ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Позбавлення волі та ув’язнення як види кримінального покарання

Реферат на тему:

Позбавлення волі та ув\'язнення як види кримінального покарання

Після смертної кари, кримінальне покарання у виді позбавлення волі – одне із найсуворіших, найпоширеніших, але разом з тим досить проблематичних соціально-правових інститутів. У радянській і сучасній вітчизняній юридичній літературі, кримінальній політиці, законодавстві і практиці даний вид покарання традиційно займає особливе місце. Йому присвячено сотні наукових робіт, в яких різними авторами дається різне тлумачення: від затримання особи до її фізичної або соціальної ізоляції, поміщення удержавну виправно-трудову або кримінально-виконавчу установу різних видів режиму, в тому числі в „тюрму\". Ізоляція поєднується з різними правообмеженнями, виправно-трудовим або кримінально-виконавчим впливом [1]. Нерідко продовжується декларування його високої ефективності. Науковці спрямовують свої зусилля на удосконалення даного кримінально-правового інституту, але такий шлях не має перспективи. Позбавлення волі як вид кримінального покарання знайшло відображення і в новому Кримінальному кодексі України 2001 року. Втім у сучасній науковій літературі спостерігається тенденція критичного ставлення до каральної політики щодо широкого застосування позбавлення волі. Як справедливо стверджують українські фахівці М.І. Мельник і М.І. Хавронюк, існує закономірність положень нового Кримінального кодексу, що відбиває кримінальну політику держави, – „надмірне захоплення таким видом покарання, як позбавлення волі і прагнення до надмірної суворості санкцій. Через відсутність науково обґрунтованих критеріїв визначення видів і розмірів покарання, останнє найчастіше визначається довільно, виходячи з чисто суб\'єктивних міркувань, рідше – шляхом порівняння із санкціями інших статей\" [2]. Російський учений О.І. Зубков ставить справедливе запитання: якщо кара, її вид і обсяг такі, що деформують суспільство, роблять його в основі збитковим, втручаючись певним чином у його генофонд, то виникає питання: чи потрібна така політика, чи має вона право на існування? [3]. Саме такі запитання виникають щодо застосування покарання у виді позбавлення волі. Проблеми, щоіснують у зв\'язку з цим на сучасному етапі розвитку українського суспільства і держави по демократичному шляху, стають ключовими, адже за ними стоять права і свободи людини, громадянина і свобода самого суспільства.

Недостатня юридична визначеність поняття „позбавлення волі\" нерідко стає предметом дискусій, „каменем спотикання\" у міжнародній правовій і судовій практиці, оскільки у різних країнах воно може набирати різних форм, розмірів і не зводиться до фізичного обмеження свободи. Хоча традиційним покаранням у міжнародній і європейській юридичній практиці є ув\'язнення (тримання під вартою, арешт), але позбавлення волі набирає багато інших форм, різноманітність яких зростає. Однак їх доцільно тлумачити в контекстах, які переважають у демократичних державах. На думку Ентоні Бредлі, до поняття „позбавлення волі\" не можна застосовувати формальні і точні критерії, а навпаки, це досить складне поняття, суть якого не може бути предметом дискусії, адже воно оточене „темною зоною\", де надзвичайно важко провести межу між позбавленням волі і простим обмеженням свободи [4].

Проведені додаткові дослідження соціально-правових проблем застосування позбавлення волі показують, що даний вид покарання досить складне, суперечливе, абстрактне соціально-правове явище і врешті-решт несприйнятне для демократичних, правових держав покарання. Як декларований гуманний засіб захисту суспільства від найбільш небезпечних кримінальних посягань, ця міра покарання пов\'язана з безліччю соціально-правових проблем, негативних наслідків, які надмірно карають не тільки засудженого, але й втручаються у права та інтереси значної частини населення, засвідчуючи надмірність, низьку ефективність і підвищену суспільну небезпеку. Від цього виду покарання потерпають не тільки засуджені, яким завдається надмірна фізична, матеріальна, соціально-психологічна і моральна шкода, але й мільйони ні в чому не винних людей. Шкода завдається потерпілим, сім\'ям, родичам, близьким і знайомим потерпілих і засуджених, платникам податку. В „орбіту\" позбавлення волі втягнена значна кількість населення, в тому числі: судді, прокурори, слідчі, міліція, адвокати, велике коло громадських, релігійних організацій і простих громадян України. Врешті-решт позбавлення волі поглинає величезні матеріальні і духовні ресурси. Як показують дослідження, в усьому цивілізованому світі застосовується не абстрактне, суперечливе і недостатньо визначене кримінальне покарання у виді позбавлення волі чи довічне позбавлення волі, а конкретне, випробуване часом покарання у виді ув\'язнення (imprison). Установами його виконання є не кримінально-виконавчі (виправно-трудові) установи, колонії чи їх модифікації, а в\'язниці (тюрми, prison) різних видів і типів: закриті, напівзакриті, відкриті, спеціалізовані, пенітенціарні, виправні, виховні та інші. Обов\'язковим атрибутом ув\'язнення є в\'язниці, де поєднується кара з гуманним поводженням із ув\'язненими, без чого ув\'язнення, як і позбавлення волі, не виконує соціально-корисних функцій. Викривлений радянськими часами світогляд щодо видів покарання взагалі і позбавлення волі зокрема має своїм наслідком абсолютизацію останнього як головного знаряддя боротьби зі злочинністю. У науці відбуваються суперечки лише навколо окремих елементів змісту даного виду покарання, але вони не стосуються його сутності як корінної проблеми. Втім виникає багато запитань щодо його поняття і сутності: що означає „позбавлення волі\"? Чи може бути „позбавлення волі\" окремим видом кримінального покарання? Чи можна позбавити людину волі і чи варто це робити? Позбавлення волі чи обмеження свободи? Позбавлення волі чи ув\'язнення? На ці запитання у вітчизняній юридичній науці остаточної відповіді ще не знайдено. У політиці, законодавстві і практиці домінує позбавлення волі як окремий вид, а з введенням довічного позбавлення волі – два „види\" кримінального покарання.

У новому Кримінальному кодексі України дається визначення позбавленню волі, яке „полягає в ізоляції засудженого та поміщення його на певний строк до кримінально-виконавчої установи\" (ст. 63). Проте таке визначення суперечливе, воно не дає чітких меж відокремлення від інших видів покарання, зокрема від обмеження волі, арешту. Передусім проблема полягає в тому, що воно основане на складному понятті „позбавлення волі\". Поняття і термін „позбавлення, позбавити\" буквально означають: „забирати, відібрати, позбавити права, свободи волі, втрата, втрачати волю, права, нав\'язувати свою волю, примушувати до неволі\". Воля – досить широке і складне поняття, яке включає свободу, свободу волі, одну із функцій людської психіки, яка полягає у владі над собою, керуванні своїми діями, рішучість, прагнення до мети, хотіння, бажання, вимога, наказ, право розпоряджатися на свій розсуд, влада, відсутність обмеження [5]. Свобода як філософська категорія включає можливість вибору суб\'єктом своєї волі, яка полягає в усвідомленні законів розвитку природи і суспільства, здатності приймати рішення із знанням справи, відсутність політичного і економічно гноблення, утиску, участь у суспільному, політичному житті, перебування не під арештом, не в ув\'язненні, не в неволі. Отже, воля і свобода в широкому значенні не можуть бути об\'єктом покарання у вигляді її позбавлення. Однак позбавлення волі завжди, так чи інакше, надмірно втручається у волю засудженої особи, яка стає об\'єктом покарання. Втім „воля\", „свобода\" в правовому аспекті може бути об\'єктом лише її обмеження, звуження, а не позбавлення. У соціально-психологічному аспекті, особи „без волі\" не потрібні ні державі, ні суспільству. Найбільш суперечливим виглядає „позбавлення волі\" у праві взагалі і кримінальному зокрема, оскільки у праві може йтися лише про обмеження прав і свобод, а в кримінальному – про обмеження конкретних прав і свобод у конкретних видах покарання: арешт, взяття під варту, тобто ув\'язнення.