ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Забезпечення прав і свобод людини в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ

Потреба у розробці та закріпленні інституту доказів виникає з урахуванням досягнень у сфері загальної теорії доказів і доказування, галузевих правових наук та особливостей адміністративно-процесуального права. Концептуальну основу інституту доказів і доказу-вання повинна становити ідея запобігання необґрунтованому застосуванню примусових заходів, у нашому випадку – адміністративно-примусових. Проблемам доказів та доказування в адміністративній діяльності в юридичній літературі приділялося достатньо уваги [5; 9; 10].

Важливе місце в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ посідає робота із зверненнями осіб, насамперед скаргами. Особи вправі оскаржити будь-які дії працівників органів внутрішніх справ, які вважають незаконними. Таке право гарантоване Конституцією і законами України, які регламентують діяльність органів внутрішніх справ, а також Законом України „Про звернення громадян\" [11].

Так, право на оскарження незаконних дій працівників міліції закріплено в Законі України „Про міліцію\". При порушенні працівниками міліції прав і законних інтересів осіб міліція зобов\'язана вжити заходів до відновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, на вимогу осіб публічно вибачитися.

На виконання Закону України „Про міліцію\" Наказом МВС України № 414 від 10 липня 1998 р. МВС України затверджена Інструкція про порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і організації особистого прийому громадян в органах внутрішніх справ, внутрішніх військах, вищих навчальних закладах, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України.

Людина також вправі оскаржити дії органів внутрішніх справ і їхніх посадових осіб безпосередньо в суд. Скарга буде розглянута відповідно до процедур, встановлених Цивільно-процесуальним кодексом України [12, с. 7]. Виняток становлять випадки, коли скарга подається на дії органу внутрішніх справ або його посадових осіб, вчинені під час розслідування злочину. Порядок розгляду і вирішення таких скарг встановлено Криміналь-но-процесуальним кодексом України і залежить від правового стану особи в справі (підозрю-ваний, обвинувачений, свідок, потерпілий тощо) або залежить від характеру та виду процесуальних дій або рішень, які оскаржуються.

У разі порушення працівниками органів внутрішніх справ прав і законних інтересів особи зазначені органи зобов\'язані вжити заходів до відновлення цих прав, відшкодування заподіяних матеріальних збитків. Відшкодуванню підлягає як матеріальна, так і моральна шкода, заподіяна людині незаконними діями працівників міліції під час реалізації ними службових повноважень. Обов\'язок щодо відшкодування збитків у даному випадку лежить як на працівникові, так і на державі в особі органу внутрішніх справ, в якому служить такий працівник [13].

Також можемо констатувати, що аналіз думок науковців і практичної діяльності органів внутрішніх справ свідчить про те, що проблеми забезпечення прав і свобод людини та шляхів їхнього розв\'язання є першочерговим завданням органів державної влади взагалі та міліції зокрема.

Таким чином, розв\'язання зазначених проблем не можливе без розробки державної концепції правового забезпечення прав і свобод людини в адміністративній діяльності міліції. Метою концепції повинно стати втілення в життя думок науковців, що адміністра-тивне право – це право забезпечення прав людини. Зазначене не можливе без створення адміністративно-правового інституту забезпечення прав і свобод людини.

Література:

1. Додин Е.В. Административная ответственность за проступки, подведомственные органам внутренних дел. – К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1979. – 84 с.

2. Бахрах Д.Н. Административная ответственность граждан в СССР. – Свердловск: Изд-во Уральск. ун-та, 1989. – 204 с.

3. Про затвердження Статуту патрульно-постової служби міліції України: Наказ МВС України від 28 липня 1994 р. № 404.

4. Негодченко О.В. Організаційно-правові проблеми захисту прав і свобод громадян при провадженні у справах про адміністративні проступки // Вісн. Запорізьк. юрид. ін-ту. – 2002. – № 4. – С. 139–146.

5. Додин Е.В. Доказывание в административно-юрисдикционной деятельности органов внутренних дел: Учеб. пособ. – К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1985. – 100 с.

6. Тараненко С.М. Захист прав і свобод громадян у провадженні в справах про адміністра-тивні правопорушення та їх забезпечення в діяльності міліції: Автореф. ... дис. канд. юрид. наук. – К.: Ін-т держави і права НАН України ім. В.М. Корецького, 2000. – 16 с.

7. Кодекс Украины об административных правонарушениях: научно-практический комментарий / Под. общ. ред. А.С Васильева. – 3-е изд. – Х.: Право, 2002. – 680 с.

8. Негодченко О.В. Концепція захисту прав і свобод людини в адміністративно-юрисдик-ційній діяльності міліції // Вісн. Нац. ун-ту внутр. справ. – 2003. – № 21. – С. 8–13.

9. Шкарупа В.К. Доказування та докази в адміністративно-примусовій діяльності органів внутрішніх справ (міліції): Монографія. – К.: УАВС, 1995. – 163 с.

10. Додин Е.В., Шкарупа В.К. Доказывания по делам об административных проступках, связанных с нарушением антиалкогольного законодательства и наркоманией: Учеб. пособ. – К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1989. – 62 с.

11. Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 р. – 1996. – № 47. – Ст. 257.

12. Басецкий И.И. Преступность: опыт координации и противодействия: Монография. – Мн.: Академия МВД Республики Беларусь, 2001. – 827 с.

13. Дороніна В.П., Шумило М.Є. Про підстави реабілітації та відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, проку-ратури і суду, в кримінальному процесі // Вісн. Верховного Суду України. – 2001. – № 1. – С. 48–50.