ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Законодавче урегулювання податкової застави

Безумовно, податкова застава як спосіб забезпечення зобов\'язання повинна існувати, але дещо в іншій формі і, на думку автора, вирішення вказаної проблеми можна здійснити, застосовуючи засоби традиційної застави. Зокрема, доцільно встановити, що сумарна вартість коштів, матеріальних цінностей тощо, які є предметом податкової застави, повинна бути більшою на 50–60 % від суми податкового зобов\'язання, що на практиці відповідає традиційній заставі.

Крім того, доцільно використовувати як предмет податкової застави майно, що не застосовується у виробництві і відповідно не створює перепони суб\'єкту господарювання у веденні на свій розсуд господарської діяльності.

З огляду на викладене пропонуємо пункт 8.2.2 статті 8 цього Закону викласти у редакції: „З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на майно платника податків, що перебуває у його власності (господарському віданні) і не використовується у виробничому циклі та встановлюється у розмірі, що гарантуватиме відшкодування державі суми несплачених податків у повному обсязі\".

Дане положення є позитивним, зокрема:

а) для держави:

– наявність предмета застави гарантує виконання податкового зобов\'язання;

– уникнення спроб штучної неплатоспроможності;

– сприяння поповненню бюджету за рахунок прискорення виконання боржником зобов\'язань перед державою;

– прискорення погашення податкової заборгованості;

б) для платника податків:

– можливість ефективно використовувати вільні від податкової застави активи;

– запобігання обмежень використання майна в господарському обороті;

– зацікавленість у прискоренні виконання податкового зобов\'язання;

– зменшення бюрократичного тиску на суб\'єктів господарювання.

Разом з тим ототожнення понять традиційної та податкової застави призводить до юридичного нонсенсу не тільки щодо основного їхнього призначення, а й щодо звернення стягнення на заставлене майно. Тобто при традиційній заставі кредитор має можливість у першу чергу задовольнити свої вимоги з вартості заставленого майна, а при податковій – у третю, оскільки саме в цій черзі є вимоги щодо погашення податкової заборгованості перед бюджетом, відповідно до ст. 44 Закону України „Про виконавче впровадження\" від 21.04.1999 р. № 606. З метою уникнення непорозумінь дане положення в частині черговості задоволення вимог кредиторів повинно знайти відображення у законодавчих актах України.

Потребує приведення у відповідність з вимогами чинного законодавства положення ст. 112 Цивільного кодексу України і ст. 44 Закону України „Про виконавче провадження\". Якщо законодавець надає пріоритет податковій заставі поряд з іншими заставами за господарськими договорами, то окрема згадка вимог із виплати недоїмки відповідно до п. 3 щодо третьої черги та у частині 5 щодо четвертої черги задоволення вимог у цих статтях втрачає зміст, оскільки вся заборгованість перед бюджетом до моменту задоволення вже автоматично регулюється податковою заставою.

Пропонуємо виключити:

– у статті 112 Цивільного кодексу України пункт 3;

– у статті 44 Закону України „Про виконавче провадження\" частину 5.

Питання чіткої галузевої належності відносин, що виникають під час реалізації податкової застави є дискусійним і в теорії, і в практиці. Однак останні не можна відносити до цивільно-правових, оскільки основи виникнення, характер зобов\'язань та реалізація заставленого майна при податковій заставі дуже відрізняються від традиційних, загальних положень заставного права. Дане твердження обумовлено тим, що назва податкова „застава\" виникла лише через схожість з оборотом господарського майна, що перебуває за договором під заставою.

У свою чергу податкову заставу можна віднести до організаційно-виробничих відносин, що становлять сферу господарських відносин. Це підтверджує той факт, що при податковій заставі виникають права та обов\'язки між суб\'єктами господарювання та органами ДПС. З погляду господарського права основною метою її застосування є утворення, при якому з правом власності на майно господарюючого суб\'єкта повинно переходити і зобов\'язання перед бюджетом. Тобто у межах цієї застави необхідно використовувати інструмент, який позитивно впливатиме на господарське використання нерухомості, надаватиме можливість відстрочити у разі необхідності платежі до бюджету і використовувати несплачені суми в господарському обороті підприємств. Наприклад, передавати до податкової застави майно суб\'єкта господарювання, яке б забезпечувало відшкодування державі завданих збитків. Що стосується інших активів платника податків, то останні обов\'язково повинні вільно використовуватися в обороті для виконання податкових зобов\'язань.

Література:

1. Про іпотеку: Закон України від 05.06.2003 р. № 898 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 38. – Ст. 313.

2. Про заставу: Закон України від 02.10.1992 р. № 2654 // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 47. – Ст. 642.

3. Про порядок погашення зобов\'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами: Закон України від 21.12.2000 № 2181 // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 10. – Ст. 44.

4. Про виконавче провадження: Закон України від 21.04.1999 р. № 606 // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 24. – Ст. 207.

5. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 30.06.1999 р. № 784 // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 42–43. – Ст. 378.

6. Залесский В.В. Основные институты гражданского права зарубежных стран: Сравнительно-правовые исследования. – М.: Норма, 2000. – 648 с.