ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Конституційно-правові засади реалізації права громадян на використання зброї в Україні

Так, законний обіг зброї можна визначити як „рух конкретних видів і типів зброї, боєприпасів до неї в державі (або конкретному регіоні), що включає здійснення відповідно до правил та вимог, які є в чинному законодавстві усіх необхідних організаційних і технічних дій від моменту її виготовлення до (виготовлення, ремонт, реставрація), або транспортування ззовні (ввіз з території інших держав) для продажу, відправки, передачі каналами збуту та отримання власником чи експорту\" [8, с. 326].

Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування, спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. № 706, визначає порядок придбання, реєстрації, обліку, зберігання (носіння) і застосування громадянами та юридичними особами спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, які можуть застосовуватися працівниками власних служб охорони (безпеки) підприємств і недержавних охоронних підприємств при охороні життя та інтересів особи і власності.

Згідно із зазначеним Положенням (п. 30) спеціальні засоби самооборони заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії можуть бути застосовані громадянами:

– для захисту від злочинних посягань на своє життя і здоров\'я, житло та майно чи життя і здоров\'я, житло та майно інших громадян;

– для захисту від нападу на приміщення організації, установи та суб\'єкта підприємницької діяльності, де вони працюють;

– для затримання особи, яка вчинила злочин і намагається втекти або чинить опір, з наступною передачею її працівникам органів внутрішніх справ.

Перед застосуванням спеціальних засобів самооборони громадянин, якщо є можливість, зобов\'язаний попередити нападника про свій намір їх застосувати.

Якщо внаслідок застосування спеціальних засобів самооборони нападникові заподіяно тілесне ушкодження або він помер, громадянин, що застосував такі засоби, зобов\'язаний негайно викликати карету швидкої медичної допомоги, вжити заходів до забезпечення охорони місця події та сповістити про це органи внутрішніх справ і прокуратури. Забороняється застосовувати спеціальні засоби самооборони у разі значного скупчення людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи. Категорично забороняється застосовувати спеціальні засоби самооборони до працівників правоохоронних і природоохоронних органів під час виконання ними своїх службових обов\'язків.

Знання цих положень і застосування їх у практиці при охороні життя та інтересів особи та власності дозволить, сподіваємося, підвищити ефективність забезпечення захисту дому, честі, гідності і схоронності майна.

У законодавстві України поняття права самозахисту від протиправних посягань окремо не визначено, тому можна визначити його як надану та гарантовану державою міру можливої поведінки, що може виявлятися як в інтелектуальній, так і безпосередньо у фізичній діяльності особи, здійснюється з метою відстоювання природних прав людини, передбачених як внутрішньодержавними, так і міжнародними нормами і базується на засадах права та інших соціальних норм поведінки, що не суперечать загальнолюдським правилам проживання.

Право самозахисту є складною структурною категорією, тому не можна його ототожнювати тільки з необхідною обороною та крайньою необхідністю. Потрібно розрізняти дві можливості реалізації права самозахисту: перша – можливість безпосередньо власними активними діями запобігти чи припинити противоправне посягання (в формі необхідної оборони, крайньої необхідності, відмови виконання явно злочинного наказу), друга – можливість кожної людини захищати життя та здоров\'я в формі так званого опосередкованого самозахисту, тобто можливість звернення до органів влади з заявами, скаргами, з метою надання захисту, вжиття заходів до правопорушника та ін.

Отже, на думку прихильників надання громадянам права на володіння короткоствольною вогнепальною зброєю, надання цього права є реальною гарантією права самозахисту життя та здоров\'я, власності з боку держави, що призведе до стабілізації криміногенної ситуації в державі в цілому. Крім того, це за певних умов буде сприяти економічному розвиткові нашої держави.

Можна побачити, що одразу складно однозначно відповісти на питання, чи бути короткоствольній вогнепальній зброї у володінні громадян. Це можна зробити тільки ретельно проаналізувавши усі основні позитивні та негативні моменти, враховуючи багато чинників.

Під час допитів 1874 злочинців у США 40 % з них заявили, що вони відмовлялися від плану нападу на конкретну особу, якщо з\'ясовували, що вона озброєна. Більш ніж третина від загальної кількості злочинців, що допитувалися, засвідчили, що зустріли опір з боку своїх жертв, які скористалися зброєю, стріляли у них, поранили або доставили до поліції. Щороку американцями у середньому використовується зброя десь 1 мільйон разів. При цьому вбивають 1 500–2 800 злочинців, що у багато разів перевищує кількість злочинців, які загибли у перестрілках з поліцією. Також щороку нараховують 8 700–16 600 випадків застосування зброї для самозахисту громадянами, внаслідок чого злочинці дістають несмертельних поранень [9].

Вивчення кримінальних справ, де застосовувалася зброя, показує, що серед причин та умов, які впливають на кількісне збільшення злочинів, те, що власники зброї мало обізнані, не знають законодавства, що регламентує її застосування, правил щодо її зберігання та використання. При отриманні дозволу та придбанні зброї не передбачено вимагання від особи довідки про наявність у неї знань щодо використання, зберігання зброї, про її технічну будову [10].

Таким чином, питання про надання права на короткоствольну вогнепальну зброю є досить складним, це є своєрідним іспитом на зрілість нашого суспільства, з огляду на те, чи готове воно складати такий іспит.

Література:

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. № 30. Ст. 141.

2. Яковлів Андрій. Український кодекс 1743 р. „Права по которым судится малороссийский народ\". – Мюнхен: Заграва, 1949. – 210 с.

3. Российское законодательство XXX в в.: В 9 т. / Под общ. ред. О.И.Чистякова. – М.: Юр. лит., 1986. – Т. 4. – 547 с.

4. Недригайло В.С. С козацких времён украинец был с оружием // День. – 1997. – № 390.

5. Хрестоматія з історії держави і права України: Навчальний посібник: У 2 т. / Гончаренко В.Д., Рогожкин А.Й., Святоцький О.Д. – К.: Ін Юре, 1996. – Т. 2. – 800 с.

6. Сабо И. Идеологическая борьба и права человека: Перевод с венгерского / Вступ. статья В.Н. Кудрявцева. – М.: Юр. лит., 1981. – 136 с.

7. Соргин В.В. Права человека в США: декларации и действительность. – М.: Знание, 1987. – 63 с.

8. Орлянський В. Альтернативні шляхи правового врегулювання обігу зброї: аналіз проектів закону України „Про зброю\" // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових статей. – Донецький інститут внутрішніх справ МВС України. – 2001. – № 2. – С. 326–333.

9. Недригайло В. Пістолет або життя // Голос України. – 1997. – 22 травня.

10. Знання в комплекті з пістолетом // Юридичний вісник України. – 1997. – 3–9 квітня.