ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Застосування методу розрахунку грошових надходжень для визначення суми податкового зобов’язання платника податків

– рух засобів на рахунках (особливу увагу варто приділяти кредитним і депозитним рахункам). За кредитами відслідковувати сплату нарахованих відсотків і повернення основних сум кредиту порівняно з задекларованими обсягами валового доходу в розрізі звітних періодів. При цьому варто звертати увагу на сплату відсотків за відсутності засобів на розрахункових рахунках, здійснюваних наявними коштами;

– касові заявки на встановлення лімітів залишку готівки в касі й одержання наявних засобів з установи банку на виплату заробітної плати, господарські та інші витрати;

– угоди з банківською установою на інкасацію наявних засобів;

– інформація про придбання бланків векселів і одержання платіжних (корпоративних) карток;

– акти перевірок за питанням дотримання касової дисципліни, що здійснюють банківські установи;

– дані депозитарію цінних паперів;

– інша інформація, яку можна одержати в порядку розкриття банківської таємниці.

Для визначення елементів податкових баз при застосуванні непрямих методів згідно з п. 6 Методики органи державної податкової служби можуть використовувати інформацію, отриману відповідно до законодавства, зокрема від:

1) підприємств, установ і організацій, включаючи Національний банк України і його установи, комерційні банки, інші фінансові установи, і суб\'єктів підприємницької діяльності – фізичних осіб – довідки, копії документів про фінансово-господарську діяльність і отримані доходи, обсяги реалізованої продукції, витрати підприємств, установ і організацій усіх форм власності, зведення про поточні і вкладені (депозитні) і інші рахунки, інформацію про наявність і оброщення коштів на цих рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлений термін валютного виторгу від суб\'єктів підприємницької діяльності, а також іншу інформацію, пов\'язану з визначенням розміру і сплатою податків, зборів (обов\'язкових платежів), у порядку, визначеному законодавством.

Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові основи створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначає Закон України від 07.12.2000 р. № 2121-111 „Про банки і банківську діяльність\" (зі змінами і доповненнями). Згідно з п. 4 ст. 62 гл.10 Закону інформація щодо юридичних і фізичних осіб, що містить банківську таємницю, розкривається банками органам державної податкової служби України за їхньою письмовою вимогою з питань оподатковування валютного контролю щодо операцій по рахунках конкретної юридичної чи особи фізичної особи – суб\'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу.

При цьому запит відповідного податкового органу для одержання інформації, що містить банківську таємницю, повинний:

– бути викладений на бланку державного органу установленої форми;

– подаватися з підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріплений гербовою печаткою;

– містити передбачені законодавством підстави для одержання цієї інформації;

– містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на одержання такої інформації.

Згідно з ст. 60 гл. 10 зазначеного Закону банківською таємницею є інформація щодо діяльності і фінансового стану клієнта, що стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта і взаємин із ним чи третіми особами при наданні послуг банку і розголошення якої може нанести матеріальну чи моральну шкоду клієнту, а саме:

– дані про стан рахунків клієнтів, у тому числі про стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України;

– операції, що були проведені на користь чи за доручення клієнта, здійснені ним угоди;

– фінансово-економічний стан клієнтів;

– системи охорони банку і клієнтів;

– інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи – клієнта, його керівника, напрями діяльності;

– дані щодо комерційної діяльності чи клієнтів комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції й інша комерційна інформація;

– інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тих, які підлягають оголошенню;

– коди, що використовуються банками для захисту інформації;

2) підприємств, установ і організацій, включаючи Національний банк України і його установи і комерційні банки, – дані про суми засобів, виплачених суб\'єктам підприємницької діяльності – фізичним особам, і утриманих із них податків;

У випадках [А.3] і [Б], якщо державний податковий ревізор-інспектор одержує доступ до документів платника податків, джерелом одержання інформації про кошти можуть також бути:

– журнали-ордери, банківські виписки з додатками;

– книга обліку продажу товарів (робіт, послуг);

– контрольні стрічки по реєстраторах розрахункових операцій (Z – звіти), книги обліку розрахункових операцій;

– рахунки-фактури із закупівлі товарно-матеріальних цінностей;

– платіжні доручення (квитанції) про сплату податків;

– касові книги з додатками;

– фінансова звітність (по рядках, де відбиті залишки коштів у касі і на рахунках).

У випадку невстановлення місцезнаходження підприємства |А. 1 ] і за наявності інформації про надходження засобів на банківські рахунки вважається можливим таке обчислення бази оподатковування.

Підприємством „У\" (чи фізичною особою – суб\'єктом підприємницької діяльності) не подана податкова звітність у встановлений законодавством термін.

Під час одержання відповіді про незнаходження за місцем юридичної адреси і зазначеному в попередній звітності місцезнаходженню підприємства з виходом на місце складається акт про відсутність цього підприємства за місцезнаходженням.

На підставі юридичної справи підприємства здійснюються запити в банківські установи, щодо яких є відомості про відкриті рахунки стосовно руху засобів і їхнього залишку із вказівкою змісту операцій.

Отримана інформація від уповноважених банків про рух засобів на рахунках детально аналізується і при розрахунку податкового зобов\'язання виключаються неподаткові надходження, наприклад, суми відшкодування податку на додану вартість, одержання дивідендів, одержання і повернення помилково зарахованих сум тощо, а з отриманої суми надходжень розраховуються податкові зобов\'язання по податку на додану вартість і податку на прибуток. Умовний приклад (схема наведеного прикладу можлива для застосування до фізичної особи – суб\'єкта підприємницької діяльності):

– на поточний рахунок підприємства за період, що перевіряється, надійшли грошові відомості в сумі 1 000 000 грн.

Податкове зобов\'язання з податку на додаткову вартість становить:

1 000 000 х 0,2 = 200 000,0 грн.

Податкове зобов\'язання з податку на прибуток становить:

(1 000 000 – 200 000) х 25 % = 200 000,0 грн.

При цьому податкові зобов\'язання необхідно обчислювати окремо за кожен податковий період з метою правильного застосування штрафних санкцій, передбачених ст. 17 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-III „Про порядок погашення зобов\'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами\", потім буде проведена документальна перевірка щодо дотримання вимог податкового законодавства.

Приклад застосування методу розрахунку грошових надходжень у випадку здійснення операцій з наявними (схема наведеного прикладу можлива для застосування до фізичної особи – суб\'єкта підприємницької діяльності).

Під час здійснення комплексної документальної перевірки підприємства „А\" установлено, що воно виплачувало кошти за виконані роботи (отримані послуги) чи товарно-матеріальні цінності підприємству „Б\", що не подало податкової звітності за період одержання доходу.