ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Концепція „раціональної бюрократії” у галузі державного управління

Реферат на тему:

Концепція „раціональної бюрократії\" у галузі державного управління

Реально українська держава сьогодні переступила тисячолітню межу в часовому просторі, а формально – між командно-адміністративною і ринковою економіками, між тоталітарним політичним режимом і справді незалежною демократичною державою, між утисками і гнобленням української культури і її справжнім розквітом. Але це тільки формально. По-справжньому незалежну і заможну державу ще необхідно розбудовувати. Важливим інструментом подолання трансформаційної кризи в Україні є створення сучасної, ефективної системи державного управління [4, с. 41]. Сам термін „управління\" означає процес впливу суб\'єкта на об\'єкт управління. Управління повинно здійснюватися на основі підпорядкованості та єдності волі учасників спільної діяльності. За роки незалежності в Україні проведено ряд наукових досліджень у галузі державного управління. Зв\'язок між управлінням та адміністративно-правовими проблемами досліджували у своїх працях ряд учених, таких як: В.Б. Авер\'янов, І.П. Голосніченко. Л.В. Коваль, Д.П. Калоянов, А.Т. Комзюк та інші. Питанням, пов\'язаним із підвищенням ефективності державного управління, присвячені праці провідних учених: В.Б. Авер\'янова, О.К. Безсмертного, В.Т. Білоуса, Ю.П. Битяка, А.С. Васильєва, Є.В. Додіна, М.М. Дорогих, В.В. Зуй, Р.А. Калюжного, Ю.Ф. Кравченка, В.Г. Лукашевича, О.В. Негодченка, Н.Р. Ніжник, О.І. Остапенка, П.І. Орлова, В.М. Плішкіна, П.М. Рабиновича, Ю.І. Римаренка, О.П. Рябченко, О.Ф. Скакун, М.М. Тищенка, Ю.С. Шемшученка, В.К. Шкарупи, Х.П. Ярмакі, О.Н. Ярмиша та інших авторів, які розробили теоретичні та методологічні основи використання наукового менеджменту в органах державного управління України.

Основним завданням даної статті є розгляд системи державного управління та застосування позитивних сторін „раціональної бюрократії\" в галузі державної служби.

Оскільки управління є організуючою діяльністю держави, основна ознака якої – влада, то такий вид управління називається державним. Під державним управлінням розуміють специфічну діяльність держави, що проявляється у функціонуванні її органів, які безперервно, планомірно, владно і в межах правових норм впливають на суспільну систему з метою її вдосконалення відповідно до державних інтересів. Тільки державне управління може забезпечити функціонування і розвиток суспільства як єдиного цілого. Державне управління є частиною соціального управління, і частково зберігає його характеристики. Але, оскільки, державне управління має свої численні характеристики, які відображають його специфіку і дозволяють детермінувати як самостійний вид управління, то для того, щоб здійснювати якісне управління країною, необхідно створити систему державної влади [4, с. 16].

„Державна влада – це важливе політико-правове явище, сутність якого полягає в тому, що, виражаючи хоча б формально волю всіх громадян держави, влада здійснює спрямовуючий, організуючий вплив на суспільство\" [3, с. 172]. Статтею 6 Конституції України визначено: „Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову\" [1, с. 457]. Основу організаційної структури державного управління становить система органів виконавчої влади. Виконавча влада забезпечує безпосереднє управління державними справами. Вона має такі ознаки:

– організаційний характер;

– неперервне здійснення скрізь, де функціонують колективи людей;

– примусовість, опора на силу.

Формою виконавчої влади є ієрархічно побудований адміністративний апарат, в якому ланки нижчого рівня підпорядковані ланкам вищого рівня. Виконавча влада реалізує певну частину повноважень держави, виконує функції, пов\'язані з реалізацією положень Конституцій держави, її законів та інших нормативних актів. Органи виконавчої влади формують своєрідну систему державного управління.

„Державне управління – практичний організуючий і регулюючий вплив держави на суспільну (політичну) життєдіяльність людей з метою її упорядкування, збереження і перетворення\" [2, с. 157].

Завданнями та функціями держави зумовлена необхідність існування державної служби. Виникає потреба у формуванні персонального складу органів державної влади, нормативно-правовому врегулюванні державно-службових відносин державних службовців із відповідними органами.

Законом України „Про державну службу\" особливим видом служби визначається державна служба. У ст. 1 державна служба визначена як \"професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті з практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів\" [1, с. 240].

За висновком О.Ю. Оболенського, „державна служба об\'єднує тих працівників органів влади, хто працює на постійній, професійній основі, отримує заробітну плату з державного бюджету, тобто від державної влади, включаючи органи законодавчої, виконавчої та судової влади, прокуратури тощо, та вирішує завдання і реалізує функції цих органів\" [6, с. 6].

Якщо розглядати державну службу як галузь науки, то можна сказати, що вона вивчає і досліджує проблеми становлення та розвитку системи державної служби. Наукові дослідження у цій сфері мають міждисциплінарний комплексний характер. Тому наукові рішення повинні прийматися на основі поєднання юридичних, політологічних, економічних, соціологічних, філософських, психологічних наук. Державні структури забезпечують виконання законів і повинні бути озброєні знаннями з питань управління державними організаціями. Для цього необхідно володіти знаннями з основ менеджменту, вміти аналізувати основні теоретичні школи та напрями адміністративно-державного управління провідних країн світу, вивчити особливості менеджменту державних організацій, уміти реалізувати на практиці набуті теоретичні знання [5, с. 3]. Особливо активно державна служба як галузь науки почала розвиватися протягом останніх десятиліть. Починаючи з 1967 року, під егідою ООНпроводяться міжнародні наради експертів із проблем адміністративно-державної діяльності. У межах Програми розвитку ООН проводиться велика практична науково-дослідна робота, порівнюються дослідження методів і досягнень різних країн світу у галузі державного адміністрування.

Якщо розглядати державну службу як галузь законодавства, то державна служба – „це система нормативних актів, у яких урегульовані державно-службові відносини\" [6, с. 6]. Поступово ця система може перетворитися в окрему комплексну галузь – право державної служби, в якій за цільовою та предметною ознаками об\'єднується різний правовий матеріал, пов\'язаний з організацією та функціонуванням усіх інститутів державної служби. „Цільова ознака об\'єднання правового матеріалу – це необхідність урегулювання адміністративно-процесуального механізму, реалізації або забезпечення реалізації конституційних і законодавчо визнаних цілей, принципів функціонування, завдань і функцій держави. Предметною ознакою об\'єднання є характер регульованих суспільних відносин, що виникають, змінюються й припиняються в процесі організації державної служби, забезпечення її функціонування, встановлення гарантій діяльності державних службовців\" [6, с. 7].

„Державний службовець має розглядатися не як приватний власник посади, а найманий працівник, що утримується коштом платників податків з метою задоволення спільних інтересів\" [2, с. 143].

Коли ми аналізуємо державне управління та оцінюємо діяльність державних службовців, то, як правило, визначаємо наявність бюрократії. А бюрократія, у свою чергу, це – „система управління, в якій влада належить адміністрації чиновників\" [3, с. 75]. На даному етапі існує два основних типи бюрократії:

– імперська – виникла в азіатських імперіях і спирається на авторитет традиції;

– раціонально-легальна – виникла під час переходу до індустріального суспільства.

Концепція „раціональної бюрократії\" була сформульована на початку 1900-х років німецьким соціологом Максом Вебером (1864–1920). У своїх дослідженнях він дає основу для сучасного вивчення адміністративно-державного управління. Аналіз Вебера був заснований на бюрократичній моделі Німеччини, але може бути застосований повсюди:

– адміністративні установи, організовані ієрархічно;

– кожна установа має свою власну сферу компетенції;

– цивільних службовців призначають, а не вибирають на основі професійної кваліфікації, як зазначено в дипломах чи за результатами іспитів;

– цивільні службовці одержують заробітну плату відповідно до рангу;

– для цивільного службовця ця робота є професією чи принаймні основним заняттям;

– службовець не володіє установою, в якій працює;

– службовець підкоряється дисципліні і перебуває під контролем;