ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Правове регулювання податкового кредиту

Реферат на тему:

Правове регулювання податкового кредиту

Правове регулювання податкового кредиту в Україні має певну історію. З\'явившись у 1991 році при оподаткуванні доходів підприємств та організацій, новий зміст податковий кредит отримав пізніше в межах податку на додану вартість. На цьому етапі виникло й певне протилежне його відображення – бюджетне відшкодування. І, нарешті, з 1 січня 2004 року вступає в дію Закон України „Про податок з доходів фізичних осіб\" [1], який у ст. 5 закріплює специфічні засоби регулювання цього явища. У даній статті не проводитиметься всебічний аналіз податкового кредиту, а визначатимуться основні положення, що характеризують його правову природу.

Аналізу податкового кредиту приділяється певна увага у працях вітчизняних і зарубіжних вчених. Серед них можна виділити праці С.Г. Пепеляєва, М.П. Кучерявенька, Д.А. Кобильніка. Однак не можна вважати, що питання, пов\'язані з правовим регулюванням податкового кредиту, вже вирішені. Перш за все це пов\'язано з відносно недовгою історією цього інституту.

У цій статті не зупинятимемося на всебічному аналізі податкового кредиту, спробуємо визначити основні положення, що характеризують його правову природу.

У чинному законодавстві України під поняттям податкового кредиту розуміються різні відносини – податковий кредит чи бюджетне відшкодування при податку на доданувартість, податковий кредит при справлянні податків на доходи. Податковий кредит у податковому законодавстві України довгий час розглядається як різновид податкових пільг. На нашу думку, одностайно визнати, що податковий кредит входить до податкових пільг, не можна – обидва поняття досить широкі та неоднотипні й говорити про повне включення одного поняття до іншого важко.

Крім того, суттєво відрізняється характер податкового кредиту й податкової пільги. Пільга передбачає надання певних привілеїв, часткове звільнення, полегшення вимог виконання обов\'язків платників податків, які мають безповоротний характер. Натомість, поняття кредиту передбачає надання грошей або певних товарів у борг, з обов\'язковим їх поверненням і часто – з виплатою відсотків. Податковий кредит ні в якому разі не звільняє особу від певних зобов\'язань перед державою. Він лише є зміною строків унесення податкових платежів; податковий кредит не зменшує суми коштів, що надходять до бюджету, як це буває при податкових пільгах, а навпаки, збільшує. Зі зміною термінів сплати податку податковий обов\'язок не зникає, змінюється лише порядок його виконання. Тому доцільним вважаємо розглядати податковий кредит не як пільгу, а як форму зміни порядку сплати податку.

Поняття податкового кредиту найчастіше використовується в двох значеннях: податковий кредит з прибуткового податку та податковий кредит з податку на додану вартість. Незважаючи на схожість форми, слід визнати, що ці два поняття відрізняються за змістом. Податковий кредит з податку на прибуток – суто податково-правовий інститут, що має однорідний характер; податковий кредит з податку на додану вартість об\'єднує сукупність відносин, що знаходяться на межі бюджетного й податкового права [2, С. 126–128, 137].

Поширеною є думка, що відносини податкового кредиту, хоч і регулюються податковим правом, містять у собі елементи диспозитивного регулювання. Така позиція дає підставу розглядати податковий кредит як звичайну угоду між платником податку та податковими органами, що мало чим відрізняється від цивільно-правової угоди. Так, С.Г. Пепеляєв зазначає: „... поруч із владними приписами податковому праву відомі й договірні відносини, що допускають деяку ініціативу зобов\'язаних суб\'єктів... Податковий кодекс Російської Федерації, наприклад, допускає можливість укладення угод між платниками податків та фінансовими органами про надання податкового кредиту\" [3, С. 134].

Але податковий кредит не можна характеризувати як угоду у звичайному її розумінні. Хоча податковий кредит при податку на прибуток, наприклад, встановлюється за бажанням платника податку, всі його умови регулюються винятково імперативними наказами держави без урахування волі платника, наприклад, податку: сума, строки, розмір плати. Д.А. Кобильнік для характеристики податкового кредиту пропонує використовувати термін „імперативна угода\". Щоправда, на перший погляд, цей термін викликає сумніви щодо наявності в ньому смислового навантаження, та й сам автор зазначає, що даний термін є не зовсім зручним. Дійсно, угода передбачає, що з певного кола питань суб\'єкти повинні дійти згоди на основі рівноправного узгодження інтересів, імперативність – чіткі веління з боку держави, без урахування волі платника податку. Натомість, таке суперечливе поєднання повною мірою відображає неоднозначний та суперечливий зміст поняття податкового кредиту [2, С. 135].

Суперечливість податкового кредиту полягає не тільки в особливостях правового регулювання прибуткових податків. Навпаки, тут усе є досить логічним: платник податку при виконанні свого безпосереднього обов\'язку зі сплати податку укладає угоду про надання йому податкового кредиту і підкоряється імперативним велінням держави при регулюванні умов його надання. Інша справа – податковий кредит з податку на додану вартість. Тут боржником уже виступає держава, яка знову ж таки регулює умови кредиту імперативними наказами. Виникають досить дискусійні питання щодо доцільності застосування тут певних форм угод, більше властивих диспозитивному методу правового регулювання. Навряд чи можливо в даному дослідженні зупинятися на розгляді всіх аргументів щодо застосування або незастосування такого методу. Але слід зазначити, що доцільно буде в даній ситуації закласти систему засобів відповідальності держави при неналежному виконанні нею своїх обов\'язків з бюджетного відшкодування [2, С. 135–136].

Розглядаючи податковий кредит, необхідно виділити перелік органів, що його надають. Такими органами є: Державна податкова адміністрація України; Державна податкова адміністрація в Автономній республіці Крим, містах Києві та Севастополі; державні податкові інспекції в містах, районах у містах, міжрайонні та об\'єднані податкові інспекції.

Рішення про надання відстрочки або розстрочки приймають голови державних податкових адміністрацій і начальники державних податкових інспекцій та їх заступники.

Чи не найсуттєвішим моментом при регулюванні податкового кредиту є чітке законодавче закріплення підстав, відповідно до яких платнику податку може бути надано податковий кредит. Основою підстав надання податкового кредиту повинні бути об\'єктивні умови, при яких платник податку не в змозі виконати податковий обов\'язок. При цьому потрібно звернути увагу на два моменти: по-перше, необхідним є включення до переліку таких умов тих випадків, при яких своєчасне виконання платником податкового обов\'язку призведе до його ліквідації (наприклад, якщо підприємству була заподіяна значна матеріальна шкода внаслідок стихійного лиха). По-друге, перелік підстав надання податкового кредиту й витрат, які можуть бути внесені до нього, повинен бути вичерпним, щоб і платники податків, і податкові органи чітко уявляли, коли вони мають право чи обов\'язок змінити строки сплати податку [2, С. 143–144].