ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право) як об’єкт захисту

Як вирішувати судді зазначений спір. Очевидно, так, як проголошує ч. 2 ст. 430 Цивільного кодексу України. Але ж це нісенітниця. Це щось подібне до того, коли фабрика взуття виготовила чоботи і заявляє організації торгівлі, на замовлення якої чоботи були виготовлені, проте, що половина доходів від продажу належить їй.

Наведена ситуація з продажем винаходу є не що інше як договір купівлі-продажу, за яким проданий товар переходить у власність покупця без будь-яких застережень (ст. 655 ЦК). За ч. 1 ст. 656 ЦК предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладання договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Те, що винахід чи будь-який інший результат інтелектуальної, творчої діяльності є товаром у вільному цивільному обігу, ні в кого сумніву не викликає [10, с. 39–45].

Склалася колізія, яка не відповідає загальним цивільно-правовим засадам і має бути розв\'язана, але вже не суддею. Видається взагалі недоцільним визнавати спільним право інтелектуальної власності на той чи інший об\'єкт. Краще б визнавати це право неподільним.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об\'єкт, створений за замовленням, належить творцеві цього об\'єкта (ч. 1 ст. 430 ЦК).

Ще складнішою є проблема зі створенням за замовленням твору образотворчого мистецтва. За ч. 5 ст. 1112 ЦК „Оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність замовника. При цьому майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором\".

Статті 430 і 1112 ЦК викликають кілька зауважень. Обидві статті містять одні й ті ж норми, проте вони вміщені у різних главах ЦК: ст. 430 – у главі 35, а ст. 1112 ЦК – у главі 75. Таке розташування збагнути важко. Воно може викликати тільки непорозуміння. Не зрозуміло, чому ст. 430 визначає лише права інтелектуальної власності на об\'єкт, створений за замовленням, а ст. 1112 – про договори на створення об\'єкта інтелектуальної власності за замовленням. Але ж не можна створити об\'єкт права інтелектуальної власності за замовленням без договору. Не можна визначити і права сторін поза договором. Про це і йдеться в ч. 2 ст. 1112 ЦК: „Договір про створення за замовленням і використання об\'єкта права інтелектуальної власності, повинен визначити способи та умови використання цього об\'єкта замовником\".

До цього залишається лише додати, що способи та умови використання об\'єкта права інтелектуальної власності, створеного за замовленням, і є права сторін договору на створення зазначеного об\'єкта.

Одним словом, роз\'єднання наведених статей штучне, ними і користуватися незручно.

Подив викликає і методологічний підхід до розв\'язання зазначених спірних питань. Вихід із цього досить складного становища розробники проекту Цивільного кодексу знайшли дуже легко – розв\'язання найбільш складних питань переклали на плечі учасників цивільного відношення, яке складається в процесі створення і використання об\'єктів права інтелектуальної власності, створених за замовленням. Такий підхід, незважаючи на його нібито демократичність, не на користь і творців і замовників. Він буде ускладнювати і зволікати розгляд справ у судді, порушених щодо цього [11, с. 15–20].

Найбільш серйозною проблемою, з якою доведеться стикатися судді, є проблема визначення суб\'єктивних майнових прав інтелектуальної власності на об\'єкт, створений за договором замовлення. Ч. З ст. 1112 ЦК проголошує, що оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність замовника. З цією нормою все ясно. Уточнимо лише, що за ч. 1 ст. 430 ЦК особисті майнові права інтелектуальної власності на об\'єкт, створений за замовленням, належить творцеві цього об\'єкта.

Ці наведені дві норми, узгоджені між собою, відповідають загальним цивільно-правовим засадам і не викликають ніяких зауважень. Проте наступна норма ч. 3 ст. 1112 ЦК містить такий припис: „При цьому майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за автором, якщо інше не встановлено договором\".

Ст. 1112 ЦК проголошує, що право власності на твір образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить замовнику. І тут у цій же частині статті приписує: „майнові права інтелектуальної власності на твір образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, належить творцеві цього твору\".

Що ж все таки належить замовникові? Він проголошений власником твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, але без будь-яких прав. Майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за творцем. Йому ж належать і особисті не майнові права. Отже, власник твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, має твір, але не має ніяких прав на цей твір.

Це нова фігура у цивільному праві України, новий суб\'єкт права інтелектуальної власності без цих прав. Це нонсенс. Такого суб\'єкта сучасне цивільне право ще не знало. Не може бути суб\'єкта прав без будь-яких прав. Такі норми будуть викликати непорозуміння при їх застосуванні. Як діяти судді, коли ЦК одного проголошує власником об\'єкта права інтелектуальної власності, а другого суб\'єктом прав інтелектуальної власності на цей же об\'єкт.

Може саме в цій конструкції ховається зміст даної норми. Адже зазначена норма (ч. 3 ст. 1112 ЦК) приписує: до замовника твору образотворчого мистецтва переходить право власності, на оригінал замовленого твору, а за творцем залишаються майнові права інтелектуальної власності на цей твір.Йому ж належать і особисті немайнові права інтелектуальної власності на цей твір.

Тоді постає запитання, право власності на твір образотворчого мистецтва і права інтелектуальної власності на цей же твір – це одне і те ж право, принаймні, за своїм захистом, чи це різні права. Якщо це різні права, то в чому їх відмінність. Такі питання слід чітко з\'ясувати, оскільки цю головоломку доведеться розв\'язувати суду (судді).