ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Законодавство України про статус депутатів місцевих рад

Реферат на тему:

Законодавство України про статус депутатів місцевих рад

Досвід демократичних країн засвідчує, там, де розвинене місцеве самоврядування, панує і демократичне врядування, держава і влада підконтрольні громадянам, а не навпаки.

Як відомо, управління місцевими справами в демократичних країнах може здійснюватись як посадовими особами та органами державної влади, так і через представницькі та виконавчі органи, які обираються безпосередньо населенням адміністративно-територіальної одиниці.

Світовий досвід свідчить, що виборні органи являють собою основну організаційно-правову форму місцевого самоврядування і є головними носіями самоврядних повноважень [2]. Представницька демократія є більш професійною, ніж безпосередня демократія. І відповідно до змісту статті 5 Конституції України саме ради як виборні органи є органічним елементом системи народовладдя і однією із активних форм участі громадян в управлінні суспільними та державними справами.

Проблема з\'ясування статусу представницьких органів місцевого самоврядування була актуальною і в роки радянського будівництва, про що свідчать наукові розробки, у яких досліджувалися як загальні питання організації влади на місцях, так і конкретні питання, зокрема нормотворча діяльність місцевих рад; удосконалення системи та внутрішньої структури органів місцевих рад; дослідження проблеми вдосконалення форм і методів діяльності місцевих рад.

У період 1970–1980 рр. зазначеними проблемами активно займалися такі вчені, як В.Є. Бражников, І.П. Бутко, М.І. Корнієнко, В.Ф. Погорілко, М.О.Пухтинський та ін.

Так, основними напрямами наукових досліджень В.Ф. Погорілка були в ті роки питання визначення статусу та функцій місцевих рад, організації, діяльності і розвитку органів місцевого самоврядування зарубіжних країн [5].

У 1980–1995 рр. з\'являються молоді талановиті вчені, серед яких необхідно назвати М.О. Пухтинського, В.В. Кравченка, В.Ф. Мелащенка, А.О. Селіванова та ін. [5].

Як відомо, головним суб\'єктом представницьких органів місцевого самоврядування є депутати місцевих рад і з\'ясування їх статусу є не тільки важливою політичною, але й правничою проблемою.

Відповідно до ст. 5 Конституції України єдиним представницьким органом територіальних громад є відповідні місцеві ради. У системі місцевого самоврядування тільки радам належить провідна роль, адже це ті органи, які безпосередньо працюють з людьми. Саме місцеві представницькі органи являють собою одну з головних підвалин демократичного ладу та найближчий до громадян рівень управління.

З цього і випливає та значна роль, яку відіграють депутати місцевих рад у життєдіяльності територіальної громади. Адже для вирішення конкретних питань місцевого значення, ураховуючи їх багатогранність і різноплановість, використовувати інститути безпосередньої демократії є недоцільно, а у деяких випадках і неможливо. Саме цим пояснюється необхідність обрання демократичним шляхом представницьких органів місцевого самоврядування – сільських, селищних і міських рад з визначеними повноваженнями.

Правовою основою діяльності органів місцевого самоврядування є стаття 7 Конституції України, у якій зазначено: „В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування\". Розділ ХІ Конституції України окремо присвячено організації місцевого самоврядування, у якому вперше на конституційному рівні закріплюється ідея місцевого самоврядування в нашій державі, яка передбачає децентралізацію державної влади та фактично нову організацію влади на місцях.

В Україні реформа місцевого самоврядування розпочалася лише після прийняття7 грудня 1990 року Закону „Про місцеві ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування\". Ухвалення Верховною Радою цього закону стало першою спробою трансформувати місцеві ради всіх територіальних рівнів в органи місцевого самоврядування. При цьому закон фактично виходив з положень теорії дуалізму місцевого самоврядування, що знайшло своє відображення у визначеному ним статусі місцевих рад – вони мали подвійну природу: визнавалися як органи місцевого самоврядування і органи державної влади.

У результаті дії цього Закону було втрачено певною мірою управління державними справами на місцях. Стало очевидним, що суміщати в одних органах функції державної влади і місцевого самоврядування неможливо. За таких умов у 1992 році були прийняті закони про місцеві ради, місцеве та регіональне самоврядування і закон про представника Президента.

У лютому 1994 року Верховна Рада прийняла закон про формування місцевих органів влади і самоврядування, за якими відновила систему рад зразка 1990 року.

Новообрана Верховна Рада у червні 1994 року прийняла нову редакцію закону про формування місцевих органів влади і самоврядування і наділила ради всіх рівнів винятково функціями органів місцевого самоврядування. Даний закон у новій редакції передбачав відхід від дуалістичної теорії та встановлення інституту місцевого самоврядування в класичному вигляді.

Прийняття зазначених законів було сприйнято як позитивний акт, так як вони конструктивно вплинули на організацію та діяльність органів і посадових осіб системи місцевого самоврядування.

Таким чином, днем відродження місцевого самоврядування в Україні можна вважати вищезгаданий Закон „Про місцеві ради народних депутатів та місцеве самоврядування\" в редакції від 7 грудня 1990 року, у якому вживається сам термін „місцеве самоврядування\" і визначаються принципи, на яких базується таке самоврядування. Даний закон вніс суттєві зміни і в структуру місцевих рад як представницьких органів місцевого самоврядування.

Остаточно конституційно-правову систему органів місцевого самоврядування в Україні визначає Конституція України від 28 червня 1996 року. Положення Конституції України конкретизуються в Законі України „Про місцеве самоврядування в Україні\" від 21 травня 1997 року, який був розроблений у рамках „Європейської хартії про місцеве самоврядування\". Саме ратифікація Україною Європейської хартії в листопаді 1996 року значно вплинула на розвиток системи місцевого самоврядування. Згідно з положеннями Європейської хартії наявність представницьких виборних органів є обов\'язковою. Згідно із законодавством держава гарантує місцеве самоврядування як право і реальну здатність територіальних громад вирішувати питання місцевого значення безпосередньо або через представницькі місцеві органи. Даний закон окреслює засади організації та діяльності, правовий статус та відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування.