ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Зарубіжний досвід державного управління в системі житлово-комунального господарства

Використання децентралізованих систем теплопостачання з використанням дешевого газового палива може бути передбачено у невеликих містах, селищах, селах, і місцях нового житлового будівництва. Сучасні вітчизняні опалювальні котли і водонагрівачі при всіх своїх недоліках мають досить високий ККД (близько 80 %) і не потребують прокладання теплотрас. Їх технічне удосконалення посильне для вітчизняної промисловості.

На нашу думку, використання децентралізованих систем теплопостачання має великі перспективи з урахуванням досвіду таких країн, як Австралія, Канада, Нідерланди, Німеччина та інші.

Автономна система водопостачання для окремої групи будинків з подачею води з артезіанських свердловин цілком реальна. У таких будинках можуть функціонувати системи виробництва і подачі тепла з використанням електростанції малого розміру. У Європі діє багато мініустановок, які перетворюють електроенергію в тепло спеціально для потреб житлового фонду. Але необхідно враховувати, що електроенергія є поки що досить дорогим ресурсом і тому її використання в таких цілях реально в віддаленій перспективі, в містах будівництва елітного житла або в енергозбиткових регіонах.

Складною сферою діяльності місцевої влади є благоустрій міської території. Муніципалітет не повинен безпосередньо займатися озелененням, санітарною очисткою, укладанням тротуарів та іншими видами робіт з благоустрою міської території. Усі ці роботи можуть бути передані в межах комунального замовлення підрядчикам для того, щоб вони виконували свої зобов\'язання добросовісно, в максимально короткі строки і недорого. Необхідна конкуренція між різними приватними і муніципальними підрядчиками. Великий досвід проведення конкурсів з благоустрою території накопичений місцевою владою великих міст Великобританії. Акт про місцеве управління, прийнятий у 1988 році, зобов\'язує її проводити конкурси приватних фірм при підрядах на будівництво споруд, доріг, санітарну очистку, прибирання території, забезпечення школярів харчуванням та інше. При організації обслуговування населення в названих сферах місцева влада може залучати власні служби тільки у випадку їх перемоги на конкурсі з приватним підрядчиком.

На нашу думку, подібний порядок, який широко практикується в Ізраїлі, Німеччині, США, доцільно використовувати і в нашій державі [4, с. 123; 3, с. 150]. При організації конкурсів за участю комунальних служб і приватних компаній необхідно виключати протекціонізм з боку місцевої влади при визначенні можливих переможців. Для остаточного надання підряду потрібно рішення виборного органу влади. При цьому учасники конкурсу можуть використовувати відвід членів комісії. При підрядах на міський благоустрій обов\'язково враховується думка населення.

У країнах з розвиненою ринковою економікою приватний бізнес на початку 90-х років виконував не більше 20 % послуг у системі житлово-комунального господарства. Це випливає з наявності в житлово-комунальній сфері монопольних забезпечуючих систем (водо-, газо-, теплопостачання, водовідведення, каналізація та інші), які перебувають у комунальній власності, з високими вимогами до якості послуг, жорстким державним регулюванням і контролем за дотриманням стандартів цієї якості приватними виробниками.

Заслуговує на увагу те, що державне регулювання комунальної інфраструктури не тільки не ліквідовано в країнах з розвиненою ринковою економікою, але й пройшло глибоку еволюцію під впливом специфічних потреб у тій чи іншій галузі житлово-комунального господарства. У зв\'язку з цим необхідно зазначити, що досвід провідних індустріальних країн, території яких, географічні зони, структура управління подібні з Україною, неоцінений.

Багато країн з розвиненими ринковими відносинами мають тривалий досвід ефективного регулювання економіки.

Зокрема, сучасний фундамент регулювання міської комунальної інфраструктури США на федеральному рівні був закладений у 30-тих роках рядом законів, які, в першу чергу, розповсюджувалися на електроенергетику. У 1933 році був прийнятий закон про утворення адміністрації річки Теннессі, а у 1953 році – закон про холдингові комунальні компанії (Public Utility Holding Company Act of 1953). Останній нормативний акт, прийнятий за умов жорстокої політичної боротьби, яку очолював особисто Ф. Рузвельт. Він ще у 20-х роках, будучи губернатором штату Нью-Йорк, рішуче виступав проти зловживань і махінацій комунальних електрокомпаній, поклав контроль за їх діяльністю на створену у 1920 році Федеральну комісію по енергетиці, яка мала статус „незалежного агентства\", або регулюючого органу.

Закон про холдингові компанії став частиною законодавства, що регулював діяльність Федеральної комісії по енергетиці. Цей закон установив систему загальних принципів федерального контролю за виробництвом і розподілом електроенергії, а починаючи з 1938 року – і природного газу, які діяли в тій чи іншій формі аж до кінця 70-х років, коли вони зазнали значних модифікацій після прийняття в 1978 році закону про регуляторну політику у відносинах комунальних електрокомпаній (Public Utility Regulatory Policies Act of 1978). Федеральна комісія по енергетиці не зачіпала рівень цін і тарифів, які контролювались або штатними органами влади, або встановлювалися у ході вільної гри ринкових сил, а нерідко просто відображали диктат великих компаній.

До кінця 70-х років загальні методи регулювання газопостачання мало чим відрізнялися від форм федерального контролю за електропостачанням і були закріплені в прийнятому в 1938 році законі про природний газ (Natural Gas Act of 1938).

Енергетична криза 70-х років внесла значні зміни у форми і методи федерального регулювання енергогосподарства США, показала неадекватність правового впливу на цю галузь економіки, висунула на одне з перших місць у діяльності федерального уряду питання економії енергії. Федеральний уряд став здійснювати ряд програм з економії енергії, що включало розробку стандартів, фінансову допомогу школам, лікарням і групам населення з низькими доходами, а також субсидування інститутів зі створення енергозберігаючих технологій.

Закон про регуляторну політику комунальних електрокомпаній створив законодавчу базу для федерального регулювання не тільки оптових цін на електроенергію в міжнародній торгівлі, але і роздрібні ціни на електроенергію всередині штатів. Законодавство встановило 11 стандартів регулювання діяльності комунальних електрокомпаній, 6 з яких пов\'язані з встановлення тарифів на електроенергію, а 5 мають відношення до проведення тарифної політики компаніями.

Введені стандарти стали інструментом регулювання комунального енергогосподарства, сприяючи оптимізації ефективності використання потужностей і ресурсів і встановлення „справедливих\" тарифів на електроенергію й природний газ.

Державне регулювання розвитку водопроводу і каналізації практикується з 70-х років, коли в США було прийнято ряд законів про охорону навколишнього середовища. На сьогодні діяльність федерального уряду в сфері забезпечення якості питної води базується на основі прийнятого у грудні 1974 року закону про безпеку питної води (Safe Drinking Water Act of 1974), який встановлює нові стандарти якості на питну воду, введені в липні 1977 року.

Регулювання розвитку міської каналізації має місце з 1972 року, коли був прийнятий закон про охорону води від забруднення (Federal Water Pollution Act of 1972), доповнений і розширений у 1978 році.