ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Ознаки неправдивого алібі при проведенні допиту

Реферат на тему:

Ознаки неправдивого алібі при проведенні допиту

Для уникнення визнання неправдивого алібі доказом невинності особи у вчиненні злочину слідчому допоможе своєчасне його виявлення або діагностування. Взагалі діагностика дозволяє розпізнавати стан об\'єктів, подій, явищ і процесів. Термін „діагностика\" запозичений з медицини, де він означав розпізнавання хвороби [1]. Розпізнати – означає встановити подібність до вже відомого.

Заява підозрюваним або обвинуваченим хибного алібі є одним із видів завідомо неправдивих показань або активної неправди. Ще Ганс Гросс вказував, що неправдиві посилання на алібі – це найбільш звичайний та сильний засіб для виправдання винних [2].

Р.С. Бєлкін вважав неправдиве алібі комбінованим способом фальсифікації інформації про вчинення злочину певною особою [3]. Неправдиве алібі, як він зазначав, – це створення злочинцем хибного уявлення про своє перебування у момент, що цікавить слідство, в іншому місці [4].

Як зазначають В.П. Бахін та Н.С. Карпов, до заяви алібі, як найбільш поширеного прийому протидії, удаються запідозрені у вчиненні злочину. 78 % опитаних ними засуджених відповіли, що підготовка до здійснення протидії розслідуванню виражалася у підготовці алібі [5].

В.О. Образцов розглядає висунення неправдивого алібі як одну з найбільш поширених форм протидії розслідуванню з метою ухилення від відповідальності. Сутність цієї акції зводиться до формування правопорушником, його спільниками або іншими незацікавленими у його відповідальності за вчинене особами, системи фальсифікованих доказів, що реабілітують злочинця перед суспільством і слідством (шляхом застосування заходів з недопущення у кримінально-процесуальне доказування достовірної інформації, що адекватно відтворює його причетність до вчиненого та роль у ньому, з нейтралізації можливостей існуючих проти нього доказів і направлення слідства хибним шляхом) [6].

О.С. Андрєєв та В.П. Лавров розглядають неправдиве алібі як прийом протидії розкриттю та розслідуванню злочинів. Неправдиве алібі, як вони зазначають, являє собою сукупність дій обвинуваченого і пов\'язаних з ним осіб з обґрунтування, висунення та відстоювання не відповідаючій істині інформації про знаходження особи, яка вчинила злочин, у момент його вчинення, і спрямовані на перешкоджання встановлення об\'єктивної істини правоохоронними органами у їх діяльності з розкриття і розслідування злочинів [7].

Проблеми неправдивого алібі, зазначають О.С. Андрєєв та В.П. Лавров, виходять за межі терміна „спосіб приховання злочину\". Головною і кінцевою метою суб\'єкта висунення неправдивого алібі є необґрунтоване рішення особи, яка проводить розслідування, або суду про припинення щодо суб\'єкта алібі кримінальної справи або призначення більш м\'якого покарання, ніж необхідно. Коло осіб, які беруть участь у формуванні, повідомленні та відстоюванні неправдивого алібі, ширше, ніж при приховуванні злочину. Неправдиве алібі постає як елемент способу протидії, при цьому зміст діяльності з його реалізації тісно пов\'язаний і обумовлений з іншими прийомами протидії. Неправдиве алібі є способом, або формою, чи прийомом протидії розслідуванню злочину у випадку його повідомлення відповідному органу з метою ухилення від кримінальної відповідальності винної у вчиненні злочину особи [7].

Приєднується до зазначених думок й Н.В. Кручініна, яка відносить неправдиве алібі до однієї з форм протидії розслідуванню та ухилення від відповідальності за вчинений злочин [8].

Таким чином, аналіз поглядів учених-криміналістів на проблему неправдивого алібі дозволяє зробити висновок, що хибне алібі постає як одна з форм протидії розслідуванню, що полягає у повідомленні невідповідаючої дійсності інформації про знаходження підозрюваного або обвинуваченого в іншому місці, ніж місце злочину у кримінально релевантний період часу, та спрямована на ухилення винного від кримінальної відповідальності.

Питаннями неправдивих показань у кримінальному судочинстві займалися О.О. Закатов, В.О. Образцов, О.Я. Переверза, О.М. Порубов, О.Р. Ратінов, О.А. Шмідт та інші вчені. У їх працях питання діагностики слідчим неправдивих показань, в основному, обмежуються переліком ознак, що свідчать про їх повідомлення тими чи іншими учасниками процесу. Діагностикою неправдивого алібі займалися О.С. Андрєєв, Н.В. Кручиніна та В.І. Шиканов.

У зв\'язку з відсутністю досліджень виявлення неправдивих заяв про алібі у вітчизняній науці, ми провели опитування 192 оперативних працівників ОВС, 200 слідчих ОВС і прокуратури та 50 адвокатів України. Їх відповіді дозволили узагальнити ознаки, притаманні неправдивому алібі. До них належать:

1) повідомлення відомостей, які не можуть бути перевірені, або обмеження неконкретними загальними поясненнями (56 % оперативних працівників, 51 % слідчих, 44 % адвокатів);

2) детальна і активна розповідь особи про те, як провела день, коли було вчинено злочин, а свідчення про попередні і наступні дні є нечіткими та пригадуються важко (55 % оперативних працівників, 46,5 % слідчих, 64 % адвокатів);

3) зміна показань щодо алібі особою у ході слідства, відмова від раніше даних показань, заява нового алібі (46 % оперативних працівників, 49,5 % слідчих, 66 % адвокатів);

4) дуже точні і детальні свідчення про алібі, незважаючи на порівняно значний проміжок часу, що минув (38,5 % оперативних працівників, 37,5 % слідчих, 20 % адвокатів);

5) повідомлення алібі із запізненням при можливості і необхідності зробити це раніше (28 % оперативних працівників, 31 % слідчих, 46 % адвокатів);

6) повідомлення про поведінку, яка не відповідає звичкам особи (37 % оперативних працівників, 17 % слідчих, 14 % адвокатів);

7) показання заявника алібі і свідків помітно збігаються у дрібних деталях (19 % оперативних працівників, 11 % слідчих, 8 % адвокатів);

8) відсутність у свідченнях заявника алібі неістотних подробиць, що свідчить про те, що описувана подія не пережита заявником алібі (13,5 % оперативних працівників, 14 % слідчих, 12 % адвокатів).

Слід зазначити, що діагностувати неправдиве алібі можна як на етапі його повідомлення, так і пізніше. Інакше кажучи, неправдивому алібі характерні ознаки його повідомлення та власні або безпосередні.

Так, до ознак повідомлення неправдивого алібі відносяться:

1) повідомлення відомостей, які не можуть бути перевірені, або обмеження неконкретними загальними поясненнями;

2) детальна і активна розповідь особи про те, як провела день, коли було вчинено злочин, а свідчення про попередні і наступні дні є нечіткими та пригадуються важко;

3) дуже точні і детальні свідчення про алібі, незважаючи на порівняно значний проміжок часу, що минув;

4) повідомлення алібі із запізненням при можливості і необхідності зробити це раніше;

5) повідомлення про поведінку, яка не відповідає звичкам особи;

6) відсутність у свідченнях заявника алібі неістотних подробиць, що свідчить про те, що описувана подія не пережита заявником алібі;

7) спонтанні виправлення у ході розповіді про перебіг подій у місці алібі у період вчинення злочину;

8) сумніви в надійності власної пам\'яті („точно не пам\'ятаю\", „можливо, я щось забув\" та ін.) стосовно уточнюючих питань щодо заявленого алібі;

9) утрудненість дачі відповідей на уточнюючі питання щодо обставин, пов\'язаних з алібі;

10) невпевненість у тому, що його розповіді про присутність у певному місці повірять;

11) повідомлення підозрюваним (обвинуваченим), що заявив алібі, або свідками різного роду слухів, думок, сумнівних версій того, що сталося, з метою спрямувати слідство хибним шляхом, відвести підозру від справжнього злочинця;

12) пригадування деталей, що свідчать не на користь суб\'єкта алібі.

Така ознака як збіг показань заявника алібі і свідків у дрібних деталях відноситься до ознак повідомлення неправдивого алібі за умови, що слідчий уже має у своєму розпорядженні покази свідків та може судити про збіг щодо них у деталях.