ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Податкові перевірки: поняття та особливості правового регулювання

Реферат на тему:

Податкові перевірки: поняття та особливості правового регулювання

Органи державної податкової служби в Україні наділені широкими контрольними повноваженнями, що пояснюється особливим місцем податкових надходжень у системі джерел формування публічних централізованих фондів коштів.

Наявність значних контрольних функцій вимагає відповідного набору законодавчо закріплених дієвих механізмів їх реалізації, особливе місце серед яких займають перевірки.

Аналіз положень правових актів, що визначають статус податкових органів, дозволяє зробити висновок про недостатній рівень законодавчого забезпечення питань податкового контролю у цілому, та основної його форми – податкових перевірок зокрема. Все це є свідченням відсутності чіткого державного бачення ролі і функцій податкових органів, єдиних підходів щодо засобів їх реалізації, вказує на недостатній рівень розробки даного кола питання та обумовлює актуальність проблем, висвітлених у цій статті.

У правовій літературі є різні думки щодо визначення поняття \"податкова перевірка\" [13, с. 164; 14, с. 412-413; 17, с. 134], але більшість вчених поділяють думку про те, що перевірки займають особливе місце в системі контрольних заходів у сфері оподаткування. Разом з тим одні автори стверджують, що податкові перевірки є формою податкового контролю [12, 15, 18], а інші – методом [11, 16, 19].

Чинне податкове законодавство не дає визначення понять \"перевірка\", \"податкова перевірка\", обмежуючись лише загальним закріпленням їх видів. На нашу думку, відсутність законодавчого визначення цієї дефініції, звичайно, є недоліком, але швидше теоретичного характеру, оскільки практично не впливає на ступінь визначеності прав та обов\'язків учасників податкових правовідносин.

Виходячи із сутності перевірки як різновиду правовідносин, можна дати таке визначення податкової перевірки – це сукупність контрольних заходів, що проводяться органами державної податкової служби (в окремих випадках іншими державними органами, наділеними контрольними повноваженнями у сфері оподаткування) у межах їх компетенції щодо платників податків та інших підконтрольних суб\'єктів у порядку та на підставах, передбачених законодавством з метою з\'ясування правильності обчислення, своєчасності і повноти сплати податків, зборів (обов\'язкових платежів).

У зв\'язку із відсутністю кодифікованого правового акта, у якому б були зібрані основні положення та принципи податкового контролю, питання проведення перевірок органами державної податкової служби одночасно регулюють декілька законодавчих актів – це закони України \"Про державну податкову службу в Україні\" від 04.12.1990 № 509-XII [3] (далі – Закон про ДПС), \"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення правового захисту громадян та запровадження механізмів реалізації конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність, особисту недоторканність, безпеку, повагу до гідності особи, правову допомогу, захист)\" від 12.01.2005 № 2322-IV [1] (далі – Закон № 2322), \"Про внесення змін до Закону України \"Про Державний бюджет України на 2005 рік\" та деяких інших законодавчих актів України\" від 25.03.2005 № 2505-IV [2] (далі – Закон № 2505), \"Про порядок погашення зобов\'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами\" від 21.12.2000 № 2181-III [6] (далі – Закон № 2181), \"Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг\" від 06.07.1995 № 265/95-ВР [4] (далі – Закон про РРО), Указ Президента України \"Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності\" від 23.07.98 № 817/98 [7] (далі – Указ про дерегулювання), постанова Кабінету Міністрів України \"Про порядок координації проведення планових виїзних перевірок фінансово-господарської діяльності суб\'єктів підприємницької діяльності контролюючими органами\" від 29.01.1999 № 112 [8] (далі – Постанова №112) та деякі інші.

Зазначені правові акти були прийняті у різний час та різними суб\'єктами, а тому мають цілий ряд суттєвих розбіжностей, а інколи й суперечностей, що негативно відбивається на якості податкового контролю та призводить до порушення прав і законних інтересів платників податків.

Так, пункт 1 статті 11 Закону про ДПС (у редакції статті згідно з Законом від 12.01.2005 року № 2322-IV) передбачає право податкових органів проводити \"документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов\'язаних із нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов\'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі)\". Разом з тим законодавець не визначив долю схожого за змістом визначення \"камеральної перевірки\", закріпленого Законом № 2181 (статтею 4), під якою розуміється перевірка \"яка проводиться контролюючим органом винятково на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків\". Зі змісту підпункту \"в\" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181 зрозуміло, що внаслідок проведення камеральної перевірки контролюючий орган \"виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов\'язання\". У той же час у наказі державної податкової адміністрації України від 27.10.2004 № 616 [9] йдеться про те, що камеральні перевірки застосовуються лише щодо місцевих податків і зборів, ресурсних платежів і збору за проведення гастрольних заходів.

Таким чином, не зрозумілою є позиція законодавця щодо співвідношення двох видів перевірок, адже зміст поняття \"камеральна перевірка\" є значно вужчим ніж поняття \"документальна невиїзна перевірка\". Крім того, невідомо, чи може невиїзна (камеральна) перевірка бути плановою або позаплановою, адже прямої заборони на це законодавством не передбачено.

Вживаючи термін \"невиїзна\" чи \"камеральна\", нормотворці також не вказують на місце проведення цього виду перевірки, що стає зрозумілим лише після логічного порівняння з визначенням планової чи позапланової виїзної перевірки. На нашу думку, доцільно було б визначити невиїзну (камеральну) перевірку, як таку, що проводиться за місцем знаходження податкового органу на підставі поданих платником податків декларацій, звітів, інших документів, пов\'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов\'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі, а також інших документів про діяльність платника податків, що є в наявності у податкового органу.

Стаття 11 та 111 Закону про ДПС передбачає право податкових органів проводити планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків, додержання валютного законодавства суб\'єктами оподаткування.

Планова виїзна перевірка не є новою в практиці податкового адміністрування, оскільки досить давно передбачена Указом про дерегулювання, положення якого законодавець майже повністю переніс до Закону про ДПС. Разом з тим на відміну від Указу Закон передбачає можливість застосування зазначеного виду перевірок не лише до суб\'єктів підприємницької діяльності, а, фактично, до усіх фізичних та юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів).

Відповідно до статті 111 Закону про ДПС планові виїзні перевірки передбачаються планами-графіками, погодженими у порядку, визначеному Постановою № 112. Проводяться такі перевірки одночасно усіма контролюючими органами за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності платника податків не частіше одного разу на календарний рік. Про проведення планової виїзної перевірки платника податків повідомляють не пізніше ніж за десять днів до дня її проведення.