ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Правові основи реформування банківської системи України відповідно до стандартів ЄС

Нормативний напрям процесу адаптації містить комплекс нормативних інструментів (актів), які включають у себе єдині стандарти банківського регулювання.

У процесі адаптації банківського законодавства до стандартів ЄС здійснюється опрацювання законодавства ЄС з питань, що регулюють банківську справу.

Треба зазначити, що банківські системи різних держав не функціонують ізольовано одна від одної, а перебувають у постійному взаємозв\'язку і взаємодії [11, с. 325].

На думку П.Д. Біленчука, О.Г. Динніка, І.О. Лютого, О.В. Скорохода процес наближення банківської сфери ставить, перш за все, такі завдання:

– узгодження українських банківських законів із законами ЄС;

– нові рішення в грошовій політиці, які необхідні для виконання критеріїв, визначених Маастрихтською угодою;

– реструктуризація і модернізація банківської системи [11, с. 362].

На думку авторитетних спеціалістів у сфері Європейського права А.А. Вишневського, Д. Лейсока та Дж. Бріджа, у праві Європейського Союзу виділено дві складові, які можна назвати економічним та юридичним правом. Перша регламентує статус різних органів ЄС, друга – створення загального ринку і формування єдиної економічної політики. Економічне право ЄС спрямоване на створення загального ринку та економічного союзу (у різних сферах підприємницької діяльності, в тому числі у сфері банківських послуг). Банківське право ЄС є, на думку Вишневського А.А., складовою частиною права ЄС, яке регулює торговий обіг [12, с. 12].

Під банківським правом ЄС розуміють частину права ЄС, яка безпосередньо направлена на регулювання сфери банківських послуг в Європейському Союзі. Слід зазначити, що автори розділяють думку щодо вузького визначення поняття \"банківське право ЄС\", яке безпосередньо розраховане на регулювання банківської діяльності, звідси банківське право Європейського Союзу – це сукупність правових норм ЄС та країн-членів ЄС, що регулюють суспільні відносини у сфері проведення процесу інтернаціоналізації правового регулювання банківської діяльності, враховуючи розвиток міжнародних економічних відносин та інтеграцію фінансових ринків країн-членів ЄС та здійснення банківської діяльності: порядку організації та функціонування банків, банківських систем країн-членів ЄС, публічних і приватних відносин банків. Методи щодо правового регулювання банківських відносин (публічно-правових і приватно-правових) країни-члени ЄС застосовують два: імперативний та диспозитивний.

Економічне право ЄС, керуючись Договором про заснування Європейського Співтовариства від 25.03.1957 р. та Маастрихтським договором від 1992 р., базується на чотирьох основних свободах [13; 14, с. 15; 15, с. 22–24]:

– свободі переміщення товарів;

– свободі переміщення осіб;

– свободі надання послуг;

– свободі переміщення капіталів.

Дані свободи лежать в основі всього економічного права ЄС. При цьому для кожної конкретної сфери економіки, зважаючи на специфіку, особливої значимості набувають не всі, а тільки деякі з вищеназваних свобод.

Організація та здійснення правового регулювання банківських відносин в Європейському Союзі базується на свободі переміщення осіб та свободі надання послуг.

Свобода вільного переміщення осіб – реальне визнання права осіб на вільне переміщення, невід\'ємне від визнання їхнього права на переміщення як робочої сили. Отже, повинно йтися не тільки про право вільного фізичного перетинання кордону держави з наступним вільним працевлаштуванням, але і про можливості вільного заснування підприємств на території іншої держави та організації їх діяльності на принципі вільної та чесної конкуренції, не піддаючи їх при цьому дискримінації порівняно з підприємствами, заснованими особами, що є громадянами (або організаціями) відповідної держави [16, с. 109].

Стаття 52 Договору про заснування Європейського Співтовариства (1957) передбачає, що:

\"...забороняються будь-які обмеження свободи заснування підприємств та економічної діяльності громадян країн-членів на території іншої країни-члена. Подібна заборона стосується також обмежень щодо створення агентств, філій чи дочірніх компаній громадянами будь-якої країни на території іншої країни-члена.

Свобода заснування включає право на самостійну діяльність, а також на створення компаній або фірм ... згідно з умовами, встановленими на законодавчому рівні для громадян власної держави у випадках, які стосуються створення підприємств, відповідно до положень глави, що стосується капіталів\" [13].

Свобода вільного надання послуг. Завдання створення єдиного економічного простору – це не тільки право заснувати підприємство, що надає ті або інші послуги на території іншої країни-члена ЄС, але і право надавати такі послуги на території іншої держави без заснування в ньому підприємства. Це і знайшло своє відображення у проголошенні свободи вільного надання послуг.

Щодо цього в ст. 59 Договору про заснування Європейського Співтовариства установлювалося наступне:

\"Відповідно до нижчевикладених положень скасовуються будь-які обмеження на вільне надання послуг у межах Співтовариства стосовно громадян держав-членів, що здійснюють своє право на заснування та підприємницьку діяльність в іншій державі-члені Співтовариства, ніж у тій, громадянину якої надаються послуги.

Рада може, діючи на основі кваліфікованої більшості й за пропозицією Комісії, поширити дію положень даної глави щодо громадян третіх країн, які надають послуги та здійснюють підприємницьку діяльність на території Співтовариства\" [13].

Послуги в розумінні Договору про заснування ЄС охоплювали платні послуги, у тому числі послуги комерційного характеру і послуги професіоналів (робочої сили).

Саме дані свободи лягли в основу банківського законодавства ЄС. Однак справа не могла обмежитися тільки простим упровадженням даних свобод у сферу банківських послуг на території Союзу. У різних країнах-членах ЄС існували різні правила регулювання банківської діяльності, які насамперед встановлюють економічні нормативи діяльності банків (вимоги до капіталу, ліквідності тощо). У зв\'язку з цим \"одномірне\" впровадження свободи переміщення осіб і свободи надання послуг на практиці обернулося б фактичною нерівністю банківських підприємств [12, с. 16].

Проблема створення єдиного ринку банківських послуг могла бути вирішена тільки за умови іншого підходу, при якому ставилося б завдання гармонізації банківського права в різних країнах-членах ЄС. Рішенню цього завдання і була присвячена більшість банківськихдиректив ЄС. При цьому директиви базувалися на принципі мінімальної гармонізації, який означав, що на рівні ЄС встановлюється лише мінімум правил, які необхідно ввести в законодавство кожної держави. Останні ж, у свою чергу, мали досить широкий вибір у прийнятті більш суворих правил і норм, ніж ті, що встановлювалися у ЄС [12, с. 17].

Визнання необхідності гармонізації банківського права в країнах-членах ЄС обумовило необхідність встановлення ще двох принципів, які стали базою для розвитку банківського права Співтовариства. Йдеться про принципи взаємного визнання та контролю країни заснування (під країною заснування розуміється країна-член ЄС, у якій кредитний інститут був створений та зареєстрований як юридична особа й одержав авторизацію (ліцензію), необхідну для здійснення банківської діяльності; під державою перебування розуміється країна-член ЄС, у якій кредитний інститут здійснює банківську діяльність) [17, с. 28]. Суть цих принципів зводиться до наступного.