ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Особливості непрямих методів визначення податкових зобов’язань платників податків

Згідно з п. 4.3 ст. 4 Закону № 2181 непрямі методи можуть застосовуватися в двох випадках:

1. Платник податків не подав податкову декларацію і при цьому:

– не встановлене фактичне місцезнаходження підприємства чи його відособлених підрозділів і місцезнаходження фізичної особи;

– платник податків чи його посадові особи ухиляються від надання відомостей, передбачених законодавством (не подають чи подають недостовірні відомості);

– платник податків не веде податкового обліку;

– відсутні визначені законодавством первинні документи (загублені, викрадені тощо).

Декларація була подана, але при документальній перевірці, проведеній податковим органом, платник податків документально не підтверджує розрахунки, наведені в ній.

Схожі підстави також передбачені у законодавстві інших країн, де застосовуються непрямі методи. Так, у Німеччині податкові органи можуть визначити розмір доходу, якщо платник на запит податкових органів не надасть даних, що підтверджують зазначені у декларації відомості. У Франції, у випадку неподання податкової декларації, навіть після вимоги податкового органу про її подачу, а також за відсутності відповіді на запити податкових органів чи перешкоджання перевірці, застосовується процедура taxation d\'office, тобто проводиться оцінка податкової бази платника на підставі доступної інформації [4].

Відповідно до Постанови № 697 можуть використовуватися наступні чотири методи визначення податкових зобов\'язань платника податків:

1. Метод економічного аналізу (базується на взаємозв\'язку і взаємозалежності різних економічних показників (валові доходи, валові витрати тощо), що характеризують господарську діяльність платника податків. Цей метод використовується для оцінки: обсягів виробництва; матеріальних і нематеріальних витрат; приросту активів; витрат на оплату праці; валових доходів і витрат; обсягів реалізації і придбання продукції.

2. Метод розрахунку грошових надходжень (ґрунтується на визначенні показника доходів, отриманих платником податків від здійснення господарської діяльності).

3. Метод контролю витрат і доходів суб\'єктів підприємницької діяльності–фізичних осіб (базується на аналізі показників (доходи, витрати та ін.), що характеризують підприємницьку діяльність суб\'єкта підприємницької діяльності – фізичної особи.

4. Метод аналізу інформації про доходи і витрати платників податків (ґрунтується на оцінці інших елементів податкової бази).

У міжнародній практиці використовують п\'ять основних методів непрямого визначення величини доходу [8]:

1. Метод визначення джерел отримання коштів та їх використання (метод джерел і використання фондів). Даний метод являє собою непрямий аналіз, при якому отриманий дохід платника податків відноситься у дебет, а проведені витрати – у кредит. При використанні такого методу перевірки інспектор порівнює доходи (джерела їх отримання) та витрати (джерела використання). У випадку, коли кредитова частина перевищує дебетову, тобто доходи перевищують витрати, різниця являє собою заниження чистого прибутку.

2. Метод визначення \"чистої\" вартості майна (багатства). Метою застосування цього методу є визначення доходу платника податків по змінах у \"чистій вартості майна (багатства)\", тобто по витратах на придбання основних фондів, не відображених у декларації.

3. Метод визначення банківських депозитів. Цей метод ґрунтується на вивченні особою, яка перевіряє, внесків платників податків на його банківських рахунках та з\'ясуванні джерела отримання коштів для цих внесків. Аналіз визначення банківських депозитів корисний у випадках, якщо платник вкладає у банки більшу частину свого доходу. У випадку, коли платник податків придбаває нерухомість, розраховується з іншими підприємствами чи витрачає кошти на особисті потреби, не вкладаючи кошти спочатку на банківські рахунки, при перевірці застосовуються інші методи.

4. Метод визначення процентних показників (метод розрахунку процентів) застосовується при визначенні типових для даного виду діяльності або підприємства коефіцієнтів, які розраховуються при проведенні перевірки щодо діяльності платника податків за попередні роки до результатів діяльності аналогічних підприємств цієї галузі або виду бізнесу. Такі коефіцієнти базуються на урядових або комерційних публікаціях (урядові, статистичні, податкові, банківські збірники тощо), але також можуть визначатися за даними звітності платника податків за попередні періоди.

5. Метод визначення товарів та їх кількості (валовий метод). Цей метод застосовується у випадках, коли інспектор може встановити чи визначити кількість продукції і ціну за одиницю (або націнку). У багатьох випадках валові доходи можна підрахувати, якщо встановлено обсяги виробництва (бізнесу) платника податків.

Непрямі методи у різних країнах характеризуються своїми особливостями, що обумовлюється специфікою податкового законодавства, станом розвитку судової влади, правовою культурою, історичними передумовами та іншими факторами. У деяких випадках податкові органи під час використання непрямих методів вдаються до прискіпливого дослідження величезної кількості ознак, з метою встановлення реального добробуту платників. Наприклад, у США податкові органи здійснюють дослідження сміття платника, щоб встановити рівень споживання останнього та, відповідно, його майновий стан. Наприклад, під час розслідування справи про ухилення від оподаткування відомим тенором Лучіано Паваротті, податковою службою було спростовано фіктивне резиденство співака в одній із офшорних територій, оскільки, як виявилося, в будинку, де він нібито постійно мешкав, розмір душу був дуже малий, і Паваротті, враховуючи його розміри, просто фізично не міг там поміститися [4].

Основною характерною ознакою непрямих методів різних країн є те, що вони застосовуються лише у тих випадках, коли реальний дохід платника не можна визначити через брак інформації, або якщо наявна інформація є необ\'єктивною.

Особливістю застосування непрямих методів в Україні є те, що законодавством не передбачено мінімального розміру припустимої розбіжності між сумами, відображеними платником у документації і розрахованими податковим органом із застосуванням непрямих методів перед виставлянням вимоги про сплату податку з відповідної різниці. Адже це дає підстави для притягнення платника податків до відповідальності за несплату податку, якщо різниця буде становити усього кілька десятків гривень. Крім того, відсутність такої межі робить неефективною діяльність податкової служби, коли для визначення різниці у кілька гривень використовуються колосальні фінансові та трудові ресурси під час збору інформації. Корисно буде врахувати досвід застосування непрямих методів у Франції, де визначення податкової бази з прибуткового податку на підставі \"зовнішніх ознак\" застосовується, лише \"якщо оцінка, проведена на підставі спеціальної шкали, показує дохід більше 275 тис. франків. Крім того, необхідною умовою є те, щоб отримана оцінка перевищувала як мінімум на третину задекларований платником податків дохід у поточному і попередньому роках [6, 96]\".