ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Правові питання застосування підрозділів Збройних Cил України в миротворчих операціях

Реферат на тему:

Правові питання застосування підрозділів Збройних Cил України в миротворчих операціях

На сучасному етапі розвитку суспільства визначилась тенденція розповсюдження конфліктів неміждержавного характеру. Найбільшими особливостями таких конфліктів є висока швидкоплинність розвитку латентної фази та вихід на озброєний рівень розвитку. Вони створюють велику потенціальну небезпеку для існування миру у сучасному світі. Одним з факторів урегулювання збройних конфліктів є застосування військової сили, яка повинна використовуватись лише, відповідно до міжнародного права, у виняткових випадках та як крайня міра при ретельному врахуванні всіх обставин. Також необхідно зауважити, що застосування сили у міжнародному праві можливе і за відсутності самого збройного конфлікту як такого, у випадках грубого порушення прав людини, на що вказує М.І. Неліп наводячи приклад подій у Сомалі 1992 року [1 ]. Право застосовувати силу в міжнародному праві за умов відсутності збройної фази конфлікту при загрозі миру підтверджено також положеннями статті 39 Статуту Організації Об\'єднаних Націй(ООН), де сказано, що Рада Безпеки визначає існування будь-якої загрози миру, будь-якого порушення миру або акту агресії та вирішує, які міри потрібно прийняти відповідно до ст. 41 та 42 для підтримки або відновлення міжнародного миру та безпеки [2 ]. На рис. 1 показано динаміку росту кількості персоналу, що залучається до виконання миротворчих завдань і яка відображає тенденцію розвитку миротворчих операцій.

Україна, усвідомлюючи свою відповідальність за підтримку стабільності у світі, бере участь у нейтралізації цих конфліктів шляхом відрядження миротворчого контингенту до зон конфліктів. Станом на 29.08.03 3011 військовослужбовців Збройних Сил України (ЗСУ) беруть участь у 9 миротворчих місіях ( з них 1656 виконують завдання в секторі \"Південь – Центр\" польської зони відповідальності в Іраку) [3 ].

Правові питання застосування підрозділів Збройних Cил України в миротворчих операціях

Рис. 1. Кількість особового складу, який брав участь у миротворчих операціях ООН у період 1993–2002 роках по категоріях (дані на грудень місяць кожного року)

У дослідженнях і публікаціях закордонних та українських авторів окремою проблемою при вивченні питання застосування національних підрозділів збройних сил в операціях по підтримці та примушенню до миру (класифікація дається згідно з такими розробленими західними експертами поняттями, як \"Peacekeeping\" та \"Peace enforcement\" [4 ], хоча українськими науковцями вже зроблено більш детальне розмежування миротворчих операцій, але воно не виходить за межі західної концепції) у складі миротворчих контингентів різних міжнародних організацій стає відповідність національного законодавства міжнародним нормам права. А.В. Демуренко в статті \"Співставлення юридичного оформлення миротворчих контингентів Росії та деяких країн НАТО\" [5 ] наголошує на відсутності чіткого розуміння правового аспекту взаємодії між військовими формуваннями в процесі миротворчої діяльності та відсутності уявлення сторін стосовно специфіки юридичної бази військового співробітництва. В.С. Нестеров у роботі \"Міжнародно-правове положення миротворчих сил ООН\" [6 ] говорить про появу нового міжнародно-правового явища, пов\'язаного з виникненням особливого статусу миротворчих підрозділів, який не відповідає визначенню комбатантів та не комбатантів, що встановленовідповідними Гаазькими та Женевськими конвенціями, які стосуються права війни. Він також зазначає, що міжнародна практика має новий досвід у проведенні акцій з підтримки або забезпечення миру. Ці акції на сучасному етапі можуть проводитись не лише у вигляді прямої участі (ООН), але і від її імені, наприклад під егідою Організації Північноатлантичного договору (НАТО), що викликає великі протиріччя та різкі заперечення з боку суспільства.

Участь України у миротворчих операціях розпочалася затвердженням Верховною Радою України постанови \"Про участь батальйонів Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об\'єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії\" від 3 липня 1992 року № 2538-ХІІ [7 ]. Основним завданням 240 та 60 окремих батальйонів було забезпечення конвоїв з вантажем гуманітарної допомоги місцевому населенню, сприяння припиненню бойових дій та нормалізація ситуації, патрулювання в зонах відповідальності [8 ]. Політична ситуація в світі останні роки поставила Україну перед фактом необхідності залучати підрозділи Збройних Сил для виконання операцій по підтримці та примушенню до миру, що проводяться різними міжнародними організаціями, що в свою чергу викликало необхідність розширити підстави для участі військових у цих операціях. За незначний період у державі були розроблені та прийняті закони, на основі яких підрозділи Збройних Сил, відповідно до Конституції України, були використані за межами держави та виконували місії під егідою ООН, НАТО, Співдружності Незалежних Держав (СНД), Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Враховуючи об\'єктивні фактори можна прогнозувати подальше розширення співробітництва у військовій сфері між ЗСУ та збройними силами інших держав на підґрунті спільних миротворчих місій. Політичний курс керівництва держави на Євроатлантичну інтеграцію, членство у СНД, зобов\'язання перед ООН вимагають від України надавати підрозділи Збройних Сил, які здатні виконувати різного типу завдання за межами країни та мають відповідну правову базу, яка б задовольняла вимоги світового суспільства, стратегічних партнерів України та не суперечила б Конституції України.

Для забезпечення ефективної участі України в системі світової безпеки необхідно привести у відповідність законодавчу базу України до вимог міжнародного права, врахувавши практику держав-учасниць НАТО, СНД, ОБСЄ. А безпосередньо в процесі військової взаємодії між державами-учасницями оборонних союзів та Україною необхідно в першу чергу окреслити правові передумови перебування підрозділів на території інших держав.

Правовою основою діяльності Збройних Сил України є Конституція України, Закон України \"Про Збройні Сили України\", Закон України \"Про оборону України\", статути Збройних Сил України, інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері.

Історія існування ЗСУ за період незалежності надає можливість класифікувати застосування підрозділів ЗС за межами України за наступними видами:

– у складі миротворчих місій ООН;

– у складі колективних сил по підтримці миру СНД, НАТО, ОБСЄ;

– самостійно при наданні допомоги за міждержавними договорами;

– проведення багатонаціональних навчань у складі сил швидкого реагування НАТО.

Україна, як член ООН, відповідно до статті 43 Статуту ООН, зобов\'язана надавати в розпорядження Ради Безпеки за її вимогою і за особливою домовленістю для підтримкимиру та безпеки визначені підрозділи Збройних Сил, допомогу та необхідні засоби обслуговування, включаючи право проходу [9 ]. При направленні підрозділів ЗСУ у розпорядження військового контингенту ООН Україна керується положеннями Статуту ООН, а порядок надання проходу визначається указами Президента в кожному конкретному випадку за поданням Ради національної безпеки і оборони України (\"Про допуск підрозділів військово-транспортної авіації збройних сил ФРН для перельоту через територію України в рамках виконання завдань міжнародними силами допомоги і безпеки в Афганістані\") [10 ]. Основою для прийняття такого рішення повинна бути Резолюція Ради Безпеки ООН. Протиріччя при вирішенні питання участі України в операціях, що проводяться під керівництвом регіональних організацій, виникають у зв\'язку з тим, що юридично Україна має право залучати свої підрозділи до участі в них на виконання міжнародних угод (Угода між Україною та Державою Кувейт [11 ]), в той час навіть, коли ця регіональна організація не отримала дозвіл та підтримку від Ради Безпеки ООН. Для того, щоб уникнути двоякості ситуації, необхідно при підписанні та ратифікації міждержавних угод обговорювати момент відповідності дій держав при застосуванні військової сили нормам Статуту ООН. Необхідно також враховувати, що сучасні міжнародні відносини визнають легітимність операцій, що проводяться, і без згоди Ради Безпеки ООН, а за домовленістю між сторонами за наявності рекомендацій з боку Генеральної Асамблеї.