ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Правові засади реалізації прав людини на медичну допомогу

Завдання, що стоять перед ними, можна поділити на політичні, правові, економічні, соціальні й організаційні.

Серед політичних завдань виділимо відтворення загальнонаціональної системи охорони здоров\'я, що забезпечує реалізацію права громадян на збереження власного здоров\'я.

До правових завдань належать такі: створення єдиного правого поля для всіх суб\'єктів правовідносин з різною формою власності; розробка та прийняття Медичного кодексу, який адекватно відображатиме й регулюватиме діяльність системи охорони здоров\'я в нових соціально-економічних умовах та механізм підготовки й прийняття управлінських рішень відповідно до чинної законодавчої бази.

Сьогодні реально в Україні діє не одна, а три підсистеми охорони здоров\'я: державна, комунальна (муніципальна), приватна.

Становлення відносин нового типу, за наявності фактично трьох підсистем охорони здоров\'я, в умовах введення обов\'язкового медичного страхування проходитиме досить складно. Досвід інших країн показує, що практично всі, кого безпосередньо торкається нове законодавство, – і пацієнти, і лікарі, та інші медичні працівники – не досить чітко уявляють собі, що таке медична галузь у сучасних пострадянських умовах.

Лікарі повинні визнавати і підтримувати права своїх пацієнтів, як це викладено в Ліссабонській (1981) декларації ВМА (Всесвітньої медичної асамблеї) відносно прав пацієнтів [3].

Лікарі повинні мати професійну свободу надавати допомогу своїм пацієнтам без зовнішнього впливу. Повинні охоронятися і захищатися професійні приписи лікаря, а також його свобода при прийнятті клінічних або етичних рішень при лікуванні і наданні допомоги пацієнтам [3].

Лікар повинен мати професійну незалежність для представлення і відстоювання медичних потреб пацієнта перед усіма, хто хотів би позбавити або обмежити надання необхідної допомоги хворим і травмованим [3].

Сьогодні лікарям і пацієнтам вкрай необхідні додаткові юридичні знання, яких у медичних ВНЗ за останні 13 років не надавали. Правовий „нігілізм\", який присутній серед медичних працівників, а особливо серед пацієнтів, призводить до подальшої „тінізації\" коштів за медичні послуги населення, що призводить як до фінансово-економічних, соціально-політичних і, не в останню чергу, морально-духовних наслідків нації. Для нагального вирішення даної проблеми вже сьогодні необхідно ввести в програму підготовки і підвищення кваліфікації на всіх рівнях медичних працівників і не тільки медичних, „Медичне право\" із здачею відповідних державних іспитів.

Медичне право як сукупність правових норм і правил, які регулюють медичну діяльність системи охорони громадського здоров\'я будь-якої держави, має право на життя як галузь права.

Найбільш важливими завданнями сьогодні є: надання медичній послузі статусу економічної категорії, тобто товару; урегулювання ринку медичних послуг; удосконалення принципів і порядку ліцензування медичної діяльності, а також підвищення ефективності використання фінансових і матеріально-технічних ресурсів, наданих охороні здоров\'я суспільством.

В Україні збережена своя система лікувально-профілактичних закладів, які ще 20 років тому надавали безоплатну, доступну для всіх медичну допомогу. Однак для повноцінного функціонування необхідне і належне фінансове забезпечення, хоча б на рівні декларованих державою 8–10 % ВВП. При фінансуванні медичної галузі з бюджету на рівні 2,7 % ВВП виходить, що держава переклала свою відповідальність за стан здоров\'я і життя населення на систему охорони здоров\'я, тобто механізм виконання цієї функції. Фактично держава від належної реалізації права громадян на медичну допомогу і відповідальності за збереження здоров\'я населення нації самоусунулась. Але в Ліссабонській (1981) Декларації ВМА щодо прав пацієнтів записано, що „Не слід очікувати від лікарів у межах їх медичної діяльності і надання медичної допомоги пацієнтам, що вони будуть керуватися урядовими чи соціальними пріоритетами при розподілі недостатніх ресурсів охорони здоров\'я\" [3].

Така ситуація призвела б до конфлікту з обов\'язком лікаря перед пацієнтом, суттєво б підірвала професійну незалежність лікаря, на яку покладається пацієнт.

Незважаючи на те, що лікар повинен знати вартість медичного лікування і активно брати участь у зменшенні вартості медичних заходів, першим обов\'язком його є представлення інтересів хворих і травмованих (всупереч вимогам суспільства зменшити витрати), щоб не піддавати небезпеці здоров\'я пацієнта і його життя [3].

„Моделі фінансування системи охорони здоров\'я склалися враховуючи світовий досвід, історичні особливості окремих країн, продовжують розвиватись, змінюватись і в „чистому вигляді\" на практиці не існують\" [4].

Згідно з Законом України „Про податок на додану вартість\", прийнятому в 1997 році із наступними змінами і доповненнями, закладам охорони здоров\'я надано права та обовя\'зки повноцінних суб\'єктів господарювання, а медичні послуги визнані товаром. А чи відома нам ціна цього товару? Існують різні розцінки на діяльність господарчо-розрахункових медичних організацій, але державного кошторису на працю медичного працівника просто не існує. Тому вважаємо, що реформи в медицині потрібно починати з визначення ціни на товар. Медичні послуги і є першочерговим завданням Міністерства охорони здоров\'я України, Верховної Ради України та Міністерства фінансів України. Однозначно зрозуміло, що без вироблення і введення стандартів якості надання медичної допомоги ціну медичної послуги встановити неможливо, і що про введення обов\'язкового медичного страхування без медичних стандартів не може бути й мови.

Якщо держава згідно з статтею 49 Конституції України проголосила надання медичної допомоги безкоштовним, безоплатним, то це значить, що вона звільнила кожного з нас від витрат на медичні послуги. Якщо ж держава не спроможна цього зробити, то вона повинна визнати це. Тоді кожен вирішуватиме для себе, як він заплатить медику за його працю: чи через страхову компанію, чи через лікарняну касу, чи з власної кишені.

Упорядкування справ у медичній сфері сьогодні – це справа не стільки лікаря, як центральної фігури в своїй професії, а перш за все суспільства і держави, але саме лікар повинен бути господарем ситуації при відповідному контролі з боку держави і громадськості, як це має місце в демократичних державах.

Виходячи із реалій, які склалися сьогодні на ринку медичних послуг в Україні у відносинах між лікарем і пацієнтом, між пацієнтом і державою, між лікарем і державою, систему взаємовідносин усіх суб\'єктів можна зобразити у вигляді схеми, показаної на рисунку [3, 5].

Правові засади реалізації прав людини на медичну допомогу