ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Позбавлення волі і ув’язнення як види кримінального покарання

Криза практики застосування позбавлення волі охоплює головним чином судову і кримінально-виконавчу практику. З аналізу судової статистики видно, що протягом останніх десяти років покарання у вигляді позбавлення волі у практиці судів домінує відносно інших видів покарань і призначається у межах 36–37 %, тобто кожний третій засуджений направляється у місця позбавлення волі. У середньому щорічно до цих місць направляється 70–80 тисяч осіб. За цей період через місця позбавлення волі (ураховуючи місця попереднього ув\'язнення – СІЗО) пройшло близько одного мільйона осіб. Аналіз кримінально-виконавчої (виправно-трудової) статистики показує, що за десять років кількість ув\'язнених і засуджених до позбавлення волі тримається на високому рівні і коливається в межах 200–220 тисяч осіб. Незважаючи на проведені амністії (13), зміни у новому Кримінальному кодексі, кількість засуджених до позбавлення волі й ув\'язнених залишається на досить високому рівні (за станом на 1серпня 2002 року – більше 200 тисяч осіб). За кількістю засуджених і попередньо ув\'язнених із розрахунку на 100 тисяч населення Україна посідає четверте місце у світі (поряд із США, Росією, Білоруссю) і третє – в Європі. За період 1996–2002 року загальна їх кількість коливається у межах 400–415 осіб на 100 тисяч населення, з них: засуджених до позбавлення волі – 300–309 осіб, попередньо ув\'язнених – 100–106 осіб. У цивілізованих європейських країнах величина ув\'язнення коливається від 50 до 100 осіб, а саме: Фінляндія – 54, Норвегія – 56, Швеція – 58, Бельгія – 80, Італія – 85, Австрія – 85, Франція – 90, Германія – 90, Туреччина – 95, Іспанія – 110 [7]. Установи з виконання покарання – колонії, тюрми, слідчі ізолятори – постійно переповнені на одну третину. Вони розраховані для тримання 165 тисяч осіб, а фактично утримується більше 200. Фінансування здійснюється незадовільно і фактично становить 35–40 % від мінімальних потреб. На харчування, побутове забезпечення, медичне обслуговування потреби задовольняються лише на 25–30 %. Реальних перспектив суттєвого покращання умов тримання і фінансування на наступні роки не передбачається. За даними опитування, переважна більшість засуджених і працівників установ з виконання покарань незадоволені своїм становищем, у зв\'язку з чим зростає соціальна напруженість у місцях позбавлення волі і в суспільстві. Закономірними явищами для місць позбавлення волі стали не тільки надмірне покарання, але й жорстоке поводження із засудженими, групові і масові непокори, втечі, вчинення злочинів, великої кількості порушень режиму та дисципліни, високий рівень захворюваності і смертності, самогубства, поширення туберкульозу, СНІДу, інших соціальних хвороб, порушення прав людини. Загалом, покарання у виді позбавлення волі негативно впливає на соціальні процеси суспільства, втручаючись у генофонд, при цьому воно не знижує рівень злочинності, недостатньо охороняє суспільство, не виправляє засуджених, не попереджує злочини. Крім надмірної кари, позбавлення волі не досягає мети, яка ставиться перед покаранням у законодавстві [8].

Позбавлення волі як вид кримінального покарання суперечить міжнародним нормам з прав людини і поводження із правопорушниками. Згідно зі ст. 3 Загальної декларації прав людини \"кожен має право на життя, свободу і абсолютну недоторканність.\" Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 року у ст. 5 передбачає вичерпний перелік видів позбавлення (фактично обмеження) свободи, серед яких: \"законне тримання під вартою особи після засудження компетентним судом.\" У міжнародних нормах права відсутнє позбавлення волі як окремий конкретний вид кримінального покарання і фактично воно зводиться до обмеження свободи у вигляді арешту, взяття під варту, тобто до ув\'язнення. Поняття \"свобода\" розуміється як фізична, особиста свобода на пересування і самовизначення, що і є об\'єктом покарання у вигляді ув\'язнення. Кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі в Україні суперечить досвіду цивілізованих демократичних країн світу. Для них позбавлення волі незвичне і несприйнятне, оскільки надмірно втручається у права і свободи людини. У більшості країн світу застосовується арешт, взяття під варту, ув\'язнення (США, країни Латинської Америки, Європи). У деяких країнах Європи у кримінальному законодавстві хоч і застосовується загальний термін \"позбавлення свободи,\" але він зводиться до конкретних видів покарання: арешт, взяття під варту, тюремне ув\'язнення (ФРН, Іспанія, Польща, Словаччина, Чехія). У кримінальному законодавстві Франції застосовуються терміни \"замкнення,\" \"заточення,\" що підкреслює і характеризує національний розвиток законодавства [9]. Позбавлення \"свободи,\" \"волі\" як окремий вид кримінального покарання характерний для країн колишнього Радянського Союзу, зокрема Росії, Білорусі та України, де він трактується і застосовується більш широко, ніж це прийнято у демократичних цивілізованих країнах.

Позбавлення волі суперечить історичним, національним інтересам України. Протягом майже тисячоліття, з часів Київської Русі, на території України застосовувалось покарання у вигляді ув\'язнення та існувала в\'язнична система. Витоки ув\'язнення знаходять своє відображення у договорах князя Олега з греками (910 р.), де йдеться про \"зв\'язування крадія,\" а також у \"Руській правді,\" де згадується про тримання злодія у \"порупі,\" \"порубі,\" \"погребі,\" пізніше – \"в\'язниці.\" Відомо, що більша частина території України протягом тривалого часу розвивалась відповідно до європейських зразків, у тому числі інститут ув\'язнення і в\'язниць. З литовських статутів походить термін \"турма,\" а з російського законодавства – \"тюремное заключение.\" Лише на початку ХХ століття, після \"жовтневого перевороту,\" без достатнього наукового обґрунтування на хвилях політичних емоцій про шкідливість тюремного ув\'язнення спочатку в постановах уряду (1918 р.), а потім у першому Кримінальному кодексі Української СРСР 1922 року знайшло своє відображення \"позбавлення волі із суворою ізоляцією, або без такої.\" На перехідному етапі застосовуються терміни: \"арешт\", \"тюремне ув\'язнення\", \"позбавлення волі\". Проте радянській владі так і не вдалось позбавитися від ув\'язнення і \"тюрми.\" З Кримінального кодексу зникло покарання у вигляді ув\'язнення, але у виправно-трудовому законодавстві \"тюрма\" залишилась до цього часу. В Україні збереглись Вінницька, Житомирська, Одеська, Лук\'янівська в\'язниці, побудовані у ХVІІІ–ХІХ ст. [10]. Отже, в історичному плані кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі на території України застосовується більше 80 років, а ув\'язнення і в\'язниці – більше тисячоліття, починаючи з часів Київської Русі.

Покарання у вигляді позбавлення волі суперечить положенням Конституції України, в якій права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (ст. 22).

Людина може бути затримана, заарештована або триматися під вартою (ст. 29). Кожному гарантується свобода пересування, вибір місця проживання, право залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ст. 33). Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законом і встановлених вироком суду (ст. 63). У новій Конституції України, на відміну від попередньої, де існувало позбавлення свободи, йдеться лише про обмеження особистої свободи людини і громадянина у передбачених законом видах: затримання, арешт, взяття під варту, тобто ув\'язнення, що відповідає міжнародним нормам. Очевидно необхідно приведення даного покарання до положень Конституції України.