ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Місцеве оподаткування в Україні

Питання про поняття і суть місцевого оподаткування тісно пов\'язане із питанням про природу місцевого самоврядування і відноситься до питань конституційного значення.

Місцеве самоврядування навіть при поверхневому розгляді його суті може поставати як самоврядна організація місцевого населення, як організація, інститут публічної влади, що певним чином співвідноситься з єдиним централізованим загальнодержавним управлінням суспільними справами, в тому числі й фінансами. Відтак постає питання про природу і суть місцевого самоврядування, що в кінцевому результаті є вихідним питанням при створенні єдиної ідеології побудови місцевих фінансів, зокрема правового регулювання місцевих податків і зборів. Слід мати на увазі, що питання про місцеве самоврядування історично завжди пов\'язувалося із питанням про власну фінансову базу самоврядування, без чого саме його існування практично неможливе.

Місцеве оподаткування органічно випливає з природи місцевого самоврядування, яке пройшло складний шлях становлення і розвитку, разом з яким формувалась політична, ідеологічна і наукова думка про цей суспільний інститут. Потреба в місцевому самоврядуванні виникла як потреба територіальних общин і водночас як потреба держави. У зв\'язку з цим один із основоположників фінансового права В.О. Лебедєв писав, що „местное самоуправление является не только хозяином в выполнении потребностей местного благоустройства и хозяйства, но и помощником государственной власти по распределению и сбору некоторых государственных налогов. Так что органы местного самоуправления, с одной стороны, самостоятельно заведуют известною областью местных дел посредством выборных и пополняют своею деятельностью деятельность государственного управления. Нуждаясь в средствах для выполнения своих задач, эти союзы и должны иметь свое финансовое хозяйство, а следовательно, и право на собирание себе доходов, так что они могут иметь свои самостоятельные финансовые системы. Словом, это такое же финансовое хозяйство, как и государственное, только в малом виде. С другой стороны, эти учреждения могут являться помощниками, или посредниками, в государственном финансовом управлении\" [9, С. 144].

У результаті цього можна зробити висновок, що місцеве самоврядування і державна влада взаємно потрібні одне одному: для громадян місцевої адміністративно-територіальної одиниці місцеве самоврядування потрібне для захисту їх інтересів, перш за все, головних життєвих потреб людини, тобто інтересів соціально-культурного та економічного характеру, оскільки найважливіші засади політичного, оборонного та іншого характеру споконвічно були справою держави. Для громадян потреба в місцевому самоврядуванні – це потреба в органах, здатних „забезпечити їх основними соціальними послугами і незалежною інфраструктурою для підтримки розвитку підприємництва і житлового сектора\" [9, С. 1; 6, С. 124].

Необхідність місцевого самоврядування для держави зумовлюється, щонайменше, двома причинами: 1) для проведення в життя єдиної державної політики через місцеві органи; 2) для управління тими ділянками економіки і соціальної сфери, які не можуть управлятися з центру, а за своєю природою складають коло об\'єктів, якими мають керувати на місцях. Така двояка потреба в місцевому самоврядуванні врешті-решт сформувалася в реальній дійсності в місцеве самоуправління (самоврядування), яке, природно, вимагало необхідного фінансового забезпечення для здійснення своїх завдань і функцій, у тому числі власних дохідних джерел. Таким чином, потреба в місцевому самоврядуванні існує і як потреба держави, і як потреба населення територіальних громад; саме це визначає співвідношення між державною владою і місцевим самоврядуванням та коло предметів компетенції останнього.

Місцеві податки і збори повинні втілювати в собі ту частину дохідної бази місцевих бюджетів, щодо якої центральні органи влади не мають жодних повноважень відносно вилучення і навіть урахування в складі доходів при складанні проектів місцевих бюджетів. Ці кошти повною мірою повинні бути власністю місцевого самоврядування, на яке вони опираються при виконанні своїх завдань і функцій.

У той же час місцеве самоврядування визначається не лише місцевими потребами та інтересами, але і тим, що розподіл завдань, функцій і компетенції між центральною та місцевою владою повинен здійснюватися найбільш доцільно. В.М. Твердохлєбов щодо завдань місцевої влади писав, що „предполагается тесное сотрудничество между центральной властью и местными органами и распределение между ними разнообраных функций управления по принципу целесообразности: та или иная задача должна возлагаться на тот союз, который лучше и экономнее может осуществить её\" [10, С. 5]. М.А. Сірінов, у свою чергу, підкреслював, що „справи між державою та общинами розподіляються за принципом доцільності, який базується на переконанні, що вказане коло завдань буде обслуговуватися краще і повніше, якщо його доручити общинам, оскільки вони в них більш зацікавлені, ніж держава, що й виправдовує передачу їх на місця\" [11].* Подібна думка звучить і нині в економічній літературі щодо розподілу завдань і функцій між центральною і місцевою владою на засадах доцільності та найбільшої ефективності: завдання або функція повинні покладатися на той рівень влади, який їх виконає краще, економніше й ефективніше [7, С. 41; 4, С. 178].

Викладене вище дозволяє зробити висновок про те, що розглядати місцеве самоврядування відокремлено від єдиного загальнодержавного управління суспільством методологічно неправильно: повна автономія і самоуправління на місцях відокремлено від єдиної державної влади не існують на практиці і навряд чи це може бути в майбутньому – адже первинною клітинкою суспільства є держава. Це має велике значення для розгляду теоретичних питань фінансової діяльності місцевого самоврядування, яку в будь-якому випадку не можна розглядати відокремлено від фінансової діяльності держави; місцеві ж податки і збори в цьому випадку виступають як складова частина державної системи оподаткування. Водночас головна особливість полягає в тому, що вони вводяться за рішенням місцевих органів влади, а тому не дають ніякої політичної влади центральним органам держави.

Література:

1. Конституція України. Прийнята ВРУ 26 червня 1996 р. // Відомості ВРУ. – 1996. – № 30.

2. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 № 280-97ВР // Відомості ВРУ. – 1997. – № 24. – Ст. 170.

3. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квітня 1999 р. № 586-ХІV // Відомості ВРУ. – 1999. - № 20–21. – Ст. 190.

4. Василик О.Д. Теорія фінансів. – К.: НІОС, 2000. – С. 416.

5. Вишновецький В.М. Система фінансового права України в умовах переходу до ринкової економіки: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2001. – 22 с.

6. Воон Роджер. Фінансування органів місцевого самоврядування в Україні / Зб. \"Проблеми фінансового права\". – Вип. 2. – Чернівці.: Рута, 1996. – С. 124–134.

7. Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навч. посібник. – К.: Знання, 1999. – 487 с.

8. Кофлан В.М. Співвідношення загальнодержавного і місцевого регулювання місцевих податків і зборів // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Випуск 14. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 284–291.

9. Лебедев В.А. Финансовое право. Учебник. – М.: Статут (в серии „Золотые страницы финансового права России\"), 2000. – 461 с. – Т. 2.

10. Твердохлебов В. Местные финансы. – Одесса: Изд-во А.А. Ивасенко, 1919. – 304 с.

11. Сиринов М.А. Местные финансы. – М. – Л.; Б.и, 1926. – 216 с.