ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Питання термінології в медичному праві

Таке визначення терміна „заклад охорони здоров\'я\", на нашу думку, не є досконалим і сьогодні потребує подальшого доопрацювання в розкритті його змісту, особливо в нових умовах формування демократичної, соціальної і правової держави в ринкових умовах, при радикальних змінах у відносинах суб\'єктів господарювання різних форм власності в єдиному медичному просторі України на засадах введення обов\'язкового медичного страхування і вже функціонуючого приватного страхування. Термін „заклад охорони здоров\'я\", незважаючи на свою медичну спрямованість, є все ж таки терміном загальновживаним, який зустрічається як у законодавстві, так і в науковій, публіцистичній і художній літературі. Від точності його визначення і розуміння значною мірою залежить чіткість і повнота правового регулювання його організації і діяльності, для виключення і попередження правових колізій в аспекті співпраці та відносин медичних закладів різних форм власності.

Сучасні ринкові відносини перетворюють медичну допомогу в товар. Становлення медичних установ – закладів охорони здоров\'я, як продавців медичних послуг у частині їхньої основної діяльності відбувається досить активно. Тому необхідна розробка правових і нормативних документів, які б стимулювали і регулювали поглиблення ринкових відносин, що сприятиме трансформації системи організації медичної допомоги в нових умовах.

На думку науковця З. Гладуна [10, С. 101], дати визначення цього поняття можна шляхом виявлення характерних, змістовних рис закладу охорони здоров\'я:

– метою його діяльності є надання медичної допомоги – звідси й випливають його головні завдання, реалізація державних і місцевих програм з охорони здоров\'я; забезпечення надання населенню гарантованого рівня і обсягу медичної допомоги; розвиток профілактичного напряму в охороні здоров\'я; охорона здоров\'я окремих малозахищених категорій населення, зокрема матерів і дітей; удосконалення управління закладами охорони здоров\'я (якщо такі є у підпорядкуванні); здійснення заходів щодо раціонального використання бюджетних асигнувань, матеріально-технічної бази, впровадження нових форм організації праці в нових ринкових умовах з метою підвищення її продуктивності та доступності населенню;

– заклад охорони здоров\'я – певна організація, яку характеризує організаційна єдність, і яка має ту чи іншу, властиву лише їй, внутрішню структуру, що відображає виконувані завдання і функції;

– у ньому працює колектив медичних працівників, члени якого здійснюють свою професійну діяльність.

Найбільш вдалим науковець З. Гладун вважає таке визначення досліджуваного поняття „заклад охорони здоров\'я\" – це зареєстрована інституція, метою якої є надання пацієнтам кваліфікованої медичної допомоги, у встановленому законом порядку, яка пройшла акредитацію та одержала ліцензію на право надання певного виду (видів) медичної допомоги і в якій на професійній основі працює колектив медичних та інших працівників, здійснюючи свою професійну діяльність [10].

Підсумовуючи вищенаведене, приходимо до висновку, що галузь охорони здоров\'я в Україні на даному етапі має ряд проблем, першопричинами яких є неврегульованість життєво важливих питань на законодавчому рівні, суперечливість і неточність діючого законодавства. Виходячи з реалій сьогодення, потребує вдосконалення законодавство у сфері охорони здоров\'я, адже наявність дієвих нормативно-правових актів є запорукою формування ефективної державної політики в даній галузі та її успішної реалізації. Крім того, якщо говорити про наявність медичного права, то необхідно розробити Медичний кодекс України, який регулюватиме взаємовідносини між лікарем і пацієнтом, між пацієнтом і державою, між лікарем і державою і буде запорукою ґарантії захисту прав пацієнтів і медичних працівників та закріпить основні поняття, які використовуються в медичній галузі.

Література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Основи законодавства України з охорони здоров\'я: Закон України від 19 листопада 1992 року № 2801-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 10–11. – Ст. 86.

3. Основи законодавства Російської Федерації про охорону здоров\'я громадян: Закон РФ від 22.07. 93 № 5489–1. Із змінами, внесеними Указом Президента РФ від 24.12.93 № 2288, Федеральним Законом від 2.03.98 № 30 – Ф3.

4. Загальна декларація прав людини: Резолюція № 1386 (ХІУ) Генеральної Ассамблеї ООН 20.11.1959.

5. Конвенція про права дитини. 44 сесія Генеральної Ассамблеї ООН (резолюція№ 44/25 20.11.89 ). Ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789–ХІІ 27.02. 91.

6. Гельсінська декларація Всесвітньої медичної Асоціації 1964 р.

7. Венеціанська декларація Всесвітньої медичної Асоціації 1983 р.

8. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права. – Ст. 12.

9. Вороненко Ю.В., Москаленко В.Ф. Соціальна медицина та організація охорони здоров\'я. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. – С. 605.

10. Гладун З. Заклади охорони здоров\'я: основи правового статусу // Право України. – 2003. – № 6. – С. 10–104.

11. Рудень В.В., Венедиктов Д.Д. О научных основах управления здравоохранением. – М.: ЦОЛИУВ, 1981. – 39 с.

12. Рудень В.В. Страхова медицина і медичне страхування. – Львів, 1989.

13. Підприємство, господарство, право. – 2002. – № 5. – С. 16.

14. Термінологічний словник-довідник менеджера охорони здоров\'я / Білий В.Я., Бойчук М.П., Голик Л.А., Жаховський В.А., Кованська В.А., Криштопа Б.П., Пащенко В.М., Радиш Я.Ф. – К., 2001. – С. 66–67.