ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Новели в проекті кримінально-процесуального кодексу України

Цим проектом кодексу вводиться інститут присяжних, який раніше не був відомий українському законодавству. Ця новела викликала шквал критики як на її користь, так і проти неї, бо є думка, що це архаїзм, якого намагаються позбутися країни, де такий правовий інститут діє. Але є й доводи на користь цього інституту, якими схвалюється доцільність і необхідність його введення як гарантії незалежності та неупередженості розгляду особливо важких справ і винесення щодо них вироків.

Урегульовано питання про заочний розгляд справ, чого не було раніше у вітчизняній практиці кримінально-процесуального законодавства. На нашу думку, це положення проекту КПК, якщо воно знайде своє законодавче закріплення, буде грубим порушенням Конституції України, не сприятиме гарантії захисту прав людини, як вказувалося вище, та не забезпечуватиме гарантій реалізації принципу змагальності в судовій стадії процесу, а також прямо суперечитиме вимогам Конституції України, бо доведення вини є обов\'язковою процедурою перед її встановленням обвинувальним вироком суду. У процедурі доведення вини повинен в обов\'язковому порядку брати участь той, чия вина доводиться, щоб мати змогу спростовувати доводи обвинувачення. Тобто процедура доведення вини повинна бути змагальною, для чого й повинні бути сторони, які реалізовуватимуть функцію захисту та обвинувачення. Це положення, як вище наголошувалося, підтверджується також статтею 11 Загальної декларації прав людини 1948 року [15], статтею 6 Європейської конвенції з прав людини 1950 року (із змінами від 21 вересня 1970 р., 29 грудня 1971 р., 1 січня, 6 листопада 1990 р., 11 травня 1994 р.) [16], статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року [8]. Розгляд справи у відсутність підсудного аж ніяк не сприятиме реалізації змагальності – як формі процесу, оскільки буде суттєво спрощувати сам процес розгляду справи, де буде відсутній такий елемент змагальності, як захист, бо ніхто не спростовуватиме обвинувачення, що в кінцевому результаті знівелює і функцію обвинувачення, бо буде відсутня функція захисту та зведе нанівець принцип змагальності в цій стадії по такій категорії справ. Крім того, це може сприяти зловживанням і винесенням незаконних обвинувальних вироків. Ми вже маємо практику по цивільних справах, коли надання законодавцем права на розгляд справи та винесення рішень за відсутності однієї з сторін породило практику винесення маси незаконних рішень, про які фізичним або юридичним особам, яких ці рішення стосувались як відповідачів, ставало відомо лише на стадії виконання, що викликало значні труднощі із їх оскарженням і скасуванням.

Окремо необхідно дослідити ряд положень проекту КПК щодо повноважень прокуратури, які, на нашу думку, є реакційними та не відповідають вимогам про перебудову кримінального процесу. Вони не витримують вимог європейського підходу до цього інституту, який покликаний у першу чергу стояти на позиціях законності та захисту конституційних прав громадян, суперечать законодавству Європейського Союзу та нормам і принципам системи ГАТТ/СОТ. Щодо них є негативний висновок Венеціанської комісії по ряду положень щодо повноважень прокуратури. Ці надмірні повноваження, на нашу думку, аж ніяк не сприятимуть реалізації принципу змагальності, гарантіям рівноправності сторін, бо передбачають нерівні права захисту і обвинувачення на різних стадіях процесу, а ними надано значну перевагу в правах обвинуваченню, чим значно послаблено позицію захисту, що відповідно не сприяє гарантіям принципу законності та послаблюватиме функцію захисту в кримінальному процесі.

Література:

  1. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на сесії Верховної Ради 15 травня 2003 року. – К., 2003.

  2. Конституція України. Видання інституту законодавства Верховної Ради України. – К., 2001. – С. 66.

  3. Варфоломієва Т., Гончаренко С. Науково-практичний коментар до Закону України „Про адвокатуру\". – К., 2003.

  4. Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6 (40). – Листопад–грудень. – С. 21.

  5. Бірюков А., Гончаренко С. Щодо проекту Закону України „Про правову допомогу\", розробленого Міністерством юстиції // Адвокат. – 2004. – № 1.

  6. Всеобщая декларация прав человека // Международные акты о правах человека: Сборник документов. – М., 2000. – С. 39–43.

  7. Европейская Конвенция о защите прав человека и основных свобод // Международные акты о правах человека: Сборник документов. – М., 2000. – С. 539–570 .

  8. Международный пакт о гражданских и политических правах // Международные пакты о правах человека: Сборник документов. – СПб., 1993. – С. 12–34.

  9. Попелюшко В.О. „Мала\" судова реформа в Україні та захист прав громадян.- Острог, 2003. Лобойко Л.М. Допустимість спрощення судового розгляду справи у кримінальному процесі змішаної форми // Судова реформа в Україні. Проблеми і перспективи.- К.-Х.: Юрінкомінтер, 2002.- С.250.

  10. Попелюшко В.О. Скорий суд – неправий суд // Юридичний вісник України. – 2001. – № 37.

  11. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К., 2004. – С. 43.

  12. Шибіко В.П. „Мала реформа\" судового розгляду кримінальної справи : рух від істини до змагальності // Судова реформа в Україні. Проблеми і перспективи. – Київ-Харків: Юрінкомінтер, 2002. – С. 100.