ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Зарубіжний досвід державного управління в системі житлово-комунального господарства

У 70–80-х роках у розвиткові галузей комунального господарства США при достатньо розробленій правовій базі на перший план вийшли проблеми організації управління і фінансування. Безпосередня відповідальність за об\'єкти комунальної інфраструктури покладена на місцеві органи виконавчої влади. Саме вони повинні забезпечувати безперебійне функціонування комунальних об\'єктів, їх реконструкції та розвиток.

Фінансування подібних робіт винятково місцевими органами влади було б непосильним, тому допомога поступає як з бюджетів штатів, так і за рахунок федеральних субсидій, що виділяються під різноманітні федеральні програми.

Одним з розповсюджених видів субсидування є цільові програми, спрямовані на реалізацію конкретних проектів, але ця форма має свої недоліки. Закріплення за будь-яким міністерством субсидій відомчого призначення робить практично неможливим у наступному фінансовому році їх перерозподіл на користь нових програм по інших відомствах.

Федеральний уряд субсидує близько половини інвестицій місцевих і штатних урядів. Цільові федеральні відрахування урядам штатів і місцевим органам влади для інвестицій у будівництво об\'єктів комунальної інфраструктури складають щорічно більше 25 млрд. доларів [1, с. 57–58].

Популярним видом федеральної фінансової допомоги є „блокові програми\", спрямовані не на конкретний об\'єкт, а в певну галузь, що потребує фінансової підтримки. Основною блоковою програмою, присвяченою міському і регіональному розвиткові, стала так звана „Блокова програма районного і регіонального розвитку\". Звернувши ряд цільових напрямів, федеральний уряд скоординував її, справедливо думаючи, що саме на місцях добре відомі реальні проблеми і пріоритети. Ця програма координується Міністерством житлового і міського розвитку і поширюється на міста, графства, території проживання індійців та інше. Відрахування з бюджету за цією програмою надходять відповідно до формули (залежно від чисельності населення і статистичного статусу міста) штатам, великим і невеликим містам, урбанізованим графствам. Зокрема, 70 % фондів за формулою направляються в органи місцевого самоврядування великих міст і урбанізованих графств, а решта 30 % – маленьким містам і поселенням [8, с. 39–40].

Фінансова і організаційна участь федерального уряду (в особі різних федеральних установ) у вирішення проблем розвитку комунального господарства і інфраструктури не замінює досить чіткої системи розподілу відповідальності між органами місцевої влади різних рівнів. Федеральний уряд відповідає в основному за інвестування в природні ресурси, охорону навколишнього середовища, водний транспорт, порти і вокзали, регулярно виділяє великі кошти штатам для підтримання і розвитку мережі шосейних доріг.

Уряди штатів несуть відповідальність за будівництво шосейних доріг, частково за розвиток мережі газо-, електро-, і теплопостачання. Всі решта питань комунальної інфраструктури – водопостачання, санітарний стан, каналізація, громадський транспорт – належать до відання місцевої влади, яка використовує на ці завдання як свої бюджетні кошти, так і федеральні субсидії в різних формах, а також кошти з бюджетів штатів.

Таким чином, місцева влада отримує прямий вихід на відповідні федеральні регулюючі організації і законодавчі органи країни.

У перспективі розвитку комунального господарства та інфраструктури в США передбачено, що система переплетення фінансової і організаційної відповідальності всіх органів влади збережеться і в майбутньому. Муніципалітети та інші органи місцевого самоврядування, а також уряди штатів потребуватимуть федеральної допомоги як засобу поповнення місцевої казни для здійснення великих проектів. У той же час федеральне субсидування не вирішить усіх проблем у штатних і місцевих бюджетах, так як у більшості воно все ж спрямоване на реалізацію загальнонаціональних програм на місцях. А вони не завжди співпадають з місцевими пріоритетами. Допомога по лінії „розподіл доходів\" і „блокове субсидування\" частково пом\'якшує цю проблему, даючи можливість місцевим органам влади розпоряджатися частиною федеральних коштів за власним розсудом.

Таким чином, вивчаючи досвід зарубіжних країн, результати господарської діяльності, систему нормативно-правових актів і практику, доцільно використовувати ті досягнення, що сприятимуть скороченню матеріальних затрат при реформуванні житлово-комунального господарства в Україні, розвитку нових форм фінансування галузі.

Зокрема, чітко окреслюються такі напрями розвитку приватного бізнесу в житлово-комунальній сфері [3, с. 85; 6, с. 156]:

– організація та експлуатація житлового фонду (Австрія, Бельгія, Великобританія, Нідерланди, США, Швеція);

– озеленення, роботи з прибирання (Австрія, Бельгія, Великобританія, Канада, Німеччина, США);

– побутове обслуговування населення: ремонтні послуги, благоустрій дворових територій, збір, знищення і переробка побутових відходів (Австрія, Великобританія, Канада, Німеччина, США, Франція, Швеція);

– ремонт і утримання доріг (Австрія, Бельгія, Великобританія, Італія, США, Франція, країни Латинської Америки);

– транспортне обслуговування (Австрія, Великобританія, США, Франція, Швеція).

У більшості європейських країн дорожньо-транспортне будівництво здійснюється, в основному, силами муніципальних служб і, як правило, фінансується з місцевих або центральних бюджетів [6, с. 156].

Література:

1. Кубрак И.А. Организационно-экономические основы совершенствования управления жилищно-коммунальным хозяйством крупного города. – М.: ИНФРА-М, 2003.

2. Москаленко Е.Г. Особенности реформирования жилищно-коммунальной сферы за рубежом / В сб. тезисов-докладов научно-практической конференции ППС Санкт-Петербургского Технологического института сервиса МГАСБУ, (17–18 декабря, 1997 ґ.) – СПб.: ТИС, 1998.

3. Хайло Е.Г. Организационные формы и направления жилищно-коммунального обслуживания населения. / В сб. тезисов-докладов 11 региональной научно-технической конференции „Интеграция экономики в систему межхозяйственных связей\". – СПб.: СПбГИЭА, 1995.

4. Шляхи та перспективи реформування житлово-комунального господарства. / Зб. матеріалів та док. до проведення IX Всеукр. муніципальних слухань „Житлово-комунальна реформа – першочергове завдання місцевого та регіонального розвитку\" (23–26 вересня 2003 р.). – К.: Атіка-Н, 2003.

5. Шопенко Д.В., Москаленко Е.Г., Родионов Д.Г. Особенности современного состояния инвестиционного климата в социально значимых отраслях сферы услуг крупных городов. / В сб. тезисов-докладов научно-практической конференции ППC СПб (экономический факультет) (9–11 апреля 1996 г.) – СПб.: СПбГУ, 1996.

6. Шопенко Д.В., Москаленко Е.Г., Родионов Д.Г. Зарубежный опыт привлечения инвестиций в развитие социально значимых отраслей сферы услуг крупных городов. / В сб. тезисов-докладов научно-практической конференции ППС СПб (экономический факультет) (9–11 апреля 1996 г.). – СПб.: СПбГУ, 1996.

7. Шопенко Д.В., Родионов Д.Г., Сергеева В.В. Пути развития конкурентного рынка жилищно-коммунальных услуг. Санкт-Петербургского Технологического института сервиса МГАСБУ, (17–18 декабря 1997 г.). – СПб.: СПбТИС, 1998.

8. Here we go again: Housing. A house-price correction is on its way, and the government won\'t like it any more than homeowners will // The Economist. –London, 2002. – Vol.363. – No. 8277, June 15–21. – P . 39–40.