ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Податки за років правління Петра І історико-правові аспекти

Реферат на тему:

Податки за років правління Петра І історико-правові аспекти

Фінансовий стан Російської держави під час правління Петра І був надзвичайно напруженим. Безперервні воєнні дії, створення власного флоту, будівництво міст, фортець, доріг, каналів, утримання державного апарату вимагало великих матеріальних ресурсів.

Основою оподаткування населення того періоду було подвірне обкладання, введене у 1679 році після перепису населення в 1676–1678 роках та укладення переписних книг.

Уся фінансова політика Петра І була спрямована на постійний і напружений пошук джерел грошових коштів. Тому звернення Петра І до сенату „денег как возможно собирать, понеже деньги суть артерия войны\" став своєрідним девізом його управління [1, с. 75–76].

Починаючи з 1704 року увагу уряду було звернено на всебічне підвищення основних статей державних доходів – прямих податків.

Приріст доходів від прямих податків досягався в основному двома шляхами: збільшенням ставок існуючих і введенням нових податків. До другого методу уряд Петра І удавався частіше.

У тому ж 1704 році було створено спеціальний штат осіб, які були зобов\'язані вигадувати все нові і нові види податків і „сидеть и чинить государю прибыли\". Їх називали „прибильщиками\", а в народі вигадниками, які повинні були вишукувати нові джерела доходу [2, с. 440].

Кількість податків, вигаданих „прибильщиками\", примножувалося з кожним днем. Нові податки посипалися на голову платників Росії. Починаючи з 1704 року один за одним вводилися такі податки і збори: гербовий збір (за видачу та засвідчення документів), поземельний, посажений, криголамний, водопійний, погрібний, з димарів на печі, з мостів і переправ, причальний та відливний – з плавучих суден, помірний, вісчий, хомутний, шапочний, сапожний, з клеймування хомутів, з клеймування та продажу суконь, шапок і чобіт, з квасних напоїв, з варіння пива, воскобоєнь, зі шкіряного, з конячих та ялових шкір, миловарного промислу, з кузень, крамниць, корчм, пекарень, з майстрових і робітних людей, із запису клейма майстрових, із крамничних і „ходячих\" продавців, із продажу свічок, кінських шкір, подушний з „візників\" – десята частка найму, покосовщинний, бджолиний, банний; млиновий – з постоялих дворів, з найму домів, з найму кутків, із дрів, із продажу продуктів харчування, а іноді досить незвичайні збори – з кавунів, горіхів, податок на дубові гроби [1, с. 78; 2, с. 440; 3, с. 434; 4, с. 94; 5, с. 140; 6, с. 117].

У 1700 році був введений „хомутний\" збір.

У цей же період був введений млиновий збір із суворим приписом „о немолонии на мельницах ничьего хлеба без помольных денег\" [1, с. 78].

Згідно з Указом 1704 року думні люди і першостатейні купці повинні були сплачувати такі податки: з домашніх бань – по 3 крб., прості дворяни, купці і різні різночинці – по 1 крб., селяни – по 15 коп. [3, с. 443].

У січні 1705 року вийшов указ „О бритии бород и усов всякого чина людям, кроме попов и дьяконов, о взятии пошлины с тех, которые сего исполнить не захотят, и о выдаче заплатившим пошлину знаков\" [1, с. 78].

Усіх чоловіків, які носили бороду, було поділено на стани і вони зобов\'язані були сплачувати щорічно – прості городяни від 30 крб. і царедворці – до 100 крб. Виняток становили селяни, яким дозволялося носити бороду безкоштовно в своєму селі. Однак при в\'їзді в місто і виїзді з нього вони повинні були сплачувати 1 копійку з бороди [4, с. 94].

Цей оригінальний збір за бороду стягувався, при в\'їзді в місто і виїзді з нього, особливими присяжними збирачами податі (з піших – 50 коп.; з кінних – по 2 крб. з людини, з селян – по 1 коп. з бороди ). Міські жителі, крім священників і дяків, сплачували особливе мито за бороду (Указ від 16 січня 1703 р.), гості і перша стаття гостинної сотні – по 100 крб., середньої і меншої статті (торгові, посадські, приказні і служиві люди ) – 60 крб., третьої статті (посадські і боярські люди, візники тощо ) – 30 крб. З селян брали на воротах мито по 2 гроші з бороди при в\'їзді і виїзді з нього [2, с. 23; 3, с. 437]. У 1715 р. був встановлений єдиний поборідний податок на православних бородачів і розкольників у сумі 50 крб. При бороді повинен бути обов\'язково старомодний мундир. Крім того, розкольники обкладалися подвійним податком.

У 1722 році за Указом царя Сенату вказувалося: „підтвердити накрепко старий указ про бороди, щоб платили по 50 крб. на рік і до того ж, щоб ці бородачі і розкольники ніякої іншої одежі не носили, крім старої, а саме: зипун з стоячим клеєним козирем (воротніком), ферезі і однорядку з лежачим намистом\". З бородача, який з\'являвся в Приказ в іншій одежі, повторно стягували той же платіж у розмірі 50 крб., незважаючи на те, що перед цим річний був сплачений [3, с. 434–435; 5, с. 119–120].

Так, дворецький дворянина Шереметьєва Курбатов, перебуваючи з своїм паном за кордоном, дізнався про винайденим там гербовий податок. Повернувшись додому, він у предметному листі в 1699 р. запропонував Петру I ввести в Росії „орлену\" – папірець, який приносив у казну до 300 тис. крб. у рік доходу [2, с. 441].

В.О. Ключевський писав, що в погоні за прибутком, „прибильщики\" доходили до віртуозності, до втрати здорового глузду, навіть пропонували збори з народження і шлюбів [3, с. 442; 5, с. 121].

До нас дійшли імена „прибильщиків\" – Олексія Курбатова, який запропонував використовувати гербовий або орлиний папір за прикладом Голландії, Степана Вараксіна, Василя Єршова, Олексія Яковлєва, Сторцова, Акіншина [2, с. 23; 3, с. 434].

Уже в 1700 роках Петро I засновує все нові і нові податки. Податки і збори були не лише тяжкими, але й багаточисельними, їх нараховувалося більше 30 [3, с. 442].

Особливий збір був введений як з майстрових, так і робочих, які продавали свої вироби на площах, і з тих, хто наймався на роботу.

Платня за торгівлю з лавок складала 50 коп.; з лотків – 30, вроздріб – 22. Майстри і підмайстри, учні і чорноробочі сплачували відповідно 30, 15, 10 коп. з людини. \"Беломестці\" , як торгуючі без платежу 10-х грошів, сплачували цей збір у подвійному розмірі [3, с. 437; 7, с. 489–490].

У 1700 р. було введено пробірне мито, що являло собою збір, який стягувався державними органами пробірного нагляду. Розмір мита залежав від ваги золотих і срібних виробів, а також мистецтва ремесла [8, с. 45].

У тому ж 1705 році вийшов указ про додатковий „сбор с извозчиков десятой доли из получаемой ими по найму платы\". Крім того, вони повинні були сплачувати разом з усіма власниками коней „кінські податки\". Усі ці та інші збори складали майже 80 тис. крб. на рік [4, с. 94].

У цей же час були введені особливий „медовий\" або „бджолиний\" збір із власників пасік.

Створення нової армії і флоту ознаменувалося введенням \"денег Военного приказа на жалование драгунам\", які ще носили назву „драгунских денег\", а також „адмиралтейского приказа корабельных денег\". З 1705 року \"драгунскі гроші\" стали називатися напівполтинними, оскільки їх почали збирати з усіх категорій селян по 25 коп. з кожного двору [4, с. 95].

Саме за часів Петра І до основних податей – подвірної та кінної – додавалися незліченні додаткові податки, які носили надзвичайний характер – драгунський збір, збір на будівлю кораблів тощо. Були введені податки на полоскання білизни, домашні лазні, прогін плотів по річці, торгові податки і мита – всього близько півсотні різних платежів і зборів [9, с. 84].

Податками обкладалися і релігійні вірування. Причому розкольники сплачували податки в подвійному розмірі. Податки збирали за здійснення обрядів шлюбу, хрестин, поховання [1, с. 79].

При Петрі I було створено 12 колегій, чотири з яких: камер-колегія, яка здійснювала нагляд за прибутками; штатсконтор-колегія, яка здійснювала нагляд за видатками; ревізіон-колегія, яка виконувала контрольні функції та комерц-колегія регулювала фінансові питання [2, с. 439; 10, с. 39].

Наприклад, камер-колегії було доручено здійснювати контроль окладних і неокладних доходів.

Окладними називалися доходи, розмір яких був відомий завчасно, наприклад подушний податок.

Неокладні – таке мито, відкуп, податок із заводів тощо, розмір якого завчасно не міг бути відомим.

Камер-колегія мала мережу своїх закладів на місцях. Для збору прибутку були також створені канцелярії, які були підпорядковані Імперській канцелярії. Такі збори носили назву канцелярських. Вони вважалися дрібними. Разом з тим лише одна рибна канцелярія давала прибуток у рік – 100 тис. крб., медова – 70 тис. крб. [3, с. 442].