ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Кримінально-процесуальні аспекти застосування конфіскації майна при розслідуванні злочинів

Після Жовтневої революції в Україні була здійснена спроба відмінити конфіскацію майна. Конституція Української Народної республіки (Статут про державний устрій, права і вольности УНР) від 29 квітня 1918 року проголошувала скасування смертної кари та конфіскації майна.

Так, у ст. 14 Розділу II „Права громадян України\" говорилося: „Громадянин УНР і ніхто інший на території її не може бути покараний смертю, ані відданий яким-небудь карам по тілу, або іншим актам, які принижують людську гідність, ані підпасти конфіскації майна, як карі \" [9].

Сьогодні Україна, яка задекларувала побудову правового суспільства з ринковою економікою та зазначила в ст. 41 Конституції України [10] про те, що „право приватної власності є непорушним\", загальна конфіскація майна як вид покарання, на нашу думку, немає права на існування. Українські вчені Н. Бабич [11], М. Бажанов [12], Н. Гуторова [13] вже висловлювалися проти застосування загальної конфіскації майна як виду додаткового покарання за вчинення злочину. На думку Н. Бабича, Н. Гуторової за вчинення деяких майнових злочинів, замість застосування конфіскації майна, з успіхом можна застосувати більш ефективне додаткове покарання – штраф, оскільки для протидії майновим злочинам штраф є одним з найефективніших видів покарання.

Проте пропозиція замінити в Україні конфіскацію майна покаранням у вигляді штрафу має деякі істотні недоліки. Не завжди передбачений законодавством розмір штрафу буде адекватний заподіяним матеріальним збиткам. Тому практичному втіленню вищезазначених пропозицій повинні передувати спеціальні наукові дослідження проблем ефективності штрафу.

Як зазначалося вище, питома вага виконаних вироків у частині конфіскації майна, на нашу думку, дуже низька, а невиконання вироків робить призначення зазначеного покарання формальним, таким, що не забезпечує досягнення покладених на нього цілей і цим самим підриває авторитет суду, сприяє формуванню у правопорушників і злочинців ілюзії безкарності. Однією з причин невиконання вимог кримінального закону щодо застосування конфіскації майна є суттєві упущення, що мають місце при досудовому провадженні.

Зокрема, згідно з п. 2 ст. 125 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК України) у справах про злочини, за які кримінальним законом передбачено конфіскацію майна та конфіскацію предметів і знарядь злочину, слідчий зобов\'язаний вжити необхідних заходів до забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, склавши про це постанову. Стаття 126 КПК України визначає порядок забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна, що передбачає накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які за законом несуть матеріальну відповідальність за дії такої особи, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилися, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт.

Проведений нами аналіз судової практики дає підстави стверджувати, що органи досудового слідства не завжди виконують вимоги вказаних статей КПК України, так як цими статтями не встановлено строків накладення арешту на вклади, цінності та інше майно підозрюваного чи обвинуваченого шляхом складення відповідної постанови для забезпечення вироку в частині можливої конфіскації.

У зв\'язку з цим органами досудового слідства досить часто опис і арешт майна з метою забезпечення можливої конфіскації проводиться неоперативно або зовсім не проводиться, що, в свою чергу, надає можливість обвинуваченим або їх родичам приховувати майно, яке підлягає опису. Як наслідок, складають протоколи про відсутність такого майна і немає можливості піддати винну особу належному покаранню та захистити інтереси потерпілих чи держави.

Разом з тим зафіксовано випадки, коли органи досудового слідства підходять до цього питання формально, складаючи в день винесення відповідної постанови протокол про відсутність майна, що підлягає арешту. При цьому органами досудового слідства і місцевими судами про встановлення наявності через відповідні державні установи грошових вкладів, цінностей, нерухомого майна, автотранспортних засобів, приналежних підозрюваному, обвинуваченому чи засудженому, не застосовуються або не перевіряються взагалі, крім місця проживання, а якщо і перевіряються, то в справах немає даних про запити в банки, нотаріальну контору, бюро технічної інвентаризації, ДАІ та інші установи з цією метою. У свою чергу виявлено факти, коли протоколи опису та арешту майна іноді складаються слідчим недбало, без зазначення індивідуальних ознак майна, його оцінки, а це тягне за собою небезпеку того, що зацікавлені особи мають змогу змінити властивості майна, замінити цінні речі малоцінними та інше.

Із наведеного вище вбачається, що вищезазначені аспекти суттєво ускладнюють виконання вироку щодо конфіскації майна. При цьому суди в більшості випадків майже не реагують на зазначені факти шляхом винесення окремих ухвал.

Усе вищевикладене викликає необхідність внесення змін до КПК України і закріплення конкретного терміну, протягом якого необхідно вжити заходів щодо встановлення наявності майна, яке підлягає конфіскації.

На нашу думку, такі постанови про накладення арешту на майно слід складати негайно, безпосередньо після того, як особі пред\'явлено обвинувачення по справі, коли вже з очевидністю відомо про те, що за законом, за яким пред\'явлено обвинувачення, передбачена конфіскація. Після цього необхідно вжити заходів до вилучення майна, на яке накладено арешт і здійснити його опис.

Тому у ч. 2 ст. 125 КПК України „Обов\'язок забезпечення цивільного позову і передбаченої законом конфіскації майна\" доцільно внести зміни, якими закріпити термін щодо забезпечення конфіскації майна і викласти в наступній редакції:

„У справах про злочини, за які законом передбачена конфіскація майна, слідчий зобов\'язаний негайно, після порушення кримінальної справи, вжити необхідних заходів до забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, склавши про це постанову\".

Прийняття зазначених змін до КПК України, на нашу думку, дозволить на законодавчому рівні зобов\'язати органи досудового слідства забезпечити виконання вироку в частині конфіскації майна, що, в свою чергу, забезпечить ефективний захист власності, прав і законних інтересів громадян.

Реалізації положень щодо заміни „загальної конфіскації\" майна на „спеціальну\", а в деяких випадках, при вчиненні умисних майнових злочинів – на штраф, повинні передувати спеціальні наукові дослідження проблем ефективності штрафу.

Література:

1. Звіт про роботу органів державної виконавчої служби форми № 1.

2. Юридичний словник-довідник / За редакцією академіка НАН України Ю.С. Шемшученка. – К.: Феміна, 1996.

3.Баккариа Ч. О преступлениях и наказаних. – М., 1995. – С. 69.

4. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права: Часть общая. – К., 1891. – 824 с.

5. Фойницкий И.Я. Учение о наказаниях в связи с тюрмоведением. – М., 2000. – 464 с.

6. Спасович В. Учебник уголовного права: Т. 1. – СПб., 1863. – С. 277.

7. Дуюнов В.К. Дополнительные наказания по советскому уголовному праву: Автор. дисс. ... канд. юрид. наук. – М., 1985. – 20 с.

8. Козирєва В.П. Конфіскація майна: теорія і практика застосування // Право України. 2006. – № 1.

9. Конституційні акти України 1917–1920. – Київ: Філософська і соціологічна думка, 1992. – 272 с.

10. Конституція України: Прийнята на п\'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.

11. Бабич Н. Экономическая преступность: а если штрафом?.. // Финансовая Украина. – 1996. – № 43.

12. Бажанов М.И. Наказание в проекте УК Украины // Проблеми законності. – Вип. 38: Респ. міжвідомчий наук. зб. – Х., 1999. – С. 175.

13. Гуторова Н.О. Щодо ефективності застосування майнових покарань за злочини проти державних фінансів // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 11.