ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Застосування непрямих методів визначення податкових зобов’язань платників податків

Реферат на тему:

Застосування непрямих методів визначення податкових зобов\'язань платників податків

У більшості країн світу органам податкової служби надані повноваження щодо здійснення контролю за дотриманням платниками податків вимог податкового законодавства. Платники самостійно визначають свої зобов\'язання i справляють платежі до бюджетів. Кожний податковий орган має програму аудиторських перевірок для визначення правомірності сплати платниками податків за своїми зобов\'язаннями. У більшості випадків перевірка обмежується бухгалтерськими книгами, звітами та інтерпретацією податкового законодавства. Однак, якщо, на думку iнспекторiв-ревiзорiв (аудиторів) звіти, бухгалтерські книги i облікові записи платника не є відповідним документом для відображення господарчої діяльності платника, то доцільно застосування непрямих методів для відстеження правильного розміру доходу, що оподатковується, i відповідних донарахувань.

Непрямі методи використовуються у США, Німеччині, Франції, Великобританії, Індії, Данії, Аргентині, Чилі, Уругваї, Австралії, Новій Зеландії i багатьох інших країнах – членах Організації економічного співробітництва i розвитку (далі – ОЕСD). Зрозуміло, що податкові законодавства країн значно вiдрiзняються, однак непрямi методи широко використовуються, навiть якщо вони спецiально не вiдзначенi у законодавствi [6].

У бiльшостi податкових органiв розвинених країн свiту під час проведення перевiрок широко використовуються рiзнi форми непрямих методiв для визначення доходу платника, що пiдлягає оподаткуванню, в разi, коли перевiрки бухгалтерських книг i журналiв платника податку не достатньо. Не завжди до податкового законодавства включені спеціальні положення про застосування таких методів, однак вони використовуються згідно з повноваженнями, наданими податковим органам для визначення правильної суми оподаткованого доходу платника податку.

На Україні також робилися певні кроки щодо застосування непрямих методів.

Перша і невдала спроба використовувати непрямі методи донарахування податків була почата з виданням у 1998 р. Указу Президента „Про деякі зміни в оподатковуванні\". Цим Указом, серед багатьох інших змін, було надано право Кабінету Міністрів затвердити методику застосування непрямих методів (але тільки з ПДВ). Кабінет Міністрів скористався цим правом і в грудні 1998 р. затвердив порядок застосування непрямих методів для визначення обсягу операцій, оподатковуваних ПДВ – постанова КМУ від 18.12.1998 р. № 1997. Однак у зв\'язку з великим опором підприємців дію цього порядку вже в червні 1999 р. було припинено постановою КМУ від 01.06.1999 р. № 937.

Знову використання непрямих методів було передбачено прийнятим наприкінці 2000 р. Законом „Про порядок погашення зобов\'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами\" (далі – Закон 2181). Цей закон, як відомо, почасти звузив повноваження податкової служби щодо призупинення операцій на рахунках платників податків, скасував картотеку. Але разом з тим, як компроміс, він передбачив і положення, у перспективі широкі повноваження, що надаються податковій службі. Не в останню чергу це стосується і непрямих методів.

Методика № 697 затверджена КМУ відповідно до доручення, що міститься в Законі № 2181, причому, з одного боку, вона в деяких випадках куди більш ліберальна, чим основний законодавчий акт, але з іншого – у ній відсутній чіткий алгоритм застосування встановлених законом непрямих методів.

Непрямі методи можуть бути використані винятково податковою службою і не можуть застосовуватися іншими контролюючими органами.

Для застосування непрямих методів необхідний формальний привід. Без такого приводу інформація, добута „непрямим\" шляхом не може бути застосована для встановлення податкових зобов\'язань платників податків. Перелік приводів подано у п. 4.3.1 ст. 4 Закону 2181:

– невстановлення фактичного місцезнаходження підприємства чи його відділених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи;

– відхилення платника податків чи його посадових осіб від надання зведень, передбачених законодавством;

– неможливо встановити суму податкових зобов\'язань у зв\'язку з неведенням платником податків податкового обліку чи відсутністю встановлених законодавством первинних документів;

– наведені в декларації зведення не підтверджуються наявними документами обліку;

Порівняно з переліком основ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів у 1998 р., перелік із закону виглядає досить скромно. Наприклад, згідно з постановою рішення про застосування непрямих методів могло бути прийняте у випадку „постійних звітів платника податків про збитковість чи про неведення господарської діяльності; невідповідності рівня життя керівників, засновників підприємств і членів їхніх родин задекларованим доходам; наявності відносин з фіктивними структурами; надання, одержання, погашення кредитів (позичок); безпідставного збільшення обсягу здійснення операцій за наявні кошти тощо\".

Головною особливістю непрямих методів є те, що оцінка елементів податкових баз з конкретних податків і зборів здійснюється за допомогою інформації, отриманої з джерел інших, відмінних від звітності чи первинних документів (п. 2 Методики № 697). У зв\'язку з цим доцільно нагадати, що єдиним законодавчим визначенням терміна „первинний документ\" є визначення, подане в ст. 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-XIV „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні\", відповідно до якого первинний документ – це „документ, що містить зведення про господарську операцію і підтверджуючий її здійснення\". Переліки такої інформації, а також джерела її одержання, подані в п. 6 і 7 Методики № 697 [7].

По непрямих методах, визначених п. 8 Методики (методи економічного аналізу, розрахунку грошових надходжень, контролю доходів і витрат суб\'єктів підприємницької діяльності – фізичних осіб, методи аналізу інформації про доходи і витрати платників податків), можуть бути визначені винятково суми податкового зобов\'язання з:

– податку на додаткову вартість;

– податку на прибуток підприємств;

– рентним платежам;

– збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

– збору за спеціальне використання природних ресурсів;

– збору за забруднення навколишнього природного середовища;

– податку з реклами;

– готельного збору;

– податку на доходи фізичних осіб (щодо суб\'єктів підприємницької діяльності – фізичних осіб);

– акцизного збору.

Як не дивно, у даний перелік не потрапили соціальні збори, комунальний податок, збір за використання місцевої символіки, ринковий збір, збір за паркування автотранспорту, земельний і фіксований сільськогосподарський податки, за якими (в основному) спрямовуються податкові розрахунки. Більше того, у пункті 6 Методики передбачається одержання від виконавчих органів місцевих рад зведень про площі земель, що є об\'єктом обкладання земельним і фіксованої сільськогосподарським податками.

Незважаючи на певні недоліки, в Україні почали працювати непрямі методи й давати певні результати, але Законом України від 22.06.2004 р. № 1830-IV були внесені зміни до Закону 2181-III, згідно з яким підпункт 4.3.3 було викладено у такій редакції: „4.3.3. Методика визначення суми податкових зобов\'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків\". Прикінцеві положення передбачали, що Кабінет Міністрів України забезпечує перегляд і скасування центральними органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, а це суперечить даному Закону. Так, застосування непрямих методів в Україні знов зупинено.

За офіційними даними, існуючий рівень тінізації української економіки залишається занадто високим (55 %), що суттєво перевищує рівень тінізації економіки країн Центральної Європи. У цій ситуації необхідно забезпечити створення чіткого механізму міжвідомчої координації, ефективне і комплексне використання всіх наявних сил і засобів правоохоронних, контролюючих, фінансових та інших державних органів.

На сьогодні „тіньовому\" сектору економіки притаманне перекручування звітності, неоформлення операцій документально або приховування документів про проведені господарські операції, невідображення їх у бухгалтерській та податковій звітності.

Під час проведення аналізу статистичної звітності було встановлено, що на внутрішньо-му ринку України у 2003 році підприємствами, установами, організаціями (крім бюджетних) було реалізовано товарів (робіт, послуг) на суму 686,5 млрд грн.

Як відомо, споживання товарів (робіт, послуг) на ринку будь-якої країни світу прямопропорційне доходам її населення, яке і є базою оподаткування податком з доходів фізичних осіб.