ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Організаційно-правові питання формування державної інформаційної політики України

Реферат на тему:

Організаційно-правові питання формування державної інформаційної політики України

З початку 90-х років ХХ століття проблематиці формування державної інформаційної політики приділяється значна увага в багатьох державах, особливо у контексті інформаційної безпеки. Зазначені проблеми знаходяться і у полі зору Верховної Ради, Президента та Уряду України. Стимулом цього виступають також взяті Україною зобов\'язання щодо інтеграції у світове співтовариство, у тому числі відповідно до Програми інтеграції України до Європейського Союзу.

Провідне місце у державній інформаційній політиці займають питання такої складової національної безпеки, як інформаційна безпека. Особливість інформаційної безпеки полягає у тому, що вона виступає також важливим фактором економічної безпеки людини, суспільства, держави.

У даній роботі пропонується звернути увагу на таку соціогенну загрозу національній безпеці, як комп\'ютерна злочинність (кіберзлочинність).

У ряді міждержавних нормативно-правових актів визнано, що кіберзлочинність сьогодні становить загрозу не тільки національній безпеці окремих держав, а й безпеці людству та міжнародному порядку.

За оцінками Інтерполу, оголошеними на шостому засіданні Робочої групи по співробітництву правоохоронних органів країн Центральної та Східної Європи (м. Мюнстер, 28–30 серпня 2000 року) з питань боротьби з комп\'ютерною злочинністю, прибутки комп\'ютерних злочинців у світі посідають третє місце після доходів наркоділків та нелегальних постачальників зброї.

В Україні сьогодні відсутня концепція стратегії реалізації державної політики щодо боротьби з кіберзлочинністю. Стурбованість щодо зазначеної проблематики і розуміння її в контексті державної та міжнародної безпеки на загальнодержавному рівні висловив Президент України у своєму виступі на пленарному засіданні Самміту та асамблеї тисячоліття, а також Ради безпеки ООН (м. Нью-Йорк, вересень 2000 р.).

Проблеми кіберзлочинності у контексті інформаційної безпеки, як складової національної безпеки, розглядалися неодноразово Радою національної безпеки і оборони України. Про це, зокрема, свідчать Укази Президента України \"Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 червня 1997 року \"Про невідкладні заходи щодо впорядкування системи здійснення державної інформаційної політики та удосконалення державного регулювання інформаційних відносин\" від 21 липня 1997 р. № 663; \"Про рішення Ради національної безпеки і оборони від 31 жовтня 2001 року \"Про заходи щодо вдосконалення державної політики та забезпечення інформаційної безпеки України\" від 6 грудня 2001 р. № 1193/2001. Окремі заходи визначені Президентом України в Указах \"Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень\" від 14 липня 2000 р. № 891; \"Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні\" від 31 липня 2000 р. № 928/2000; \"Про деякі заходи щодо захисту державних інформаційних ресурсів у мережі передачі даних\" від 24 вересня 2001 р. № 891/2001 та інших.

У ході дослідження встановлено, що правоохоронними органами з 1994 року щорічно в Україні офіційно реєструється до десяти злочинів, що вчиняються з використанням комп\'ютерних технологій. Однак статистичні показники не відповідають реальному становищу. З\'ясовано, що цей вид злочинів у нашій країні має дуже високий рівень латентності: вони приховані від офіційної статистики. Показники щодо злочинів, які вчиняються з використанням комп\'ютерних технологій, розпорошені у відомчих обліках. За експертними оцінками, рівень латентності кіберзлочинності становить 90–95 %.

Високий рівень латентності кіберзлочинності серед інших чинників зумовлений наступним:

– низьким рівнем спеціального технічного оснащення правоохоронних органів сучасними засобами комп\'ютерної техніки та комп\'ютерними технологіями;

– відсутністю знань та навичок виявлення, розкриття та розслідування кіберзлочинів через обмеження доступу до відповідних методик, тактики та техніки;

– низьким рівнем інформаційної культури, підготовленості широкого кола кадрів правоохоронних органів та суддів щодо притягнення винних до кримінальної відповідальності;

– недовіра потерпілих до правоохоронних органів (пов\'язано з вищезазначеними чинниками) тощо.

У контексті організації роботи з кадрами та їх підготовки необхідно зазначити, що аналіз змісту вітчизняних підручників із кримінології, криміналістики, кримінального та кримінально-процесуального права свідчить, що зазначеній проблематиці не надавалося належної уваги. Це, у свою чергу, зумовлено тим, що у навчальних закладах правоохоронних органів та інших вузах юридичного профілю в нашій країні питання боротьби з кіберзлочинністю практично не розглядалися фундаментально.

Ґрунтовному дослідженню проблем боротьби з кіберзлочинністю також не сприяла відсутність показників у державній кримінальній статистиці. Більшість виявлених злочинів, що вчиняються з використанням комп\'ютерних технологій, у тому числі у сфері економічної (господарської) діяльності, розпорошені у звітності різних підрозділів правоохоронних органів серед показників інших видів злочинності.

Порівняльний аналіз досліджень зарубіжного досвіду боротьби з кіберзлочинністю свідчить, що вона має тенденцію до зростання. Однією з умов її зростання є ускладнення технічних систем глобального зв\'язку (телефонного, радіо та супутникового, їх взаємоінтеграція через Інтернет) і спрощення доступу до використання комп\'ютерних технологій широкого кола користувачів через персональні комп\'ютери.

У провідних, економічно розвинених країнах (США, ФРН та ін.) рівень кіберзлочинності вимірюється кількісно тисячами, економічні збитки становлять мільярди доларів США.

Дослідження проблем боротьби з кіберзлочинністю показало, що орієнтація тільки на технічні та технологічні засоби забезпечення інформаційної безпеки (технічного захисту інформації) в умовах інформатизації, зокрема профілактики кіберзлочинів, не має значного успіху. Особливо це відчувається з приєднанням до міжнародних систем телекомунікації нових країн та підвищення інтелектуального рівня користувачів комп\'ютерної техніки.

Парадокс полягає в тому, що чим складнішим стає комп\'ютерне програмно-математичне забезпечення, тим вразливіші традиційні організаційні заходи та засоби інженерно-технічного захисту інформації в автоматизованих (комп\'ютерних) системах, зокрема щодо несанкціонованого доступу.

Проблемою наступного порядку також є і те, що з розвитком сучасних електронних засобів інформації розвиваються технічні засоби перехоплення та доступу до інформації, яка обробляється і передається в електронних системах телекомунікації. Доступ до цих засобів не є великою проблемою для злочинних формувань.

Найбільшу небезпеку для суспільства, держави становить транскордонна організована кіберзлочинність: комп\'ютерний тероризм; диверсії, інші прояви антагоністичної інформаційної боротьби кримінальних формувань із державою, правоохоронними органами; крадіжки інформації з комп\'ютеризованих баз даних та порушення права інтелектуальної власності на комп\'ютерні програми; шахрайства з використанням комп\'ютерних технологій, особливо у сфері міжнародних економічних відносин (кредитно-фінансові, банківські) тощо.

Серед державних організаційно-правових заходів щодо протидії кіберзлочинності можна визначити наступні:

1. Урядом України створено ряд спеціальних організаційних структур щодо координації напрацювання державної політики у сфері організаційно-правового забезпечення входження нашої держави у світове інформаційне суспільство. Серед них виділимо декілька:

Урядова комісія з питань інформаційно-аналітичного забезпечення органів виконавчої влади. Комісією, серед інших проектів нормативно-правових актів, розглянуто розроблений науковцями МНДЦ спільно з науковцями НАВСУ, НДЦ правової інформатики Академії правових наук України та Академії державної податкової служби проект Концепції реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин шляхом розробки Кодексу про інформацію. За своїм змістом ця Концепція спрямована на системну, комплексну організаційно-правову реалізацію на законодавчому рівні державної політики у сфері суспільних інформаційних відносин. Кодифікація інформаційного законодавства сприятиме, поряд з іншим, правовому забезпеченню боротьби з кіберзлочинністю. Заходи щодо розробки остаточного варіанта і реалізації зазначеної Концепції включені до завдань Національної програми інформатизації України. Проте реалізація даної Концепції не здійснюється через ряд організаційних, бюрократичних чинників.