ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Законодавче урегулювання податкової застави

Реферат на тему:

Законодавче урегулювання податкової застави

Умови сьогодення складаються так, що застава повинна забезпечувати не лише виконання договірних господарських зобов\'язань, але і зобов\'язань перед бюджетом, тобто податкова застава – спосіб забезпечення податкового зобов\'язання платника податків, непогашеного у строк. Впровадження останньої у господарський оборот, відповідно до Указу Президента України „Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами\" від 04.03.1998 р. № 167/98, визначено як спосіб забезпечення погашення платником податків податкової заборгованості. Це зумовило розширення можливостей застави. Податкова застава є законною заставою, оскільки виникає на законодавчій основі і регулюється Законом України від 21.12.2000 р. № 2181 „Про порядок погашення зобов\'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами\". Для з\'ясування відмінностей договірної і законної застав охарактеризуємо їхні властивості за допомогою співставлення властивостей податкової і традиційної застав щодо їхньої тотожності.

Договірна іпотека існує як спосіб залучення інвестицій та забезпечення господарських зобов\'язань.

Податкова застава є не лише способом забезпечення податкового зобов\'язання платника податків, непогашеного в строк, остання породжує права і обов\'язки між суб\'єктами господарювання та органами державної податкової служби.

Якщо податкову заставу використовувати лише у податковому законодавстві як засіб адміністративного впливу на боржника, то в такому разі остання не сприяє розвитку суб\'єкта господарювання і не породжує двосторонню зацікавленість сторін. Разом з тим податкова заборгованість може бути не результатом недобросовісної діяльності боржника, а наслідком впливу незалежних від останнього чинників.

Якщо у випадку традиційної застави до неї передається конкретне майно заставодавця, з якого заставодержатель має право задовольнити свої вимоги, то податкова застава зобов\'язує боржника відповідати усім своїм майном незалежно від інтересів боржника і можливих пропозицій з його боку, що порушує природу заставного права. Даний факт, хоча і надає більше гарантій для заставодержателя, тобто держави у виконанні боржником податкового зобов\'язання, проте зачіпає інтереси заставодавця. Щодо майна, що передається у податкову заставу, то воно визначається за згодою органів ДПС і платника податків. У разі відсутності такої згоди органи державної податкової служби мають право на свій розсуд визначати предмет застави. А тому від рішення податкового органу може залежати і подальша доля успішності суб\'єкта господарювання.

Існує відмінність у порядку продажу виділеного заставного майна. У випадку договірної застави, якщо аукціон не відбувся за умов, передбачених чинним законодавством, заставодавець має право залишити заставне майно за початковою ціною або призначається наступний аукціон. У разі виникнення неможливості продажу виділеного під податкову заставу майна на аукціоні, останнє повертається боржнику, за умови виділення наступного майна для продажу та виконання податкових зобов\'язань.

Виходячи з існуючої практики, врегулювання відносин податкової застави та законодавчого визначення її змісту, податкова застава має такі характерні особливості:

– не потребує письмового оформлення;

– поширюється на усе майно платника податків;

– податковим органом самостійно вирішується питання виділення майна під заставу у разі недосягнення згоди із заставодавцем;

– у разі неможливості продажу на аукціоні попередньо виділеного існує практика заміни заставного майна;

– не володіє властивістю можливості переуступки боргу, тобто боржник повинен розраховуватися тільки з першочерговим заставодержателем (державою).

Щодо світової практики застосування законної іпотеки, то у країнах Європи вона має свої особливості. Так за юридичними нормами Італії іпотеку на майно може встановлювати: особа, яка відчужує майно (в забезпечення виконання зобов\'язань, що випливають з акта відчуження): спадкоємці, партнери та інші особи – на майно, що переуступається іншим партнерам для забезпечення розрахунків із ними; держава – на майно звинуваченого на підставі положень кримінального і кримінально-процесуального кодексів.

За законодавством Угорщини, прикладом іпотечних правовідносин, що виникають на законодавчій основі, можуть бути повноваження, які надаються одній із сторін на здійснення права застави щодо певної частини майна іншої сторони без укладання договору, передачі або реєстрації. Такі повноваження можуть бути надані, зокрема „наймодавцю нерухомого майна, який користується правом застави майна, наймач, що знаходиться на території предмета найму для забезпечення погашення несплачених боргів\" [8, c. 598].

Польським законодавством передбачено встановлення застави для забезпечення прав продавця речі в кредит, наймодавця, агента за агентським договором, комісіонера, перевізника, професійного зберігача тощо [8, c. 371].

У підсумку аналізу світового досвіду щодо використання законної іпотеки можна зробити висновок про те, що законну заставу можна застосовувати на практиці по-різному і у кожному конкретному випадку вона має своє цільове призначення. Законна застава як в Україні, так і в країнах Європи відрізняється від традиційної порядком її застосування, служить для певної цілі і в обмеженому правовому полі, наприклад, податкова застава при податкових правовідносинах держави і суб\'єктів господарювання.

При цьому вводячи до господарського обороту поняття податкової застави, зокрема п. 8.2.2 ст. 8 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181 „Про порядок погашення зобов\'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами\" український законодавець поширив право податкової застави на будь-які види активів платника податків, що сприяло обмеженню права суб\'єкта господарювання на вільне здійснення господарської діяльності. При цьому, як правило, долю такого підприємства зазвичай вирішує орган податкової служби. А в кінцевому випадку – збитки, невиконання зобов\'язань перед клієнтами та подальше відстрочення погашення заборгованості з податковими платежами до бюджету. Постає питання у доцільності застосування такого способу забезпечення податкового зобов\'язання. Зрозуміло, що зазначений стан справ не влаштовує ні боржника, що може збанкрутувати, ні державу, яка, отримавши певне збільшення надходження до бюджету, з часом може втратити платника податків і тим самим не в змозі буде поповнювати дохідну частину бюджету в перспективі. Таким чином, податкова застава хоча і сприяє поповненню бюджету, примушуючи платника податків погашати податкову заборгованість перед державою, проте здійснює це шляхом ігнорування інтересів останнього і не відповідає інституту заставного права, який покликаний задовольняти інтереси як кредитора, так і боржника. Враховуючи зазначене, можна зробити висновок, що вимоги податкової застави повинні враховувати інтереси як держави, так і платника податків. Підтвердженням думки автора є рішення Конституційного суду України від 24.03.2005 р. 2-рп/2005, у якому положення п.п. 8.2.2 пункту 8 Закону України „Про порядок погашення зобов\'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами\" щодо поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків визнано таким, що не відповідає Конституції України.