забезпечення позовних вимог у вигляді, наприклад, заборони податковому органу списувати недоїмку іпеню до вирішення спору по суті; детальна урегульованість усіх стадій судового проваджен-ня процесуальним законодавством; можливість (залежно від характеру вимог) отримання виконавчого листа і примусового виконання рішення суду.

В Україні, як і в більшості країн, розгляд податкових спорів віднесено до компетенції економічних (господарських) судів. Стаття 1 Господарського процесуального кодексу України надає право організації – платнику податку – звернутися до господарського суду у випадку, якщо податковими органами порушені їхні права і охоронювані законом інтереси.

Судове оскарження актів податкових органів, дій або бездіяльності їхніх посадових осіб організаціями проводиться шляхом подання позовної заяви до господарського суду відповід-но до господарського процесуального законодавства. Вимоги щодо форми та змісту позовної заяви містяться в ст. 54 Господарського процесуального кодексу України. Відповід-но до положень Кодексу адміністративного судочинства України податкові спори, в першій і апеляційній інстанції підлягають розгляду місцевими і апеляційними господарськими судами України відповідно, а в касаційній – Вищим адміністративним судом України.

Відповідно до вимог процесуального законодавства судовий розгляд починається з прийняттям судею позовної заяви до розгляду, про що виноситься відповідна постанова. Постанова суду про початок провадження у справі є документом, який підтверджує факт початку судового оскарження організацією – платником податку – рішень посадових осіб податкового органу. Дата затвердження цього документа буде датою початку оскарження дій (бездіяльності) посадових осіб податкового органу. Саме з цього моменту платник подат-ків повинен інформувати про цей факт податковий орган. Спочатку позовна заява подається до місцевого господарського суду, на території якого перебуває орган державної податкової служби. У разі незадоволення вимог організації – платника податків – платник має право звернутися до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. Крім того, є ще касаційний порядок розгляду скарг платників податків.