ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Податки за років правління Петра І історико-правові аспекти

До нас дійшли імена „прибильщиків\" – Олексія Курбатова, який запропонував використовувати гербовий або орлиний папір за прикладом Голландії, Степана Вараксіна, Василя Єршова, Олексія Яковлєва, Сторцова, Акіншина [2, с. 23; 3, с. 434].

Уже в 1700 роках Петро I засновує все нові і нові податки. Податки і збори були не лише тяжкими, але й багаточисельними, їх нараховувалося більше 30 [3, с. 442].

Особливий збір був введений як з майстрових, так і робочих, які продавали свої вироби на площах, і з тих, хто наймався на роботу.

Платня за торгівлю з лавок складала 50 коп.; з лотків – 30, вроздріб – 22. Майстри і підмайстри, учні і чорноробочі сплачували відповідно 30, 15, 10 коп. з людини. \"Беломестці\", як торгуючі без платежу 10-х грошів, сплачували цей збір у подвійному розмірі [3, с. 437; 7, с. 489–490].

У 1700 р. було введено пробірне мито, що являло собою збір, який стягувався державними органами пробірного нагляду. Розмір мита залежав від ваги золотих і срібних виробів, а також мистецтва ремесла [8, с. 45].

У тому ж 1705 році вийшов указ про додатковий „сбор с извозчиков десятой доли из получаемой ими по найму платы\". Крім того, вони повинні були сплачувати разом з усіма власниками коней „кінські податки\". Усі ці та інші збори складали майже 80 тис. крб. на рік [4, с. 94].

У цей же час були введені особливий „медовий\" або „бджолиний\" збір із власників пасік.

Створення нової армії і флоту ознаменувалося введенням \"денег Военного приказа на жалование драгунам\", які ще носили назву „драгунских денег\", а також „адмиралтейского приказа корабельных денег\". З 1705 року \"драгунскі гроші\" стали називатися напівполтинними, оскільки їх почали збирати з усіх категорій селян по 25 коп. з кожного двору [4, с. 95].

Саме за часів Петра І до основних податей – подвірної та кінної – додавалися незліченні додаткові податки, які носили надзвичайний характер – драгунський збір, збір на будівлю кораблів тощо. Були введені податки на полоскання білизни, домашні лазні, прогін плотів по річці, торгові податки і мита – всього близько півсотні різних платежів і зборів [9, с. 84].

Податками обкладалися і релігійні вірування. Причому розкольники сплачували податки в подвійному розмірі. Податки збирали за здійснення обрядів шлюбу, хрестин, поховання [1, с. 79].

При Петрі I було створено 12 колегій, чотири з яких: камер-колегія, яка здійснювала нагляд за прибутками; штатсконтор-колегія, яка здійснювала нагляд за видатками; ревізіон-колегія, яка виконувала контрольні функції та комерц-колегія регулювала фінансові питання [2, с. 439; 10, с. 39].

Наприклад, камер-колегії було доручено здійснювати контроль окладних і неокладних доходів.

Окладними називалися доходи, розмір яких був відомий завчасно, наприклад подушний податок.

Неокладні – таке мито, відкуп, податок із заводів тощо, розмір якого завчасно не міг бути відомим.

Камер-колегія мала мережу своїх закладів на місцях. Для збору прибутку були також створені канцелярії, які були підпорядковані Імперській канцелярії. Такі збори носили назву канцелярських. Вони вважалися дрібними. Разом з тим лише одна рибна канцелярія давала прибуток у рік – 100 тис. крб., медова – 70 тис. крб. [3, с. 442].

Третя група – становили податки, що збиралися з окремих категорій платників податків (крім поміщицьких селян). Так, податок „по однодворческому окладу\" (1–3 крб. з кожного двору) був найважливішим податком для селян південних окраїн [1, с. 80].

До четвертої групи постійних податків належали регіональні, місцеві податки, що спрямовувалися на утримання місцевої адміністрації, гарнізонів, на потреби зв\'язку, транспорту (пошт, ямщиків, доріг тощо) [1, с. 80].

Надзвичайні або екстраординарні податки також розподілялися на декілька груп.

До першої групи належали різні збори провіанту і фуражу на потреби армії. Залежно від місцевості, де розташовувалися війська, виникали і назви цих зборів: „Санкт-Петербурзький\", „Ризький\", „Київський\", „Азовський\" тощо.

Розмір провіантського податку змінювався залежно від цін на продовольство в окремому районі. Провіантські та фуражні повинності важким тягарем лягали на плечі платників тих повітів, територію яких було відведено під зимові квартири армії. Так, населенню Київської губернії перебування армії в 1714 р. обійшлося 109 тис. крб., що в середньому становило 1 крб. 20 коп. платежів з кожного двору [1, с. 81; 4, с. 96].

До другої групи екстраординарних податків належали збори на поставки рекрутів і коней. Кожний рекрут обходився податному населенню не менше як 100 крб. За порушення правил рекрутського набору стягувалися великі штрафи, загальний розмір яких у 1719 році досяг 936 тис. крб., у той час коли сума постійних податків за той же рік по всій країні становила 1 млн 400 тис. крб. [1, с. 81].

У 1712 році було введено окремий податок на будівництво Кронштадта, а також податок на утримання майстрових на будівництві. Робітних людей посилали на численні будівництва укріплень, каналів, доріг, на заготівлю і сплавляння лісу та утримували за рахунок платників.

Лише в одній Київській губернії загальна сума різних податків, яку сплачували селяни з кожного двору, становила 4 крб. 18 коп. З них – на постійні податки припадало 1 крб. 64 коп. або 39,2 %, а інші 2 крб. 54 коп. або 60,8 % припадало на екстраординарні податки [1, с. 81; 4, с. 96].

У державному архіві Нижегородської області до цього часу збереглися укази Петра І, що закінчувалися: „И оные потребные деньги выслать к великому государю, не замешкав, а буде мешкать станешь, то быть тебе в великой опале, даже до смерти\" [9, с. 84].

Про те, яка увага на державному рівні приділялася тим, хто зловживав службовим становищем з питань поповнення казни, свідчить указ 1718 р., в якому вказувалося, що злочини, пов\'язані з „похищением казны\", були приєднані до трьох найтяжчих у той час злочинів – бунту, зради та замаху на життя самодержавця [1, с. 82].

У першій чверті XVIII ст. почала проявлятися криза подвірного оподаткування. Велика кількість дрібних, різного роду великих і малих, постійних і тимчасових податків потребувала реформування. Число податків і повинностей сягало понад 40 і ділилася на декілька груп.

Другим суттєвим недоліком подвірного обкладанням податками була система збору податків по дворах. Подвірне оподаткування не дозволяло збільшувати податкові надходження і з максимальною повнотою враховувати все платоспроможне населення, облік дворів, а не населення, зводив нанівець контроль за платниками, оскільки в ньому не було повної інформації, про кількість усього населення країни.

Потрібна була така податкова система оподаткування, яка б охопила податками всіх потенційних платників і одночасно дала б змогу ефективному надходженню податків до скарбниці.

Література:

1. Нечай Н. Нариси з історії оподаткування. – К.: Вісник податкової служби України, 2002. – 144 с.

2. Черник Д.Г. Налоги в рыночной экономике. – М.: Финансы Юнити, 1997. – 383 с.

3. Кучерявенко Н.П. Курс налогового права в 6-ти томах. – Том 1 / Генезис налогового регулирования (в 2-х частях): Часть I. – Харьков: „Легас\", 2002. – 665 с.

4. Нечай Н. Податкова політика Російської імперії в період правління Петра I // Вісник податкової служби України – № 47/48. – 1999. – С. 93–96.

5. Ключевський В.О. Сочинения в 9-ти томах / Под ред. В.Л. Янина: Курс русской истории. – Т. 4. – М.: Мысль, 1989. – 398 с.

6. Ярошенко Ф.О., Мельник П.В., Андрущенко В.Л., Мельник В.М. Історія оподатку-вання: Навчальний посібник. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004. – 242 с.

7. Финансовое право: Лекции доцента С-Петербургского университета В.А. Лебедева. – СПб., 1882. – С. 489–490.

8. Толкушкин А.В. История налогов в России. – М.: Юристъ, 2001. – 432 с.

9. Ярошенко Ф.О., Павленко В.Л. Історія податків та оподаткування в Україні: Навчальний посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2002. – 240 с.

10. Цимбал Т.Я. Держава, право та податкова система України (у схемах): Навчальний посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2002. – 45 с.

11. Історія України: Нове бачення / Гурій О.І., Ісаєвич Я.Д., Котляр В.А. та інші. / За ред. В.А. Смолія. У 2-х книгах. – Т. 1 – К.: Україна, 1995. – 350 с.