ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Об’єкт адміністративного проступку у сфері оподаткування

Реферат на тему:

Об\'єкт адміністративного проступку у сфері оподаткування

Проблема юридичної відповідальності є однією з найгостріших у правовій науці. Якщо не охороняти встановлені правила, не здійснювати заходи щодо поновлення порушених прав, вони перетворюються на побажання, держава виявить неспроможність щодо захисту, що тягне за собою правовий нігілізм із усіма негативними наслідками соціального та політичного змісту.

Фахівці виділяють наявність істотних проблем із застосуванням заходів державного примусу за правопорушення (у широкому значенні – як порушення норм права) у сфері оподаткування [1, С. 2]. Джерелом цих проблем є відсутність чіткого врегулювання суспільних відносин, які є об\'єктом конкретного правопорушення. Так, серед юристів відсутнє чітке ставлення щодо адміністративної відповідальності або застосування фінансових санкцій. При цьому дискусійною є сама проблема визнання або невизнання фінансової відповідальності. Адже підставою юридичної відповідальності є правопорушення, а фінансового правопорушення як такого поки що ні на законодавчому, ні на теоретичному рівні ще не визнано. Крім того, виникає ще одна, швидше дві проблеми – чітке врегулювання суспільних відносин у сфері оподаткування та визначення того, що саме повинно складати об\'єкт правопорушення (у широкому розумінні). Відповідь на ці складні питання дозволить чітко визначити межі застосування окремих заходів державного примусу, зокрема адміністративного.

Об\'єкт адміністративного проступку – це те, на що він посягає, чому завдає шкоди. Адміністративний проступок завдає шкоди або створює загрозу її заподіяння суспільним відносинам, які і становлять об\'єкт проступку. Засобами адміністративної відповідальності охороняються суспільні відносини, які регулюються нормами не тільки і не стільки адміністративного права, а й багатьох інших: цивільного, екологічного, трудового, фінансового тощо [3, С. 21].

Правовідносини у сфері оподаткування класифікують за такими групами [4, С. 155]:

1) відносини, які виникають у процесі встановлення податків і платежів податкового характеру. Відповідно до ч. 2 ст. 92 Конституції України податки і збори встановлюються винятково законами України;

2) відносини, що виникають у процесі введення податків і платежів податкового характеру. Порядок введення податку залежить від його виду. Якщо податок загальнодержавний, його введення здійснюється, як правило, Верховною Радою України. Місцеві податки вводяться за рішенням органу місцевого самоврядування;

3) відносини, пов\'язані зі справлянням податків;

4) відносини, які виникають у процесі здійснення контрольних функцій податковими органами (у випадках, передбачених діючим законодавством – митними органами);

5) відносини, які виникають у процесі застосування санкцій до порушників податкового законодавства.

Податкові правовідносини виникають на одному з етапів фінансової діяльності держави – при мобілізації коштів до Державного бюджету України та місцевих. Вони регулюються, в основному, нормами фінансового права. Разом з тим окремі питання у сфері оподаткування регулюються і нормами інших галузей права – конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, трудового та інших.

У зв\'язку із становленням і формуванням ринкових відносин зазнає змін і система оподаткування. При цьому зміни мають не стільки кількісний (наприклад, зміна розміру ставки оподаткування щодо податку на доходи фізичних осіб [5]), скільки якісний характер – зазнає змін підхід з боку теоретиків та законодавців до таких понять, як податок, збір, обов\'язковий платіж.

Так, за часів Радянського Союзу податок розуміли як обов\'язковий платіж тільки до бюджету [6, С. 49]. На сьогодні думки вчених розділилися. Ряд вчених обстоюють думку про те, що податок завжди сплачується в бюджет (загальнодержавний або місцевий), а також може розподілятися між ними, він не призначений для конкретних виплат, але відповідні надходження можуть поступати для фінансування, що становлять загальний інтерес (П.С. Пацурківський, Н.В. Воротіна, Р.О. Гаврилюк та інші). Існує думка й про те, що податки, залежно від мети їх використання, доцільно поділити на загальні та цільові. Загальні справляються до бюджетів різних рівнів і витрачаються на реалізацію різноманітних функцій держави. Цільові – справляються у спеціальні фонди і витрачаються на реалізацію певних програм [7, С. 182]. Підґрунтя для такої позиції склали теоретичні положення про те, що податок є обов\'язковим, індивідуальним, безвідплатним платежем до бюджетів та до державних цільових, у тому числі і позабюджетних, фондів, який справляється платником податків у встановленому законом порядку та розмірах [8, С. 181; 9, С. 225].

Як зазначає Н.Ю. Пришва, дискусійним у теорії фінансового права є визначення характерних рис податку [4, С. 200]. Неоднозначним є висновок щодо такої характерної риси, як перехід частини коштів із власності окремих платників у власність всієї держави. Саме цю рису було відмічено у рішенні Конституційного Суду Російської Федерації у постанові № 16-П від 11 листопада 1997 року. Разом з тим, не можна не підтримати думку Н.Ю. Пришви про те, що істотних змін зазнало правове регулювання відносин власності та особливості податкового законодавства. При цьому авторка робить висновок про те, що при сплаті податку відбувається перехід права власності, повного господарського відання чи оперативного управління на суму сплачених коштів [4, С. 201]. Такий висновок вона робить із урахуванням позиції Н.В. Воротіної про перехід права оперативного управління у безпосередню власність держави при сплаті податку [10, С. 13–14].

Подібна думка знайшла відображення у Податковому кодексі Російської Федерації, де у ст. 8 вказано про податок – як обов\'язковий, індивідуально безвідплатний платіж, що справляється з організацій та фізичних осіб у формі відчуження належних їм, на праві власності, господарського відання чи оперативного управління грошових коштів з метою фінансового забезпечення діяльності держави та (чи) муніципальних утворень.

У цілому, поділяючи таку думку, вважаємо за доцільне зазначити, що на першому місці серед рис податку доцільно поставити перехід права управління, при цьому саме управління – стратегічне і оперативне. Говорити про доцільність стратегічного управління слід у випадку, коли за рахунок бюджетних ресурсів (повністю або частково) фінансуються державні програми, здійснюються заходи, передбачені на реалізацію загальнодержавних інтересів (наприклад, зміні паспортів громадянина України передує створення Єдиної державної автоматизованої паспортної системи – ЄДАПС [11]). Що стосується переходу права власності, зазначати цю рису доцільно лише у теоретичному аспекті тому, що чинним законодавством врегульовано процедуру переходу права власності нормами цивільного права. Фінансовому праву як публічній галузі права притаманне імперативне регулювання. Необхідно зазначити, що і цей теоретичний постулат зазнає критичних зауважень, мають місце й інші думки. Так, наголошується на існуванні у взаємовідносинах між суб\'єктами податкових правовідносин (суб\'єктом, який має державно-владні, розпорядчі повноваження, і платником податку) елементів договірних відносин. Підґрунтя для цього складає, як зазначається, норма Закону України „Про порядок погашення зобов\'язань платників податків між бюджетами та державними цільовими фондами\" [12], якою визначено, що податковий орган і платник податків укладають договір, в якому визначають умови погашення відстроченого або розстроченого податкового боргу. Однак не можна визначати правове регулювання таких відносин диспозитивним тому, що його форма, зміст, порядок укладання та розірвання, умови виконання визначаються податковим органом (наказ Державної податкової адміністрації України від 18 вересня 2001 року № 378). Платник податку має лише одне право – дострокове погашення податкового боргу.