ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Межі встановлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів

Реферат на тему:

Межі встановлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів

Боротьба зі злочинністю полягає не лише у розкритті злочинів і притягненні до відповідальності осіб, винних у їх вчиненні, а й у їх профілактиці. Вирішення цього важливого завдання передбачає комплекс заходів, до яких входить ефективне законодавче регулювання профілактики злочинів, робота відповідних державних структур, контроль з боку керівництва держави за станом профілактики злочинності тощо.

З метою забезпечення активної наступальної протидії злочинності та досягнення уповільнення темпів її зростання на основі чітко виражених пріоритетів, поступового нарощування зусиль держави і громадськості, вдосконалення законодавства, організації засобів і методів запобігання і розкриття злочинів Президент України Указом від 25.12.2000 р. № 1376/2000 затвердив Комплексну програму профілактики злочинності на 2001–2005 роки [1].

Окремим напрямом зазначеної програми є вдосконалення законодавства, яке регулює профілактику злочинності, зокрема передбачено розробити комплекс нормативно-правових актів, спрямованих на вдосконалення профілактики злочинності, серед яких закони про профілактику злочинності, про посилення боротьби з терористичними актами, про основні засади міграційних процесів та ін.

Профілактика злочинності також вважається одним з головних завдань органів дізнання та досудового слідства [2]. Ст. 23 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК) зобов\'язує орган дізнання, слідчого, прокурора під час проведення досудового слідства обов\'язково виявити причини і умови, які сприяли вчиненню злочину. Після встановлення цих причин і умов слідчий у разі необхідності повинен скласти подання в порядку ст. 23-1 КПК України для усунення виявлених причин і умов, які сприяли вчиненню злочину. Але процес виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, має ряд проблемних питань. Дискусійним є питання, чи входить виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, до предмета доказування. Зокрема п. 10 Проекту нового кримінально-процесуального кодексу України відносить безпосередні причини злочину та умови, що сприяли його вчиненню, до предмета доказування [3], тоді як чинний КПК, а саме ст. 64 КПК не відносить причини і умови, які сприяли вчиненню злочину, до обставин, що підлягають доказуванню у кримінальній справі.

Існує питання, до яких меж слідчий повинен встановлювати причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, і як визначити достатність цього встановлення, тоді як закон не згадує про ці поняття.

Новий тлумачний словник української мови дає таке визначення слова межа: 1. Лінія поділу якої-небудь території; границя. 2. Вузька цілинна смуга між полями, що є водночас і польовою стежкою або шляхом; обміжок, межник. 3. Простий, обмежений чим-небудь. 4. Допустима норма чого-небудь дозволеного; край, кінець, грань, ліміт, рамки, поріг. 5. Останній, крайній ступінь [4].

У кримінальному процесі існує питання меж доказування при встановленні обставин, які входять у предмет доказування. Тому перш ніж торкатися питання про межі виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, слід коротко зупинитися на дослідженні питання, що ж саме в науці кримінального процесу розуміється під межами доказування. Серед вчених немає єдиного розуміння визначення меж доказування, а також співвідношення предмета доказування з межами доказування.

І.Б. Міхайловська, В.Г. Танасевич під межами доказування розуміють необхідну і достатню сукупність доказів, зібрану по справі, забезпечує її правильне вирішення [5], такої ж думки дотримується і Є.Г. Коваленко, зазначаючи при цьому, що якщо поняття предмета доказування виражає, що повинно бути з\'ясовано, встановлено по справі, то поняття меж доказування виражає кордони, обсяг і глибину дослідження всіх істотних обставин справи. Правильне встановлення меж доказування передбачає: а) забезпечення з необхідною повнотою з\'ясування обставин, що складають предмет доказування; б) використання з цією метою лише допустимих доказів, причому в обсязі, необхідному для достовірних висновків у справі [6]. Р.Д. Рахунов вважає, що межі доказування – „це менш вдалий вираз обставин, які підлягають доказуванню по кримінальній справі\" [7]. Як зазначає Л.М. Карнєєва, якщо предмет доказування слід розглядати як межі дослідження обставин справи по горизонталі, то межі доказування, що визначають глибину їх дослідження, можна умовно визначити, як межі по вертикалі [8]. Торкаючись цього питання М.С. Алексєєв звертає увагу на те, що межі доказування відрізняються від предмета доказування тим, що вони вказують на ті межі у з\'ясуванні, пізнанні фактів, які дозволяють точно встановити такі факти і правильно на цій підставі їх юридично кваліфікувати [9]. На подібне співвідношення понять, що розглядається, звертає увагу і Ц.М. Каз, вважаючи, що на відміну від предмета доказування, який визначає, що підлягає встановленню по справі межі доказування, встановлюють кордони, у яких здійснюється доказування на різних етапах процесуальної діяльності [10].

Таким чином, якщо М.М. Алексєєв під межами доказування розуміє кордони дослідження доказів, за допомогою яких встановлюється предмет доказування, то Ц.М. Каз під цим поняттям розуміє кордони дослідження обставин, які утворюють предмет доказування. В.М. Тертишник під межами доказування розуміє такий ступінь достатності та достовірності системи доказів, який дозволяє зробити однозначний і неспростовний висновок як по кожному з елементів предмета доказування, так і по справі в цілому. Цей ступінь характеризується повним, всебічним дослідженням усіх обставин справи [11].

Автор вважає, що І.Б. Михайлівська, В.Г. Танасевич, Є.Г. Коваленко найбільш вдало визначили межі доказування як необхідну і достатню сукупність доказів, яка зібрана по справі і забезпечує її правильне вирішення. Проте це визначення потребує певного уточнення. Сукупність доказів повинна не забезпечити „правильне вирішення справи\", а дати слідчому вичерпні і достовірні підстави для прийняття мотивованого рішення по справі. Крім того, при цьому обов\'язково повинні бути дотримані вимоги ст. 22 КПК, в якій зазначено, що прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов\'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об\'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом\'якшують і обтяжують його відповідальність.

Щодо меж встановлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, у літературі існують також різні думки.

На думку А.Б. Сахарова, для того щоб уникнути неповноти виявлення обставин, які сприяли вчиненню злочину і гарантувати вичерпне з\'ясування і належну фіксацію необхідних даних про особу злочинця і причини злочину, слід відповідним чином визначити межі доказування. При цьому включити до них такі факти і обставини, встановлення яких, хоча і не пов\'язане безпосередньо з вирішенням конкретної справи, але разом з тим абсолютно необхідно для здійснення успішної боротьби зі злочинністю, попередження аналогічних злочинів у майбутньому [12].

Г.Ф. Горський також вважає необхідним доказувати причини і умови, „які викликали вчинення конкретного злочину, в першу чергу, які стосуються події злочину, особи злочинця, умов його праці і побуту, виховання і зв\'язків [13].

На думку В.К. Звірбуля, у кримінальній справі необхідно доказувати ті обставини, стосовно яких слідчий вживе заходів щодо їх усунення [14].

У зв\'язку з цим виникає питання, чи повинен слідчий з\'ясовувати лише обставини, які сприяли вчиненню конкретного злочину, який він розслідує, чи повинен з\'ясовувати й інші обставини, які не були причиною цього злочину, але можуть сприяти вчиненню інших злочинів.

Як же встановити достатні межі причин і умов, що сприяли вчиненню злочину? Обов\'язково слід дослідити коло обставин, які необхідно довести під час виявлення причин, що сприяли вчиненню злочину, а також коло обставин, які необхідно довести під час дослідження умов, які сприяли вчиненню злочину.

Новий тлумачний словник української мови дає таке визначення слова „причина\": 1. Явище, яке обумовлює або породжує інше явище, мотив, приключка, притичина; протилежне, наслідок. 2. Підстава, привід для яких-небудь дій, вчинків [15]. Слово „умова\" цей словник пояснює так: 1. Взаємна усна чи письмова домовленість про що-небудь; угода, договір. 2. Вимога, пропозиція, які висуваються однією з сторін, що домовляються про що-небудь, а також при укладанні угоди, договору. 3. Необхідна обставина, яка робить можливим здійснення, створення, утворення чого-небудь або сприяє чомусь [16].

За своїм значенням і змістом „причини\" й „умови\" категорії не рівнозначні, значною мірою, у зв\'язку з суспільно небезпечними діяннями, є предметом вивчення науки кримінології. Вчені не мають єдиного погляду на визначення і розуміння причин злочину й умов, що сприяли його вчиненню. Наприклад, В.М. Тертишник визначає причини й умови, які сприяють вчиненню злочинів як обставини об\'єктивної дійсності та особливості особистості обвинуваченого і потерпілого, які обумовили, детермінували злочин і зробили можливим його вчинення [17]. Н.Ф. Кузнєцова визначає причини й умови злочинності як систему негативних для відповідної суспільно-економічної формації та певної держави соціальних явищ, що детермінують злочинність як свій спадок [18]. На думку інших вчених, причиною конкретного злочину необхідно вважати сукупність взаємозалежних об\'єктивних обставин, що породили в особи рішучість учинити злочин (при здійсненні умисного злочину), чи такі пороки морального виховання, які дозволили йому вчинити протиправне діяння, що заподіяло шкоду суспільству з необережності [19]. Змістовна невизначеність категорій „причини\" й „умови\" щодо вчинення злочину ускладнює їх встановлення в процесі розслідування, а також застосування необхідних заходів для їх усунення. В.М. Кудрявцев запропонував усю сукупність причин й умов, які сприяли вчиненню злочину, називати обставинами, що сприяли вчиненню злочину [20]. Однак такий підхід не вирішує проблеми. Причина конкретного злочину й умови, які сприяли його вчиненню, є сукупністю взаємозалежних обставин, які породжують злочинний намір чи визначають виникнення наміру та реальну готовність особи вчинити злочин (причини), створюють фактичну можливість для реалізації мотиву в досягненні злочинного результату (умови). А тому реальним є встановлення слідчим обставин конкретного злочину й умов, які сприяли його вчиненню, які, як вважає автор, необхідно віднести до загального предмета доказування – до ст. 64 КПК. При цьому слід зробити застереження, що причини й умови, які сприяли вчиненню злочину, повинні бути доведені лише за наявності можливості їх доказати. Щодо проблеми включення до предмета доказування причин та умов, які сприяють вчиненню злочину, М.С. Строгович зауважував: „По-перше, не в усіх справах слідчим та судом ці обставини можуть бути з\'ясовані в усіх деталях, і робота з подальшого з\'ясування їх може тривати у відповідних господарських, адміністративних та інших організаціях на підставі повідомлення слідчого, прокурора та суду... По-друге, ми не включаємо ці обставини в головний факт тому, що всі елементи головного факту повинні увійти у зміст обвинувального висновку та вироку, тоді як з приводу обставин, які сприяли вчиненню злочину, слідчий робить подання, а суд виносить окрему ухвалу [21].