ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Нормотворчість і кодифікація західноєвропейського права ХVІІІ – поч. ХІХ ст.: особливості прояву інтелектуальної традиції модерну

Уложенню, на думку фахівців, була властива зарегламентованість життя суспільства – її можна пояснити некритичною вірою тодішніх пруських законотворців у просвітлений розум. Намагання охопити раціональним державницьким впливом усі суспільні відносини вилилося в дуже громіздкий, велетенський за розмірами юридичний шедевр (19160 параграфів), в якому з „боязливою дотошністю уточняються всі деталі\" [9, с. 244]. Ця неповоротка, велетенських розмірів робота була закономірним результатом законотворчості прусських юристів, які мали за мету врегулювання суспільних відносин феодального станового пруського суспільства, де кожний прошарок населення мав свій обсяг прав і свобод, де існували привілеї для окремих прошарків та осіб, де не могло бути однакового права для всіх, де існувала недовіра до підданих і плекалась ідея „філософа на троні\".

Уложення стало результатом „надлишку\" раціоналістичної домінанти в інтелектуальній традиції модерну. У намаганні прусських юристів охопити правовим регулюванням усе життя пересічних підданих простежується механістичний підхід до людини, що також, як зазначалося вище, є рисою модерного стилю мислення. Цей стиль мислення витіснив поняття цілі, властиве середньовічному стилю, замінивши його поняттям механічної причини [14, с. 156]. Людина в руслі цього принципу мислиться як природний організм, наділений розумом, і включений у ланцюг природної необхідності, підкорений жорстко законам природи. Взаємовідносини між людьми здійснюється зовнішнім механічним способом і підкорені тим же жорстким законам [15, с. 109]. Суспільний устрій також відбився в стилі мислення, зверненого до природи. І суспільство, і природа в цьому стилі постають як механічні структури, схожі на годинник [16]. Предтечею такого погляду в філософсько-правовій думці Просвітництва був Т. Гоббс з його славнозвісним Левіафаном [17]. Це суспільство у XVIII ст. уже погодилося із Р. Декартом у тому, що людина повинна, з одного боку, контролювати історію в усіх її формах, починаючи від будівництва міст, державних інституцій і закінчуючи наукою, а з іншого – перетворитися в „господаря і пана природи\" [18].

Кодифікаційні роботи в Прусії спонукали до таких же перетворень у сфері права і інші держави Європи. Зокрема, французькі знамениті п\'ять кодексів поч. ХІХ ст. були гідним аналогом пруському кодифікаційному процесу.

К. Цвайгерт і Й. Кьотц слушно наголошують, що „для правових сімей західних країн в значно більшій мірі, ніж ідеологія, стилеформуючими чинниками служать історія, спосіб мислення і визначені правові інститути\" [19, с. 115]. Стосовно французького Цивільного кодексу, то є чимало підстав стверджувати, що він став вираженням і певної ідеології, і французької історії, і відповідного способу мислення, на чому наголошують і авторитетні дослідники [20]. У його основі також лежала віра у всесилля розуму, в те, що шляхом раціонального впорядкування суспільних інститутів, зокрема права, шляхом всеохоплюючої і планомірної систематизації можна створити фундамент для якісної перебудови суспільства. На відміну від Прусії та Австрії, де кодекси були декретовані просвітленими монархами, французький Цивільний кодекс був створений буржуазією. Ідеалізм і раціоналізм модерного стилю мислення були властиві і пруському укладу і австрійському цивільному укладу, але в умовах феодально-станової монархії в обох країнах „навряд чи могли дозріти передумови для розвитку лібералізму і свободи юридичної думки\" [19, с. 134] – творчий розвиток права на основі суддівської практики чи наукової діяльності в цих країнах був неможливий. Французький Цивільний кодекс був продуктом революційного духу епохи. Старий режим було зруйновано, нова держава зреалізувала принцип формальної рівності. Французи дуже добре поєднали в своєму Цивільному кодексі основоположні ідеї духу часу – принципи свободи та рівності – з консерватизмом, жорсткою інерцією традиційних правових інститутів. Французькі юристи, як гідні представники своєї нації, нації великих раціоналістів і систематизаторів, виявили почуття міри і велике вміння, шукаючи об\'єднуючі моменти між кутюмами і писаним правом. Порталі, один із авторів Цивільного кодексу, наголошував, що було дуже непросто здійснити „примирення\" їх норми чи заміну норм однієї системи права нормами іншої, не порушивши при цьому єдності створюваної системи і загального духу [19, с. 135].

Французький Цивільний кодекс був би неможливий без ідеї кодифікації, що була розвинена теорією природного права в історичному аспекті. В основі кодексу лежать природноправові уявлення про існування самостійного, незалежного від релігійної віри принципу природи, відповідно до якого може бути побудована система правових норм, які, будучи вибудувані в струнку систему, стануть підґрунтям раціонально влаштованого високоморального суспільства. У міру закінчення роботи над Цивільним кодексом вплив цих принципів на остаточний варіант кодексу ставав все слабшим. Держрада виключила всі вступні тексти, керуючись практичними мотивами. Виключена була, наприклад, вступна преамбула до „Цивільних законів\" такого змісту: „Існує універсальне і незмінне право, джерело всіх позитивних законів: лише розум природи управляє людством\".

Раціоналізм як домінанта модерного стилю мислення простежується в мові і в стилі Цивільного кодексу. Очевидність і ясність його формулювань, лаконічність, пафос, відсутність відсилань до інших статей і спеціальних юридично-технічних виразів дивували сучасників і сприяли популяризації кодексу у Франції і поза нею. Відомо, що Стендаль читав окремі місця кодексу для загострення „відчуття мови\".

Модерний стиль мислення характеризується і такою рисою, як атомістичність, що проявилося у виділенні в будь-якому аналізованому явищі окремих елементів і встановленні зв\'язків між ними. Ця риса проявилася не випадково, її витоки в епосі Відродження. Модерн цю рису робить однією із домінуючих. Популярність атомізму була зумовлена соціальними та культурно-історичними причинами: суспільство модерну все більше атомізувалося, „атомізація\" стала глобальною тенденцією його розвитку [21, с. 17]. Руйнувалися феодально-общинні зв\'язки, індивіди виокремлювалися, усвідомлювали себе автономними особистостями, визрівала індивідуалістична психологія. Принцип етичного індивідуалізму пронизував стиль мислення новоєвропейця. Відповідно до цього принципу основними елементами суспільного буття мислились самостійні індивіди. Прикметно, що латинське „індивідуум\" перекладається грецькою мовою як „атом\". Атомізація новоєвропейського суспільства в епоху модерну, з одного боку, мала наслідком деіндивідуалізацію особистості, що урівнювало її з іншими індивідами не тільки в правах, але і в сутнісних характеристиках. З іншого – стверджувалась самоцінність і унікальність людської особистості і висока значимість її внутрішнього світу. Можливо, саме ця амбівалентність привчила наукове мислення модерну, у т.ч. і юридичне, утримувати рівновагу між загальним і частковим, вирізняти індивідуальні об\'єкти в загальних закономірностях, що стало однією із її методологічних переваг.