ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Законодавчі передумови залучення іноземних інвестицій через банківську систему України

Ще однією можливістю вкладання капіталу іноземними підприємцями є укладення угод про розподіл продукції відповідно до прийнятого у вересні 1999 року Закону України „Про угоди про розподіл продукції\". Метою Закону є створення сприятливих умов для інвестування у пошук, розвідку та видобуток корисних копалин у межах території України, її континентального шельфу та виняткової (морської) економічної зони.

З метою узгодження положень чинного законодавства із згаданим Законом у червні 2000 року був прийнятий Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів\". А у березні 2000 року Кабінет Міністрів України створив Міжвідомчу комісію з організації та виконання угод про розподіл продукції. Основним завданням Міжвідомчої комісії є визначення переліку ділянок надр, які можуть надаватися у користування згідно із Законом України.

У діяльності іноземних інвесторів на умовах угод про розподіл продукції органами державної виконавчої влади буде проведено широку презентацію інвестиційних можливостей розробки родовищ корисних копалин. Згідно з оцінкою українських фахівців буде залучено додаткових іноземних інвестицій у цю сферу близько 150–200 млн. дол. США тільки за 2003–2005 роки [13].

Це дозволить Україні вирішити ряд питань економічного та соціального розвитку держави як на центральному, так і на регіональному рівні, найбільш важливими з яких є питання енергетичної безпеки держави та впровадження сучасних видобувних технологій.

Дія банків, які беруть участь в інвестуванні економіки, продиктована намаганням вигідного вкладання капіталу та успішного розвитку у новому конкурентному середовищі.

У даний час інвестори Заходу використовують два основні способи вкладання коштів в українську економіку:

– за допомогою іноземних інвестиційних фондів, представлених на українському ринку;

– за допомогою українських банків (в основному комерційних), які формують для інвесторів необхідні пакети акцій.

Другий із цих способів практикується частіше, оскільки українські комерційні банки краще орієнтуються у вітчизняній стихії, краще уявляють собі перепони і шляхи їх подолання. Єдиними посередниками на ринку, які сьогодні можуть і здійснюють інвестиційні вкладення, є банки. Банківська система вже відіграла свою пріоритетну роль як засіб оперативного обслуговування грошових потоків у формуванні ринкової економіки України. Нині її роль має бути іншою, вона повинна стати головним активним фактором розвитку, основним внутрішнім інвестором ринкової економіки.

За способом вкладання грошових коштів банками інвестиції поділяють на реальні та фінансові (або портфельні):

1. Реальні банківські інвестиції – це вкладання банками коштів безпосередньо у матеріальні та нематеріальні активи через механізми інвестиційного кредитування.

2. Фінансові (портфельні) банківські інвестиції – це вкладання банками коштів у різні фінансові активи, передусім у цінні папери для придбання прав на участь у діяльності інших фірм, боргових прав тощо.

Банківські інвестиції мають постійну тенденцію щодо зростання, так за останні 5 років вони збільшились у 2,5 рази з 887 млн. грн. до 1865.

Банківське кредитування має значно більші можливості фінансування інвестиційних проектів порівняно з фінансуванням у формі портфельних інвестицій. Згідно з нормативами НБУ, щодо діяльності комерційних банків, передбачено, що обсяг прямих і портфельних інвестицій не має перевищувати 60 %, а інвестиції й цінні папери однієї установи не мають перевищувати 15 % капіталу банку.

Кредити в інвестиційну діяльність збільшились за 2003 рік на 9,7 % і дорівнюють 3 786,5 млн. грн.

Найбільші обсяги кредитних вкладень в інвестиційну діяльність забезпечують комерційні банки:

– 1998 рік – 887 млн. грн;

– 2000 рік – 1073 млн. грн;

– 2002 рік – 1790 млн. грн [9].

Однак недосконалість банківського законодавства – одна з основних причин, що стримує процес становлення вітчизняної банківської системи в галузі інвестування.

Особливої уваги заслуговує питання про законодавче визначення механізму здійснення інвестицій в економіку.

Такий механізм міг би включати:

– види інвестицій і визначення сфери їх правового регулювання;

– порядок придбання прав власності інвестором;

– порядок державного регулювання інвестиційної діяльності.

Портфельні (фінансові) банківські інвестиції на сьогодні розвинені недостатньо через відсутність ринку цінних паперів.

За прогнозами вітчизняних економістів у найближчі роки ситуація на ринку цінних паперів має покращитись і тоді фінансове інвестування має відіграти суттєву роль в інвестиційному процесі. У країнах з розвиненою економікою за допомогою боргових цінних паперів підприємства залучають найбільше коштів для інвестицій. Зокрема, за даними Міжнародної організації фондових бірж питома вага облігацій у фінансуванні інвестицій в США становить 72 %, у Німеччині – 40,4 %, у Великобританії – 81,2 %.

Однією з найбільших проблем для банків у сфері інвестування є недостатність залучених довгострокових коштів для здійснення інвестицій.

Подолати цю проблему можна шляхом:

– капіталізації банків. Національний банк встановив мінімальний розмір статутного капіталу на рівні 1 млн євро, З млн євро, 5 млн євро, залежно від масштабів діяльності банку. Збільшення розміру статутного капіталу банків – необхідна умова зростання рівня інвестування реального сектору економіки;

– створення механізмів захисту вкладів людей у банках, що є основою довіри людей до банківської системи та економічних процесів у державі загалом.

Пріоритетним напрямом розвитку інвестиційної діяльності є реалізація механізмів залучення іноземного капіталу через лізингові операції.

У державі на сьогодні сформовано належну нормативну базу для широкого використання лізингу, основою якої є Закон України „Про лізинг\" від 16 грудня 1997 року. Цей Закон не встановлює обмежень для суб\'єктів підприємницької діяльності щодо права займатися лізинговими операціями, що сприяло зростанню обсягу лізингових операцій, який у 2003 році збільшився на 12 % і становив понад 400 млн дол. США.

Зараз в Україні працює 172 суб\'єкти підприємницької діяльності, які займаються лізинговими операціями [12].

Умовою здійснення лізингових операцій є доступ до джерел середньо- та довгострокового капіталу, значний потенціал роботи на ринку лізингових послуг в Україні мають комерційні банки та небанківські кредитні установи. Право комерційних банків займатися лізинговою діяльністю передбачено статтею 47 Закону України від 7 грудня 2000 року „Про банки і банківську діяльність\".

Збільшенню участі комерційних банків у лізингових операціях сприяє і зростаюча конкуренція на ринку банківських послуг. Активно запроваджуються механізми лізингу у транспорті, суднобудуванні та агропромисловому комплексі.

З метою створення найбільш сприятливих умов для діяльності лізингових компаній Уряд України продовжує роботу з удосконалення відповідної нормативно-правової бази.

Значний вплив на залучення іноземних інвестицій у галузях економіки мало прийняття Закону України „Про режим іноземного інвестування\". Статтями 18 і 24 цього Закону передбачено, що внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, звільняється від обкладення митом.

Відповідно до статті 19 Закону України „Про режим іноземного інвестування\" підприємства з іноземними інвестиціями самостійно визначають умови реалізації своєї продукції (робіт або послуг). Продукція підприємств з іноземними інвестиціями не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва відповідно до порядку, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 року „Про затвердження Порядку визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями\".