ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Організаційно-правові засади внутрішнього та зов-нішнього аудиту банків: теоретичні та практичні проблеми

Перш ніж продовжити аналіз питань використання аудиту як засобу профілактики фінансових правопорушень, слід зазначити, що термін „аудит\" неоднозначно застосовується в науковій і навчальній літературі, а також у законодавстві України. Тому вважаємо за необхідне піддати аналізу визначення аудиту в чинних нормативно-правових актах України.

Відповідно до статті 4 Закону України „Про аудиторську діяльність\" під аудитом розуміється „перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб\'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам\". Цей закон встановлює можливість проведення аудиту тільки, так званими, незалежними аудиторами, аудиторськими фірмами, уповноваженими суб\'єктами господарювання на його проведення і нічого не відзначає щодо внутрівідомчих аудиторських служб.

Аудит може проводитись як з ініціативи господарюючих суб\'єктів, так і у випадках, коли держава на законодавчому рівні визначила проведення обов\'язкового аудиту.

Так, згідно зі ст. 10 Закону України „Про аудиторську діяльність\" проведення аудиту є обов\'язковим у ряді випадків, зокрема, для визначення стану фінансової дисципліни в комерційних банках, достовірності та повноти річного балансу і поданої ними звітності, перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, емітентів цінних паперів із метою підтвердження їх платоспроможності або порушення питання про визнання банку неплатоспроможним або банкрутом.

Як зазначалося вище, вимога про необхідність здійснення аудиторських перевірок діяльності комерційних банків вперше з\'явилася в Законі України „Про банки і банківську діяльність\" від 20 березня 1991 року [11], в якому ст. 35 закріплювала таку необхідність, а ст. 36 встановлювала обов\'язок комерційних банків публікувати річний баланс і рахунки прибутків та збитків за формою і в строки, встановлені Національним банком України, у спеціальному виданні після підтвердження достовірності поданих у них відомостей аудитором (аудиторською фірмою). Недоліком даного закону слід вважати відсутність норм, які б регулювали порядок проведення аудиту банків, встановлювали компетенцію органів, відповідальних за фінансовий контроль у цих установах. Цю прогалину було вже усунуто Законом України „Про банки та банківську діяльність\" 2000 року [12], який містить главу 7 „Управління банком\" (ст.ст. 37-46). Так, згідно з цим законом органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку (ст.37). У ст.45 закріплені положення про створення банками служби внутрішнього аудиту, до функцій якої віднесено:

  1. нагляд за поточною діяльністю банку;

  2. контроль за дотриманням законів, нормативно-правових актів Національного банку України та рішень органів управління банку;

  3. перевірка результатів поточної фінансової діяльності банку;

  4. аналіз інформації та відомостей про діяльність банку, професійну діяльність її працівників, випадки перевищення повноважень посадовими особами банку;

  5. надання спостережній раді банку висновків і пропозицій за результатами перевірок;

  6. інші функції, пов\'язані з наглядом і контролем за діяльністю банку.

Служба внутрішнього аудиту підпорядковується спостережній раді банку та звітує перед нею, діє на підставі положення, затвердженого спостережною радою, має право на ознайомлення з усією документацією банку та нагляд за діяльністю будь-якого підрозділу банку, уповноважена вимагати письмові пояснення від окремих посадових осіб банку щодо виявлених недоліків у роботі. Однією з форм нагляду за комерційними банками з боку Національного банку України є погодження з останнім кандидатури керівника служби внутрішнього аудиту (ст.45).

Служба внутрішнього аудиту не несе відповідальності і не має владних повноважень щодо операцій, за якими вона здійснює аудит, однак несе відповідальність за обсяги та достовірність звітів, які подаються спостережній раді щодо питань, віднесених до її компетенції, визначених цим законом. Працівники служби внутрішнього аудиту при призначенні на посаду дають письмове зобов\'язання про нерозголошення інформації щодо діяльності банку та збереження банківської таємниці відповідно до вимог глави 10 цього Закону.

Щодо вимог до проведення зовнішнього аудиту банку, він може бути як ініціативним, так і обов\'язковим. Так, ст. 69 Закону України „Про банки та банківську діяльність\" встановлює, що фінансова звітність банків, яка подається до Національного банку України, має бути щорічно перевірена аудитором. Аудиторська перевірка банку здійснюється аудитором, який має сертифікат Національного банку України на аудиторську перевірку банківських установ. Аудиторський звіт повинен містити:

  1. баланс банку;

  2. звіт про рахунки доходів і витрат;

  3. звіт про рух капіталу;

  4. таблицю строків активів і пасивів;

  5. інформацію щодо достатності резервів і капіталу банку;

  6. інформацію щодо адекватності бухгалтерського обліку, процедури внутрішнього аудиту та заходів контролю банку;

  7. висновок про те, чи відображає наданий банком фінансовий звіт дійсний фінансовий стан банку.

Отже, законодавчо закріпленими є два види аудиту банків: внутрішній, що здійснюється відповідними структурними підрозділами банку, та зовнішній, який здійснюється незалежними аудиторами (аудиторськими фірмами) і може бути як обов\'язковий, так і ініціативний. Причому при аналізі даних видів аудиту банку слід враховувати особливості, що випливають з мети, поставленої перед тими, хто проводить перевірки, а також організаційно-правові засади їх діяльності.

Загальне визначення аудиту банку міститься в Положенні про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 20 березня 1998 року № 114 (далі – Положення) [10]. Так, відповідно до статті 2 Положення, аудит банку – це визначення стану банку на основі перевірки правильності складання та підтвердження достовірності балансу, обліку прибутків і збитків, аналізу стану обліку, відповідність обліку та дій банку вимогам чинного законодавства, дотримання рівності прав акціонерів (учасників) при розподілі дивідендів, голосуванні, наданні прав на придбання нових акцій тощо та підготовка висновків для надання інформації керівництву, акціонерам (учасникам) банку та іншим користувачам. Під аудиторською перевіркою автори даного Положення розуміють систему засобів перевірки документів інформаційної системи, облікових записів, статистичних матеріалів, а також контроль за достовірністю виконання необхідних процедур, зазначених у Положенні. Внутрішній аудит банку визначається як незалежна оцінка системи внутрішнього контролю, встановленого у комерційному банку. Головна увага при внутрішньому аудиті зосереджена на здійсненні аналізу інформаційної системи, включає систему бухгалтерського обліку і супутніх видів контролю, вивчення фінансової та операційної інформації, дослідженні економічності та ефективності операцій. Зовнішній аудит у Положенні визначається як перевірка, що здійснюється незалежними висококваліфікованими спеціалістами в галузі аудиту, контролю та аналізу фінансово-господарської діяльності на підставі наявності відповідного сертифіката на право здійснення аудиторської діяльності.