ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Поняття правового статусу державного виконавця

Закономірність зв\'язку суб\'єктивного права і юридичного обов\'язку полягає у тому, що здійснення висхідного елемента суб\'єктивного права – права вимагати – призводить до необхідності функціонування юридичного обов\'язку з боку зобов\'язаного, а це, у свою чергу (за відсутності виконання), призводить до дії наступний елемент суб\'єктивного права – праводомагання.

У правовідносинах пасивного типу міра можливої поведінки управомочуваного складається з усього комплексу притаманних суб\'єктивному праву можливостей. Таким чином, до правового статусу посадової особи включаються, насамперед, конституційні (загальні) права та кореспондуючі обов\'язки, які визначають зміст правосуб\'єктності та невід\'ємні від особистості.

Залежно від наявності владних повноважень розрізняють дві групи службовців: які наділені владними повноваженнями і які не наділені такими повноваженнями. Посадові особи – це категорія службовців, які з метою здійснення управлінських функцій у відповідній організаційній структурі наділені владними повноваженнями.

Уперше серед адміністративістів поняття посадової особи сформулював І.І. Євтихієв [8, с. 49–58]. Основною ознакою автор назвав зайняття посади у державній установі та підприємстві. Негативним моментом такої позиції є ототожнення посадової особи з іншими державними службовцями, які також займають посади. Лише врахування функціонально-правового змісту посади дозволить виділити посадову особу як окрему категорію державних службовців. С.С. Студенкін застерігав, що віднесення всіх посадових осіб до державних службовців не дозволяє останніх вважати посадовими особами [9, с. 77]. Таке твердження було уточнено Ц.А. Ямпольською. Вона вказала на спеціальний обсяг службових повноважень посадової особи, які й визначають особливість її правового статусу. Але автор наголошував лише на праві посадових осіб вчиняти юридично значимі дії, проявом яких є видання адміністративних актів [10, с. 41]. Така позиція неодноразово піддавалася критиці в юридичній літературі, зокрема, В.М. Горшенєвим, І.М. Пахомовим, Ю.О. Петровим [11, с. 15; 12, с. 55; 13, с. 35]. Діяльність посадових осіб не полягає лише в прийнятті адміністративних актів, вони також вчиняють велику кількість інших організаційних дій, що охоплюють управління людськими і матеріальними ресурсами і спрямовані на забезпечення діяльності всієї організаційної структури. Таким чином, посадова особа є носієм виконавчо-розпорядчих повноважень, що забезпечує виконання управлінських функцій, які, у свою чергу, обумовлені компетенцією організації. Реалізуючи службові повноваження, вона одночасно здійснює виконання завдань і функцій відповідної організації та здійснює управління людьми, „впливаючи на їх поведінку з допомогою юридично-владних дій\" [14, с. 16]. Наявність права вчиняти юридично-владні дії є важливою ознакою, що дає можливість відмежувати посадову особу від інших службовців.

Як уже зазначалося, з метою виконання управлінських функцій посадові особи наділені владними повноваженнями. Слушно наголосити, що влада є не тільки суб\'єктивним правом спрямовувати волю підлеглих чи людей, які є залежними від них, але і „обов\'язком робити це правильно і законно, мудро та етично\" [15, с. 52]. Отже, влада одночасно є суб\'єктивним правом і обов\'язком посадової особи, що випливає із статусу займаної неї посади. Це положення підтримали прихильники як широкого, так і вузького розуміння посадової особи, зокрема Д.М. Бахрах [16, с. 106] і Л.Є. Кисіль [17, с. 30].

Безумовно, що для визначення правового статусу державного виконавця як посадової особи, нам необхідно проаналізувати комплекс прав і обов\'язків, якими він наділений. Так, для виконання покладених на державного виконавця завдань йому надаються такі права:

– одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію;

– здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень щодо працюючих у них боржників;

– входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, за необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища;

– накладати арешт на майно боржника, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством;

– накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах;

– використовувати за згодою власника нежилі приміщення, що є в комунальній власності, та інші приміщення – для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспорт стягувача або боржника для перевезення майна;

– звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз\'ясненням рішення, порушувати клопотання про зміни порядку і способу виконання, відстрочку та розстрочку виконання;

– звертання до суду з поданням про розшук боржника або дитини;

– викликати громадян і посадових осіб щодо виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні;

– залучати до проведення виконавчих дій понятих, інших осіб у встановленому законом порядку, а також експертів, спеціалістів, в тому числі для оцінки майна;

– накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках, передбачених законом;

– здійснювати інші повноваження.

Державний виконавець наділений досить широкими обов\'язками з примусового виконання постанов суддів та актів інших органів, причому обов\'язкам законодавець приділяє значно більше уваги, ніж правам, висуваючи їх на перше місце. Так, державний виконавець зобов\'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії, а також перед початком виконавчих дій зобов\'язаний роз\'яснити сторонам їх права та обов\'язки, у ході проведення виконавчих дій здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, скласти розрахунок щодо розподілу коштів між стягувачами, задовольнити вимоги боржника щодо звернення стягнення в першу чергу на те майно, на яке вкаже боржник, якщо це не порушує інтереси стягувача і не ускладнює виконання рішення, за необхідності визначити розмір заборгованості при стягненні аліментів, подбати про забезпечення умов реалізації майна боржника, які не обмежують його законних інтересів та інші.